Смекни!
smekni.com

Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом (стр. 2 из 3)

1) воно полягає лише в активній поведінці — дії;

2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транс­портним засобом;

3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або закон­ ного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпі­лого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 приміт ки до ст. 289. Із цієї примітки випливає, що способом такого заво лодіння (протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, відкритий, обман тощо).

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримай можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

Об’єктивну сторону злочину складає сукупність двох взаємо­пов'язаних дій : самовільний незаконний захват транспортного засобу та рух на ньому. Способами захвата можуть бути досить різноманітними: таємний, відкритий, шляхом обману або зловживання довір'ям, із застосуванням насильства або погроз його застосування . Але мета при цьому завжди переслідується єдина - скористатися транспортним засобом всупереч волі власника.

Незаконне заволодіння транспортними засобами вважається закінченим коли на лице не лише захват транспортного засобу, але і використання його по цільовому призначенню, тобто, пересування на ньому. Моментом закінчення злочину є початок руху. Тривалість поїздки на кваліфікацію не впливає.

Але виникає питання можливо визнати незаконне заволодіння транспортними засобом випадки зах­вату транспортних засобів та їх пересування без увімкненого двигуна ( буксирування, штовхання ) ? В законі нічого не гово­риться. І все ж таки на думку багатьох вчених незаконне заволодіння транспортними засобами буде закін­ченим з моменту пересування транспортного засобу з місця де воно знаходилось незалежно від характеру та енергетич­ного джерела такого руху.

У судовій практиці іноді зустрічаються випадки коли особа після заволодіння транспортним засобом та поїздки на ньому повертає його на місце. Чи містять такі дії всі ознаки незаконне заволодіння транспортними засобами? Безумовно містить, адже цей склад є формальним, такі дії потрібно розглядати як закінчений незаконне заволодіння транспортними засобами транспортного засобу. Факт його добровільного повернення може бути врахований як пом'якшуюча обставина, але не виключаючи її.

Кримінально карним заволодіння транспортними засобом може бути визнано лише незаконне заволодіння транспортним засобом. Незаконність як ознака об'єктивної сторони злочину означає заволодіння чужім транспортним засобом. Воно є таким, якщо не є власністю винного, не знаходиться в його володінні не закріплено за ним по роботі, он не вправі ним розпоряджатись. Тобто не всяке самовільне використання транспортного засобу з метою поїздки може розглядатись як злочин. Якщо особа заволодіває транспортним засобом при наявності одного із зазначених ви­ще підстав то складу злочину не буде. Наприклад не буде злочину в діях водія, за яким закріплено транспортний засіб якщо він самовільно (без дозволу адміністрації) заволодіває ним для поїздки.

Незаконне заволодіння транспортними засобами транспортних засобів є формальним складом тому, що для визнання злочину не потрібно настання будь яких інших наслідків, окрім розглянутих.

1.3 Суб’єкт злочину

Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб'єктами цього злочину не можуть виступати:

а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств установ, організацій, в яких працюють такі водії;

б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, за­кріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транс­портним засобом;

г) співвласники транспортного засобу;

д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи за­конного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, пе­редбачені ч. 2 та 3 ст. 289,— 14-річного віку.

В окремих випадках лише факт незаконного заволодіння транспортним засобом для поїздки ( проникнення в кабіну, спроба увімкнути двигун і т.і.), а також невдала спроба захоп­лення повинні розглядатися як замах на злочин. В ряді випадків можна казати про приготування до незаконне заволодіння транспортними. Воно буде мати місце коли дії направлені на підготовку до захоплення були присічені на стадії, наприклад, проникнення на територію автопідприємства або відкриття дверей гаража.

Але є одне виключення, якщо особа використовує без доз­волу чужий транспортний засіб за обставин крайньої необхід­ності (наприклад, доставлення у лікарню хворого, який пере­буває в небезпечному для життя стані, переслідування не­безпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

1.4. Суб’ктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що зміс­том кримінально-правової заборони заволодіння транспортним за­собом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром викорис­тати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

Винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинити. Про наявність умислу на викрадення транспортного засобу можуть свідчити зміна його кольору, встановлення додаткових приладів, заміна держав­них номерів, тривалий час експлуатації транспортного засобу тощо.

При розкраданні автомототранспортних засобів додаткової кваліфікації діяння за ст.289 не вимагається, оскільки незаконне заволодіння транспортними засобами у такому випадку є способом, обов'язковою складовою частиною розкрадання, без чого останнє неможливе.

ІІ.Обставини, що впливають на кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспо­ртним засобом є вчинення цього діяння:

1) за попередньою змовою групою осіб;

2) повторно;

3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою за­стосування такого насильства;

4) з проникненням у приміщення чи інше сховище

5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства;

2) ор­ганізованою групою;

3) щодо транспортного засобу, вартість якого на момент заволодіння ним у двісті п'ятдесят разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян.

Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної від­
повідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з
ч. 4 цієї статті, є:

1) вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше. Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчи­нялися; б) сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспор­тним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, перед­бачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 — 10 років, ч. З ст. 289 — 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

2) під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза та­
кого насильства;

3) добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не узв'язку з тим, що про вчинене стало відомо правоохоронним орга­нам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;

4) повернення транспортного засобу власникові. Видається, що
така умова буде виконана і в тому випадку, коли транспортний за­сіб повернуто законному користувачеві, якщо він був вилучений у
нього;

5) повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути
відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримі­нальної відповідальності є обов'язковим і безумовним.


ІІІ. Практика розвинених країн щодо питання кваліфікаціїнезаконного заволодіння транспортним засобом

Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами транспортних засобів була встановлена ще при кодифікації кримінального законодавства у 1958-1961 р. Першим кодек­сом, у якому передбачалась відповідальність за такі дії, був Кримінальний кодекс Казахської РСР, що набрав чинності з 1 січня 1960 р. Стаття 221 цього Кодексу «Самовільний угон засобів пересування» встановлювала: «Самовільний угон авто­машини, мотоцикла чи інших засобів пересування без мети їх крадіжки - карається виправними роботами до одного року, або справа передається до товариського суду». Кримінальний кодекс УРСР був доповнений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 2 жовтня 1968 р. статтею 289 у такій редакції: «Угон автотранспортних засобів, тракторів чи інших самохідних машин без мети їх крадіжки - карається позбавленням волі на строк до одного року, чи вип­равними роботами на той же строк, чи штрафом в розмірі до ста карбованців.