Обсяги страхування в Росії були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.
У 1894 році було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних
страхових товариств. Здійснював його Страховий комітет, який входив до складу
Міністерства внутрішніх справ. Інспектори Комітету утримувалися на кошти від
спеціальних внесків страхових організацій.
З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам,
тут з'явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування
життя. Для відкриття філії в Росії іноземному страховикові належало попередньо внести
до державної скарбниці 500 тис. руб. грошової застави та резервувати 30 % надходжень
страхових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працювати
на місцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у страхових преміях не
більш як 5,9 % (Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтмана. — М., 1992. —
С. 390—391).
У 1895 році створено перше спеціалізоване Товариство російського
перестрахування.
На цей час припадала і грошова реформа, яка створила сприятливіші умови для
діяльності вітчизняних та зарубіжних страховиків і перестраховиків.
Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування
та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913
року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8 % — міським
взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з
майнового страхування.
На межі XIX і XX століть пожвавилася страхова діяльність на території Західної
України, яка входила тоді переважно до складу Австро-Угорської імперії, а після її
розпаду — до Польщі і Румунії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист від
вогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взаємного страхування
«Дністер». Через три роки воно заснувало дочірній банк Товариство взаємного кредиту
«Дністер». Ці фінансові інституції були одними із найпотужніших фінансових закладів у
своєму регіоні й проіснували до 1939 року.
З метою надання українському населенню послуг у сфері страхування життя в 1911
році в Чернівцях було засновано Товариство взаємного страхування життя і пенсій
«Карпатія». Згодом головний офіс товариства було переведено до Львова. Тут воно також
успішно працювало аж до об'єднання західних земель з Українською РСР.
Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у свою
чергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.
Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік її
було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції
перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві
фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-ті
роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.
У роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно, насамперед щодо
об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну (1986 року -94 %)
частину майна, що перебувало на балансах господарських формувань.
Починаючи з 1921 року страхування зазначених об'єктів — майна державних
підприємств і організацій — згідно із законодавством було добровільним.
Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року впроваджувалось обов'язкове
страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Проте вже
через два роки страхові платежі було включено до складу податку з обороту, а тому
змінився порядок відшкодування збитків.
Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли й
колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати
органи Держстраху СРСР. Цей страховик організовував також роботу з обов'язкового та
добровільного страхування майна громадян.
Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня
1929 року в СРСР почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючи на меті
охопити ним не менш як 75 % працюючих. Цей показник таким високим був недовго. Уже
1940 року він знизився до 30 %, і колективне страхування стало збитковим. Його
відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і
втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.
У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення
ролі страхування в розвитку економіки, зокрема затверджено положення про Держстрах
СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було надано статусу
самостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.
У період реформ 60-х років минулого століття багато було зроблено з налагодження
страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було перейти до
грошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитування
колективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин.
Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів, що
ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі
страхувальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формування
страхових резервів. Було збільшено норму страхового покриття і розширено перелік
страхових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів уряд
СРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування й
державні сільськогосподарські підприємства, спростувавши тим самим тезу, що «держава
не може сама себе страхувати».
Протягом 60-70-х років почали застосовуватися нові види страхування майна, життя
та здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійснення
добровільного страхування майна та відповідальності. Але незважаючи на серйозні зміни
у ставленні до страхової справи, вона в СРСР розвивалася значно повільніше, ніж у
країнах із ринковою економікою.
Початок 90-х років ознаменувався політичними та економічними змінами світового
масштабу. На карті замість Радянського Союзу з'явилися 15 незалежних держав. Україна
за кількістю населення та виробничим потенціалом посіла друге місце серед нових країн.
Вона обрала ринковий тип розбудови економіки, ставши на шлях глибоких економічних
реформ. Важливою складовою нового господарського механізму має бути ефективна
система страхування, що відповідає світовим стандартам.
5. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СТРАХУВАННЯ
Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В
основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже,
страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських
мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі
словом «страх».
У фаховій літературі етимології слова «страхування» також приділено значну увагу.
Проте єдиної думки з цього питання не існує.
Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування» показує, що кожне з них
уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»:
«Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових
випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за
рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та
юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та
доходів від розміщення коштів цих фондів».
У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це,
насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.
Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких
зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються
джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його
тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна
дещо перевантажене правовими аспектами.
Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними
суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого —
страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність
суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки
ризику спеціалізованим формуванням.
Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій
площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації.
Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і
превентивного спрямування захисту.
З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:
Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що
страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі
настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика,