Як бачимо, О.Ф. Клейнман розуміє під експертизою спосіб сприйняття, дослідження та перевірки доказів.
А.В. Дулов визначає експертизу як “процесуальну діяльність фахівців різних галузей знань по дослідженню конкретних обставин, матеріалів, об’єктів кримінальної справи, що відносяться до їх спеціальних пізнань, з метою встановлення нових фактів, що розширюють можливості слідства і суду при встановленні істини у справі [27]”. При цьому він підкреслює, що судова експертиза є “різновидом наукової діяльності, і ціль її – встановлення об’єктивної істини [27, с. 12] ”.
М.М. Гродзинський вважає, що експертиза в кримінальному процесі існує в кількох формах. Експертизою, на його думку, буде одне тільки роз’яснення певного положення науки або практики, наприклад, питання, коли може вижити недоношена дитина безвідносно до даних конкретної справи. Вона може виражатись й у формі участі педагога в допиті неповнолітньої особи, а також експерта в слідчих діях. “Основна ознака, яка визначає сутність експертизи, полягає зовсім не в тому, що обов’язково провадиться дослідження, – писав М.М. Гродзинський, – із застосуванням спеціальних знань, а в тому, що спеціальні знання застосовуються для правильного вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальних справ [23]”. Важко погодитися з такою точкою зору. Сам же вчений цілком правильно стверджував, що експертиза є способом одержання доказів . Стає незрозумілим, які ж докази суд одержує з повідомлення абстрактного “дослідного положення” безвідносно до обставин справи. Як зазначає Л. Оганян, сутність експертизи і специфічна риса висновку експерта визначаються не повідомленням експертом суду наукового положення, а фактом застосування експертом відомого йому наукового положення в процесі конкретного дослідження, на підставі результатів якого експерт і приходить до відповідних висновків [13, с. 25].
Результатом проведення експертизи є висновок експерта, тому в юридичній літературі звертається увага на необхідність розмежування понять “експертиза” та “висновок експерта”.
К.С. Юдельсон говорить, що потрібно розрізняти експертизу як процес дослідження даних, на яких будується висновок, і висновок експерта як доказ [114, с. 45].
На нечітке вживання термінів “експертиза” і “висновок експерта” у кримінально-процесуальній літературі справедливо вказують також М.О. Чельцов і Н.В. Чельцова [13. с. 46].
О.Р. Шляхов вважає, що поняття “експертиза” має наступні значення:
1. Дослідження обставин справи, проведене знаючою особою, для подання висновку з питань, які цікавлять суд і вимагають для свого вирішення спеціальних знань у сфері науки, техніки, мистецтва або професійного досвіду.
2. Сукупність процесуальних дій, спрямованих на одержання доказу – висновку експерта.
3. Система установ, які займаються проведенням експертиз [112, с. 234].
Навряд чи можна погодитися, що систему установ ми вправі іменувати експертизою. Так, ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” встановлює: судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. Тому не варто, на нашу думку, осіб, які проводять дослідження, називати експертизою. Не можна говорити, наприклад, про керівництво експертизою, про організацію експертизи, маючи на увазі експертизу як систему установ, оскільки без застереження про те, що в даному випадку розуміється під експертизою, ми допустимо необґрунтоване змішання понять.
Важко також погодитися з визначенням експертизи як сукупності процесуальних дій суду, учасників процесу й експерта, що відбуваються в процесі дослідження висновку експерта. Хоча в ході судового розгляду даний експертом висновок може уточнюватися, доповнюватися, більш того, саме дослідження може провадитися безпосередньо в суді, експертизою все-таки варто називати тільки дослідження, що проводиться експертом як особою, яка володіє спеціальними знаннями у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.
Процесуальні дії суду і осіб, які беруть участь у справі, по визначенню експертного завдання будуть впливати на об’єм експертних досліджень, але не будуть участю в експертизі. По-перше, ці дії є необхідною умовою проведення експертизи. По-друге, ні суд, ні особи, які беруть участь у справі, не можуть визначати напрямок експертних досліджень або методи, що застосовуються експертом.
Однак було б неприпустимо і відривати процесуальні дії суду й осіб, які беруть участь у справі, по організації експертизи від самої експертизи як процесу дослідження експертом обставин справи. Видається, що ці процесуальні дії утворюють процесуальну форму призначення експертизи.
М.С. Строгович провів розмежування, відповідно до якого під експертизою варто розуміти дослідження експертом обставин і питань, що вимагають спеціальних знань, а під висновком експерта – висновок, зроблений ним на підставі проведеного дослідження [13, с. 34].
