Британія з її морською, індустріальною, фінансовою могутністю стала гарантом першої хвилі глобалізації, здійснюючи контроль над головними артеріями перевозом товарів – морями, океанами, забезпечуючи за допомогою фунта стерлінгів і Англійського банку стабільність міжнародних фінансових розрахунків. Ідея прогресуючого впливу глобалізації на конфліктний світ дістала втілення в книзі Нормана Эйнджела «Велика ілюзія» (1909) [15,c.205-207]. Автор аргументував неможливість глобальних конфліктів внаслідок встановленої економічної залежності світу. Перед початком Першої світової війни Британія та Германія мали тісні торговельні зв’язки. На зовнішню торгівлю Британії з Германією припадало 52% її валового національного продукту, Германії з Британією - відповідно 38% [16,c.530]. Та це не утримало дані країни від розв’язування світової війни. За іншою розповсюдженою концепцією, вступ Англії та Франції у війну з Німеччиною обґрунтовувалася саме потребою захисту національних ринків і торгових інтересів від німецької експансії. Для реанімації процесу глобального зближення знадобився тривалий період часу.
2. „Друга хвиля” глобалізації світової торгівлі розпочалася після закінчення Другої світової війни, точніше – у 1947 році, зі створення ГАТТ (GATT– General Agreement on Tariffs and Trade) – багатосторонньої торгівельної угоди на Женевських торговельних переговорах (див. табл 1.2.), завданням яких було досягнення лібералізації міжнародної торгівлі (зниження митних тарифів, ліквідація перепон на шляху міжнародної торгівлі). Вагомими умовами було встановлення Бреттон-Вудськими домовленостями у 1944 році долара США як основної резервної валюти світу нарівні з золотом і заміна золотодевізного стандарту долара США вільною конвертацією на основі попиту та пропозиції 1971 році [15,c.165]. Характер глобалізаційних процесів став очевидним. Транснаціональні корпорації та неурядові організації з небаченою до цього легкістю почали перетинати кордони національних держав і здійснювати активний вплив на населення, який подекуди перевищує вплив національної і місцевої влади в розвиваючихся країнах.
3. Нині ми є свідками „третьої хвилі” глобалізації світової торгівлі, яка фактично розпочалася з січня 1995 року, коли вступили в дію правила Світової організації торгівлі (СОТ), яка була створена в результаті Маракешської угоди, підписаної 1994 року. Її створенню передували довгострокові торговельні переговори, які тривали з 1986-1994 рр., що дістали назву Уругвайських (табл. 1.2.).
Таблиця 1.2.
Зведена таблиця раундів торговельних переговорів [14,c.65].
| Місце проведення | Роки | Основні питання, що обговорювалися | Домовленості |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Женева (Швейцарія) | 1947 | Тарифи по всіх видах товарів за принципом „позиція за позицію” | Брало участь 23 країни. Тарифи знижено по 45000 позиціях |
| Аннесі (Франція) | 1949 | Тарифи по всіх видах товарів за принципом „позиція за позицію” | Брало участь 13 країн. Тарифи знижено по 5000 позиціях |
| Торкі (Велика Британія) | 1951 | Тарифи по всіх видах товарів за принципом „позиція за позицію” | Брало участь 38 країн.Тарифи знижено по 8700 позиціях |
| Раунд Діллона, Женева (Швейцарія) | 1960-1961 | Обговорення тарифів за вищевказаним принципом у зв’язку зі створенням Єропейського Економічного Союзу(ЄЕС) | Брало участь 26 країн.Домовленість по 4400 позиціях при відхиленні пропозицій ЄЕС щодо зниження тарифів на промислові товари на 20% |
| Раунд Кеннеді, Женева (Швейцарія) | 1964-1967 | Обговорення лінійного зниження тарифів за принципом нетарифних заходів і за вище вказаним принципом | Брало участь 62 країни. Зниження тарифів на 35%, зв’язано 33000 тарифних ліній, підписано угоди щодо антидемпінгу та митної оцінки товарів |
| Токійський раунд, Женева(Швейцарія) | 1973-1979 | Продовження пере-говорів щодо ліній-ного зниження та-рифів, антидемпін-гового розсліду-вання, субсидування експорту, ліцен-зування імпорту, стандартів,спеціаль-ного режиму тор-гівлі для бідних країн щодо всых нетарифних питань | Брало участь 102 країни. Зниження середнього рівня тарифів на третину, а імпорт промисло-вих товарів OECD –до 6%, узго-дження добро-вільних кодексів поведінки, крім захисних заходів |
продовження табл. 1.2.
