Значною залишається диференціація регіонів за показником навантаження на 1 вільне робоче місце. Співвідношення мінімального та максимального значення цього показника становило 1:91 ( від 1 чол. в м.Севастополь до 91 чол. в Рівненській області).
Мале підприємництво все ще не стало одним із домінуючих факторів у розвитку економіки та забезпечення зайнятості населення. Має місце сповільнення темпів зростання кількості малих підприємств (2004 р. - 113,7 %, 2005 р. - 110,6 %). Нижчими порівняно з загальнодержавними темпами відбувається розвиток малого підприємництва у Харківській (100,5 %), Закарпатський (101,2 %), Львівській (101,6 %), Полтавській (102,2 %) областях. За регіонами України малі підприємства розташовані нерівномірно. Так, майже половина малих підприємств зосереджена на території п'яти регіонів: у м.Києві (14,1 % загальної кількості малих підприємств в цілому по економіці), в Донецькій (11,4 %), Львівській та Дніпропетровській (по 6,2 %), Харківській (6,1 %) областях. Відбувається нерівномірність розвитку малого підприємництва за територіальною ознакою: на 10 тис. чоловік в Тернопільській області припадає 26 малих підприємств, в м. Києві - 116 підприємств. Високий рівень цього показника відмічається у м.Севастополі (53 підприємства на 10 тис. осіб наявного населення), Херсонській (62), Миколаївській (53), Донецькій (50), Львівській (50) областях. Найнижчий цей показник - в Тернопільській (26), Чернігівській (27), Вінницькій (29), Рівненській (31), Хмельницькій (31 підприємство) областях.
Рівень зайнятості на малих підприємствах (кількість працюючих у відсотках до кількості населення у працездатному віці) в 2005 році склав 6,9 %. Найвищий рівень зайнятості на малих підприємствах у м. Києві (12,0%), м. Севастополі (6,6 %), Львівській (8 %), Харківській (6,4 %), Миколаївській (6,3 %), Полтавській (6,1 %) областях; найнижчий - Луганській (4,5 %), Черкаській (4,8 %), Тернопільській та Херсонській (по 4,9 %), Дніпропетровській (5,0 %), Донецькій (5,2 %) областях.
За даними Держкомстату в більшості випадків простежується пряма залежність між показником кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення та рівнем зайнятості на них населення, про що свідчить аналіз даних таблиці 2.3, що наведені нижче.
Наявність такої значної регіональної варіації окремих соціально-економічних показників обумовлює необхідність адаптації державної соціальної політики на рівні регіонів. Але врахування регіональної специфіки можливе лише за умови комплексного аналізу досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, оцінки його сучасних та прогнозу подальших тенденцій в кожній області.
Таблиця 2.3
Показники розвитку підприємництва в Україні
| Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення | Регіони | Рівень зайнятості на малих підприємствах у % до кількості населення у працездатному віці | Регіони |
| 26-35 | Тернопільська, Чернігівська, Вінницька, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька, Волинська, Київська, Луганська, Черкаська | 4,5-5,5 | Луганська, Черкаська, Тернопільська, Хесонська, Дніпропетровська, Донецька, АР Крим, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Закарпатська |
| 36-44 | Житомирська, Дніпропетровська, Полтавська, Сумська, Кіровоградська, Одеська, Запорізька, Івано-Франківська, АР Крим | 5,6-6,0 | Волинська, Житомирська, Запорізька, Рівненська, Чернівецька, Чернігівська, Івано-Франківська, Київська, Одеська, Сумська |
| 45 і більше | Харківська, Закарпатська, Донецька, Львівська, Миколаївська, м. Севастополь, Херсонська, м.Київ | 6,1 і більше | Полтавська, Миколаївська, Харківська, м. Севастополь, Львівська, м.Київ |
Державним комітетом статистики України розроблена методика та розраховані в 2005 році інтегральні показники, що характеризують рівень та соціально-економічні умови життя населення регіонів. Запропонована методика передбачає побудову інтегрального композиційного індексу, виходячи з 11 блоків показників (всього 25 показників), кожний з яких характеризує один з аспектів досягнутого рівня та тенденцій розвитку потенціалу населення регіону: 1) населення; 2) рівень життя; 3) соціальна сфера; 4) споживчий ринок товарів та послуг; 5) ринок праці; 6) промислове виробництво; 7) сільськогосподарське виробництво; 8) забезпеченість населення житлом; 9) забезпеченість населення засобами транспорту та зв'язку; 10) рівень злочинності; 11) стан довкілля.
Ідея оцінки соціально-економічного розвитку регіонів підпорядковується концепції сталого розвитку, згідно з якою основною метою економічної діяльності є не нарощування обсягів виробництва, а забезпечення високого рівня життя населення при належному захисті і збереженні навколишнього середовища.
Таблиця 2.4
Місце регіонів у композиційному показнику рівня та
соціально-економічних умов життя населення
| Регіон | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | |||
| Величина композиційного індексу, бали | місце | Величина композиційного індексу, бали | місце | Величина композиційного індексу, бали | місце | |
| Україна | 65 | - | 58 | - | 58 | - |
| А Р Крим | 66 | 14 | 51 | 21 | 59 | 14 |
| Вінницька | 61 | 17 | 73 | 4 | 69 | 6 |
| Волинська | 61 | 18 | 54 | 15 | 71 | 4 |
| Дніпропетровська | 69 | 11 | 48 | 23 | 49 | 20 |
| Донецька | 45 | 25 | 34 | 26 | 28 | 26 |
| Житомирська | 67 | 13 | 52 | 20 | 49 | 21 |
| Закарпатська | 39 | 26 | 42 | 24 | 54 | 18 |
| Запорізька | 96 | 2 | 75 | 3 | 79 | 2 |
| Івано-Франківська | 51 | 23 | 49 | 22 | 52 | 19 |
| Київська | 79 | 7 | 85 | 2 | 77 | 3 |
| Кіровоградська | 81 | 6 | 53 | 17 | 46 | 23 |
| Луганська | 49 | 24 | 25 | 27 | 17 | 27 |
| Львівська | 57 | 20 | 58 | 12 | 57 | 16 |
| Миколаївська | 84 | 3 | 59 | 11 | 44 | 24 |
| Одеська | 68 | 12 | 54 | 16 | 63 | 11 |
| Полтавська | 84 | 4 | 73 | 5 | 70 | 5 |
| Рівненська | 59 | 19 | 61 | 10 | 58 | 15 |
| Сумська | 63 | 15 | 56 | 14 | 47 | 22 |
| Тернопільська | 57 | 21 | 62 | 9 | 65 | 9 |
| Харківська | 72 | 9 | 57 | 13 | 66 | 8 |
| Херсонська | 84 | 5 | 53 | 18 | 57 | 17 |
| Хмельницька | 63 | 16 | 70 | 7 | 69 | 7 |
| Черкаська | 79 | 8 | 71 | 6 | 64 | 10 |
| Чернівецька | 57 | 22 | 53 | 19 | 61 | 13 |
| Чернігівська | 72 | 10 | 67 | 8 | 63 | 12 |
| м.Київ | 108 | 1 | 110 | 1 | 120 | 1 |
| М.Севастополь | - | - | 42 | 25 | 37 | 25 |
Джерело: Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат.збірник / Київ: Держкомстат України, 2006. С.226.
Наведені дані свідчать, що високі показники розвитку реального сектору в окремих регіонах ще не є запорукою високого рейтингу областей щодо інтегрального показника соціально-економічного розвитку регіонів. Так, до першої п'ятірки регіонів з найвищім композиційним показником рівня та соціально-економічних умов життя населення входять м. Київ, Запорізька, Київська, Волинська та Полтавська області. Серед регіонів, що мають найнижчий рівень зазначеного показника Луганська, Донецька, Миколаївська, Кіровоградська області та м. Севастополь, тобто промислово розвинені регіони, високі показники розвитку економіки яких нівельовані низькими показниками стану довкілля, здоров'я людей, забезпеченості засобами зв'язку, народжуваності та інші.
В основі державної політики подолання бідності та підняття рівня життя населення має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.
Однак саме по собі економічне зростання ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.
Цілком імовірною (особливо в Україні) видається ситуація, за якої плодами економічного зростання скористається дуже обмежене коло. Цей прошарок буде прискореними темпами накопичувати в своїх руках багатство, а бідні так і лишатимуться бідними.
Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Економічне
зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.
Наслідком стане не тільки зростання рівня життя основної маси населення, а і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.