Слід відмітити, слушну думку Б. Россінського, який зазначає, що відповідальність за відмову експерта з’явитися за викликом суду, органу, посадової особи, які здійснюють провадження, виправдана лише у відношенні до працівників спеціалізованих експертних закладів, для яких провадження експертиз входить до службових обов’язків. Будь-які інші спеціалісти не повинні притягатися до виконання експертиз без їх згоди., тобто вчений відстоює позицію про доцільність формулювання права експерта, що не працівником спеціалізованого експертного закладу, на відмову від проведення експертизи і надання експертного висновку [83, с. 138].
Продовжуючи розгляд практичних аспектів гарантій діяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, слід вказати на недосконалість їх правового регулювання, про що свідчить аналіз чинного, і перспективного адміністративно-деліктного законодавства. Отже, одним із напрямів вдосконалення повинно стати закріплення саме на рівні адміністративно-процесуального законодавства гарантій діяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення за аналогією із кримінально-процесуальним законом, адже діяльність експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення є однією з важливих умов передумов забезпечення можливості для всебічного і повного з’ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Правильне уявлення про особливості процесуального положення експерта дозволяє судити про зміст прав і обов’язків експерта, гарантії його діяльності, окреслити відмінні риси його від інших суб’єктів адміністративно-деліктного процесу, а також визначити порядок і характер взаємин експерта з органом, в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, у ході призначення і провадження експертизи, що має важливе значення для забезпечення ефективної діяльності експерта при наданні об’єктивного і достовірного експертного висновку.
2.2. Місце експерта в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення
Здійснюючи аналіз основних елементів правового статусу експерта у провадженні в справах про адміністративні правопорушення на сучасному етапі, були проаналізовані його процесуальні права, обов’язки, гарантії діяльності, особливості відповідальності. Для найбільш повного та ґрунтовного дослідження специфіки правового статусу експерта особливу увагу слід зосередити на розгляді його місця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення шляхом визначення місця експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного поділу відповідних суб’єктів, а також дослідити відповідні зв’язки та відносини, які притаманні експерту та іншим суб’єктам у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, кожен з яких займає в провадженні відповідну власну нішу та наділений процесуальними правами та обов’язками.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки органів, які беруть участь у справі. Ст. 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушенняуповноважені розглядати наступні органи (посадові особи):
- адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
- виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;
- районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх;
- районні (міські) суди (судді);
- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені КпАП України.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки КпАП України, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань: Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті.
Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспортіможуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).
До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин:органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 1551, 1641 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.
Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди. Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади, тому до їх компетенції відносяться найсерйозніші справи.
Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрисдикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.
У провадженні у справах про адміністративні правопорушення, як зазначає В.Колпаков та О. Кузьменко діють і інші учасники: одні захищають свої інтереси, інші притягуються лише у разі провадження окремих процесуальних дій, сприяють провадженню [47, с. 300].
Отже, в провадженні про адміністративні правопорушення всі учасники утворюють певну систему. Виходячи із традиційного визначення системи, що склалося у філософській науці, як "цілісного об'єкту, що складається з елементів, які знаходяться у взаємних відносинах" [90, с. 460]. Новий тлумачний словник української мови визначає поняття системи як
1) порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь;
2) форма організації, будова чого-небудь (державних, політичних, господарських одиниць, установ і т. ін.);
3) будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин. [119, с. 286].
Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік досить змістовно зупиняючись на аналізі місця захисника в системі суб’єктів провадження про адміністративні правопорушення, зазначають, що сукупність суб'єктів (учасників) провадження у справах про адміністративні правопорушення становить певну систему, в яку вони об'єднані спільною ознакою - участю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення з метою вирішення основних завдань цього провадження - своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до чинного законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян в дусі додержання законів (ст. 245 КпАП). Разом з тим елементи цієї системи диференціюються за їх місцем в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення залежно від функціонального призначення їх участі та, відповідно, до обсягу прав та обов'язків [Руслан, с. 70-71].
Глава 21 КпАП закріплює коло осіб, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення:
1)особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;
2)потерпілий;
3) законні представники;
4)захисник;
5)свідки;
6)експерт;
7)перекладач.
Регламентації їх процесуального статусу присвячені, зокрема, ст.ст. 268-274 КпАП.
Як зазначає В. Колпаков, досліджуючи перелік осіб, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, у цьому переліку привертає увагу дві обставини: по-перше, відсутність представників органів адміністративно-деліктної юрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главах КпАП); по-друге, відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяє брати участь у процесі (наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) [46, с. 406]. В літературі вченими-юристами до осіб, які беруть участь у справах про адміністративні правопорушення, також відносять прокурора [1; 16, с. 91; 4, с. 101 ] та понятих [16, с. 91].