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Уругвайський раунд, Пунта-дель-Есте (Уругвай), Марашкеш (Мароко) | 1986-1994 | Продовження переговорів щодо питань Токійського раунду, а також питань торгівлі послугами, інтелектуальною власністю, інспекції товарів. | Брала участь 141 країна.Створення СОТ і підписання нових угод щодо торгівлі послугами та інтелектуальною власністю. Зниж. Середнього рівня тарифів ще натре-тину; врегулю-вання питань тор-гівлі з бідними країнами(тексти-лем та одягом і сільськогосподарською продукцією). |
| Доха (Катар) | 2001 | Обговорення конкурентної політики сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, зміни в аграрній політиці у сфері підтримки фермерів і експорт-них субсидій роз-винутими країнами | Лібералізація тор-гівлі глобальними телекомунікаційни-ми послугами,ска-сування імпорт-ного мита на про-дукцію ін форма-ційних технологій, відкриття ринків фінансових послуг. |
Однією з економічних характеристик глобалізаційних процесів є встановлення плаваючих обмінних курсів, зниження торговельних бар’єрів, прискорений розвиток сектора послуг послаблення регулюючої ролі національних урядів [11,c.24].
Наприклад, найбільша за розміром зарубіжних активів нефінансова ТНК – компанія „Дженерал електрік” (США), зарубіжні активи якої становлять 442278 млн. дол. з 6973239 млн. дол. загальної суми активів, що має 463000 робітників, з них 164000 зайнятих за межами США [19].
Якщо на початковому етапі глобалізації її опорою слугувала Британська імперія – її промислова база, фінанси, потужний військово-морський флот, то сьогодні на чолі процесу прискореної глобалізації стоять США, які є абсолютним лідером за притоком ПІІ, що у 2007 році становив 357 млрд. дол., і являються найбільшим джерелом інвестування так і за результатами діяльності транснаціональних корпорацій, з 25 лідируючих ТНК 7 передових базуються в США, до їх числа входить і вищевказаний „Дженерал електрік”, загальна сума їх активів становить 1 972 972 млрд. дол. [13,c.70] [19].
Аналіз специфіки „третьої хвилі” глобалізації в постіндустріальну епоху дозволив окреслити такі її основні ознаки:
1. Реальна інтеграція економік країн на регіональному чи глобальному рівнях внаслідок дії міждержавних угод і транснаціональних компаній.
2. Формування глобальних проблем у сферах енергетики, демографії, екології, забезпечення продовольством, поширення ядерної і звичайної зброї, а також нерівномірність економічного розвитку регіонів планети.
3. Стрімкий розвиток міжнародної торгівлі, який поєднує економіки країн, що раніше ніколи не торгували між собою.
4. Посилення процесів міжнародного поділу праці при одночасному поширенні інтенсивних технологій у процесі об’єднання окремих частин народногосподарських комплексів різних раїн, задіяних у створенні кінцевого продукту.
5. Формування міжнародної транспортної мережі в акваторії Світового океану та на материках, при створенні на території останніх так званих транспортних коридорів для переміщення товарів і вантажів.
6. Розвиток мережі кабельних і супутникових систем зв’язку. Це забезпечило не тільки формування міжнародного інформаційного простору у сфері швидкого обміну інформацією, а й об’єднання через систему телебачення культур різних народів, що поліпшує взаєморозуміння людей з різними поглядами, а також взаємне проникнення культур.
7. Формування світової банківської мережі фінансових розрахунків між країнами та фірмами, що прискорює обіг капіталу, створюючи нові можливості його нарощування.
8. Підтримка міжнародними установами принципів і форм створення міжнародних ринків праці при забезпеченні прав людини на працю, зумовлених посиленою міграцією населення бідних країн до країн „Золотого мільярда”.
9. Зміна ролі держави як формотворної основи національних економік.
10. Встановлення єдиних стандартів на сировину, продовольчу продукцію, промислові товари, бухгалтерський облік, інтелектуальну власність тощо.
1.4. Основні чинники глобалізації
Можна згрупувати основні чинники процесу глобалізації як виробничо-технологічні, економічні, інформаційні, організаційні, науково-технологічні, соціально-культурні та політичні.
Виробничі, науково-технічні й технологічні чинники, які полягають у тому, що різко зростають масштаби виробництва. Здійснюється перехід до нового технологічного способу виробництва — до наукоємних технологій, швидке розповсюдження нових технологій, які ліквідують перешкоди на шляху руху товарів, послуг, капіталів. Виникло якісно нове покоління засобів транспорту і зв'язку, воно забезпечило швидке розповсюдження товарів та послуг, ресурсів й ідей з застосуванням їх в найбільш сприятливих умовах. Сьогодні передача інформації здійснюється миттєво. Отже, віддаленість партнерів один від одного вже не є вирішальною перешкодою для їх виробничого співробітництва. Результатом наукового та інших видів інтелектуального обміну стає швидке розповсюдження знань. Завдяки передовим технологіям транспортні, телекомунікаційні витрати, а також витрати на обробку, зберігання і використання інформації стали скорочуватися, що полегшує глобалізацію національних ринків.