8. Соціально-економічні наслідки інфляції
Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни.
Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, зниження ефективності функціонування національної економіки, як наслідок, падіння рівня життя народу.
Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того, якою вона є – очікуваною чи неочікуваною, збалансованою чи незбалансованою – та її рівень – помірний, галопуючий або ж це гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції одержувачі доходів можуть вжити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції. Однак у реальній дійсності переважають різні види непередбаченої та незбалансованої інфляції.
Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані номінальні доходи, до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної заробітної плати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. В той же час індексація може мати негативні наслідки, адже збільшення номінальних виплат призведе до збільшення сукупного попиту, що викличе подальше зростання цін.
Таким чином, найбільше програють від неочікуваної інфляції працівники державного сектору, пенсіонери та всі інші, хто має фіксовані доходи. Одночасно окремі домогосподарства, що отримують нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання номінальних доходів таких сімей може випереджати зростання цін, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні й представлені потужними трудовими спілками, можуть домогтися того, щоб зростання номінальної заробітної платні відповідало темпу інфляції або навіть випереджало його. Керівництво фірм та інші одержувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцію підносяться швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.
Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками та кредиторами. Зокрема непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грошима. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грішми, що мають меншу купівельну спроможність, ніж взяті в позику.
Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен новий стрибок цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також у золото, дорогоцінності тощо.
Незбалансована інфляція негативно позначається на ефективності функціонування національної економіки, бо спотворює відносні ціни. Таке явище веде до нераціонального використання ресурсів. Що вищий темп інфляції, то більші негаразди в економіці вона викликає, знижуючи її ефективність.
Інфляція спотворює й динаміку номінальної процентної ставки. Як нам відомо, реальна процентна ставка дорівнює різниці номінальної процентної ставки та темпу інфляції. Отож непередбачені стрибки інфляції можуть різко змінювати рівень номінальних процентних ставок, що підриває стимули до інвестування.
Фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної заробітної плати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча норма природного безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання.
Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає суспільству значних втрат.
Тобто, економічними і соціальними наслідками інфляції стають:
1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу і доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.
2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.
3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція \ посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної і системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.
4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.
Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання. Вказані стадії інтенсивності інфляційного процесу суттєво відрізняються одна від одної, насамперед індексом щорічного зростання цін, темпами спаду piвня виробництва та продуктивності суспільної праці, неконтрольованим перерозподілом національного доходу та національного багатства на шкоду абсолютної більшості населення. Кожна із стадій розрізняється також співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці. (Див.Додаток В.)
9. Особливості інфляційного процесу в Україні
Уперше в Україні заговорили про інфляцію лише 1991 p., хоч потужний інфляційний потенціал закладайся ще в колишньому GPCP. Це зумовлювалося, з одного боку, повним державним монополізмом та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого - спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним “старінням” основних фондів, неефективним використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо.
За глобального державною регулювання економіки та жорсткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв'язок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівнем цін. Останні, як правило, «заморожувались», незважаючи на зростання попиту за надто обмеженої пропозиції, що виключало відкриту форму інфляції. Унаслідок цього постійно збільшувалася товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто збільшувався незадоволений платоспроможний попит, який постійно тиснув на товарні ціни. За таких умов інфляція набрала прихованої (придушеної) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, зростанні цін на «чорному» ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти.
Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1994 pp.) мав і специфічні особливості. Вони пов'язані, насамперед, з непослідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічній політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірними бюджетними видатками.
Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої до гіперінфляції) протягом 1991-1993 pp. сприяли, з одного боку, вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефективність, падіння спочатку темпів, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощування дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та непомірним зростанням державних витрат. Якщо 1991 р. дефіцит бюджету України становив 14% ВВП, то 1992 р. він збільшився до 29%. Бюджетні видатки зросли до 72%) ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Крім того, унаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час «збільшувати оберти» емісійного верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.
Первинна емісія - головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 р. до половини 1994 p., коли індекси цін підвищилися з 240% 1991 р. до 2100% 1992 р. і перейшли в гіперінфляційне зростання 1993 р. - 10255% на рік. Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались з рішення державних органів. У 1992 р. кредитна емісія сягнула нечуваної доти суми - один трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх обігових коштів, на видачу дотацій державним підприємствам тощо. 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились аж у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.
Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали головною причиною гіперінфляції 1993 p., поглиблення фінансової кризи, яка набрала затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредиті! в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчі за темпи інфляції.
Одним із найважливіших чинників інфляції були кредити Уряду, які надавалися безплатно. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9%, або 141,5 трлн. крб. Ці гроші не виступають як капітал, практично обертаються лише один раз і перетворюються на бюджетне дотаційне фінансування.