Ми вважаємо, що перш ніж дати поняття судової експертизи, доцільно розглянути й визначити її характерні ознаки.
Це питання досліджувалося в процесуальній літературі, при цьому автори виділяють різний склад таких ознак, перелічуючи їх у різній послідовності. Аналіз літературних джерел дозволяє констатувати відсутність системності у визначенні критеріїв виділення ознак судової експертизи.
Так, А.Я. Паліашвілі до самостійних ознак відносить: строге і неухильне дотримання вимог кримінально-процесуального закону; обов’язкове використання експертом спеціальних знань; процесуальну форму призначення судової експертизи; процесуальну самостійність та індивідуальну відповідальність судового експерта; безпосереднє дослідження об’єктів експертизи; об’єктивне і всебічне проведення судової експертизи; процесуальне оформлення результатів експертного дослідження [74, с. 112].
Ю.К. Орлов називає ознаками експертизи: використання спеціальних знань; проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи; спеціального суб’єкта експертизи; певну процесуальну форму проведення; оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта [99, с. 23].
Ю.М. Жуков відносить до істотних ознак судової експертизи: надання висновку, самостійне дослідження із застосуванням спеціальних знань, безпосереднє дослідження обставин справи експертом [30].
Отже, можна підсумувати, що вчені виділяють такі ознаки експертизи: використання експертом спеціальних знань, процесуальна форма призначення судової експертизи, процесуальна самостійність і індивідуальна відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об’єктів експертизи, об’єктивне і всебічне проведення судової експертизи, процесуальне оформлення результатів експертизи, проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, спеціальний суб’єкт експертизи, процесуальна форма її проведення, оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта, надання висновку, дослідження як процес застосування спеціальних знань, об’єкти дослідження.
На нашу думку, недоцільно окремо виділяти в якості ознак “процесуальну форму призначення”, “процесуальну форма дослідження” та “процесуальне оформлення”, оскільки вони охоплюються ознакою “процесуальна форма”. Такі ознаки, як “оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта” і “надання висновку по суті” означають те ж саме, що й “процесуальне оформлення результатів”.
Крім того, виділяти як ознаку судової експертизи “процесуальну самостійність і індивідуальну відповідальність судового експерта” не можна, оскільки це характеризує не дослідження, а експерта як спеціального суб’єкта експертизи. Тому, ми вважаємо, самостійною ознакою експертизи буде наявність спеціального суб’єкта – експерта.
Слід погодитися з вказівкою вченого на наукову об’єктивність експертизи, у визначенні специфіки експертизи це є правильним і істотним моментом. Водночас, потрібно відзначити, що часто для роз’яснення і встановлення деяких обставин справи потрібні не лише теоретичні засади, вироблені наукою, а й певні положення, вироблені в тій або іншій сфері практики. Але навіть у цьому випадку об’єктивність у проведенні експертизи і висновках експерта є характерним моментом, що відрізняє висновок експерта від інших засобів доказування, наприклад, від показань свідків. Дійсно, свідок, даючи показання про бачений чи почутий факт, завжди виходить зі своїх суб’єктивних уявлень про нього. Експерт же встановлює в процесі дослідження істотні для справи факти, виходячи з об’єктивно існуючих положень його спеціальності.
Варто зауважити, що експертні дослідження провадяться на основі та з погляду спеціальних знань експерта, якими, як правило, не володіють слідчі та судді, які здійснюють провадження по кримінальній або цивільній справі.
Неможливість вирішення певних питань, що виникають в процесі розгляду справи, без застосування спеціальних знань і є підставою для проведення дослідження, тією основною причиною, яка зумовлює призначення експертизи судом. Так, ст. 57 ЦПК України зазначає, що судова експертиза проводиться лише у випадках, коли для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.
Спеціальними вважаються знання, які не є загальнодоступними, поширеними і котрими володіє обмежене коло осіб. Вони здобуваються в результаті професійної підготовки і містять у собі як власне знання, так і практичні навички з їх використання .
Таким чином, будь-яка експертиза є дослідженням конкретного об’єкта з метою досягнення не власне наукового, а прикладного знання. Характерною рисою такого дослідження є застосування особливих, спеціалізованих методик, які можна перевірити. Тому експертиза має свій визначений регламент, порядок здійснення, зумовлюваний специфікою предмета дослідження і сферою застосування спеціальних знань.