3.1. Наслідки глобалізації
З одного боку глобалізація допомогла скоротити рівень бідності, залучити нові технології і капітали, збільшити рівень ВВП на душу населення у країнах, що розвиваються. Це стало можливим завдяки програмам допомоги країнам, що розвиваються, прикладом може слугувати група Світового банку: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міждержавна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), які здійснюють інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я; концентрують зусилля на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконаленні методів керування й нарощування інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності; зміцнюють здатність урядів надавати якісні послуги, забезпечують ефективність й прозорість їхньої діяльності; займаються охороною навколишнього середовища; підтримують й стимулюють розвиток приватного підприємництва; здійснюють підтримку реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування [17;22].
Розвинуті країни виграли і як лідери економічної ефективності, які зосередили основні виробничі (інтелектуальні та технологічні) потужності і капітал, і як експортери виробництв, забруднюючих навколишнє середовище, в країни, що розвиваються. Економіки країн, що які залишилися за межами глобалізаційних процесів відчували на собі стагнацію. Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються першочергово між промислово розвиненими країнами, закріплюючи їх гегемонію на світовій економічній арені. В той же час, глобалізація в умовах міжнародного поділу праці заморожує статус країн периферії за менш розвиненими державами. Експерти Всесвітнього банку демонструють такі переваги участі країн, що розвиваються в процесах глобалізації (рис. 3.1.)
Рис. 3.1. Лінії поведінки країн, що розвиваються в 1990-х роках [1, c.89].
Не зважаючи на впевнені показники економічного росту в цих державах, просліджується тенденція до збільшення нерівності. Країни, які залишилися поза процесом глобалізації або які не отримали від неї суттєвих покращень, - це країни Африки і СНД. Пояснюється це трьома причинами:
1. неправильна політика даних країн щодо залучення іноземного капіталу, нерозвинений механізм боротьби корупцією
2. вигідне географічне положення та клімат
3. високий рівень бідності
Такі країни не залишилися повністю за межами глобалізації, ТНК широко представлені на їх ринках, також економіки цих країн мають високий ступінь залежності від стану світової економіки. Прикладом слугує вплив Азіатської фінансової кризи 1997 року на них [19]. Зміна співвідношення традиційних і нетрадиційних галузей виробництва країн світу, а також рівень споживання таких продуктів як молоко, пшениця, м’ясо, алкогольні напої та пиво (як найбільш показові в світлі змін уподобань азіатських і африканських країн під впливом глобалізацій них процесів – обміну інформацією, впровадження західних технологій, проникнення культур, розвитку торгівлі в період з 1961 по 2003 роки). В таких країнах як Бангладеш зросло де традиційними були страви, виготовлені з рису, виробництво пшениці зросло в 46 разів, аналогічні зміни прослідковуються і в Непалі, Китаї, де обсяги споживання пшениці, хлібобулочних виробів зросло відповідно в 8,7 і в 6 разів [див. додаток Б].
Так, у всіх країнах під впливом збільшення в раціоні м’ясних страв зросло виробництво м’яса (при цьому показовим є зростання виробництва м’яса птиці, зумовлене впровадженням технологій, розроблених у розвинутих країнах світу). Ще більшим проявом глобалізаційного процесу є зростання виробництва в цих країнах алкогольних напоїв, пива. Так, у Таїланді виробництво алкогольних напоїв збільшилось у 157 разі, пива – більше як у 1100 разів.
Зміни уподобань людей зумовили також зміни в обсягах імпорту зазначених товарів. Тому. Проаналізувавши структурні зміни споживання, імпорту, слід розглядати глобалізацію як стратегічну основу розвитку світової торгівлі.
Фінансова глобалізація розширила національні кордони для капіталів, змінила роль грошей в глобальній економіці. Вивела ТНК на арену світової конкуренції поряд з національними державами, активізувала процеси інтеграції з одного боку, і локалізації і націоналізації – з іншого.
Суперечливість наслідків такого процесу пояснюється динамічністю самої суті процесу.
3.2. Прогнози тенденцій розвитку глобалізаційних процесів
Важливою перевагою і позитивною стороною глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення видатків та зниження цін. Глобалізація призвела до збільшення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні та розповсюдження передових технологій.
Негативні ж фактори глобалізації призвели до розповсюдження ідей антиглобалізму серед вчених і суспільства загалом (від відкритих противників до реформаторів). Реформи перед усім спрямовані на ліквідацію нерівності у світовому суспільстві (пропозиція введення податку на розкіш, ліквідації податку на операції на валютній біржі). Вилучені кошти пропонується направити у найвідсталіші країни [2,c.55].
Глобалізація може мати наступні тенденції, в залежності від того, який з суб’єктів глобалізації буде найактивніше діяти на світовій арені.
Якщо провідні позиції у світовому устрої займатимуть країни, що розвиваються, то очевидно, що ТНК змушені будуть враховувати інтереси цих країн. Вже було створено комісію ООН з питань ТНК з метою розроблення універсального кодексу поведінки ТНК, координації їх діяльності в сфері політики, конкуренції, соціальних відносин. В такому випадку глобалізація матиме характер регульованого процесу, який враховує інтереси країн і спрямований на подолання бідності [3,c.45]. Альтернативною тенденцією глобалізації і зростання ролі ТНК є зацікавленість в підвищенні суспільного благополуччя всіх жителів планети. Пропонується розробка теорії „Другого золотого мільярда”, яка базується на зростанні купівельної спроможності населення, яка розрахована на 20-30 років. Ця стратегія повинна включати заходи з ліквідації абсолютної бідності в світі. Рушійними силами мають стати країни зі значним виробничим потенціалом і великим населенням – Китай, Індія, Росія, Індонезія, Бразилія. Ці країни повинні розвивати свої ТНК, що принесе збитки вже існуючим корпораціям.
За прогнозами експертів банку Goldsmit Sach, до 2050 року Росія скоротить відставання від США за ВВП на душу населення з 13,2 до 1,7 раза, однак її населення скоротиться до 76 млн. чол. Лідером стане Китай, який за рівнем ВВП на душу населення досягне показників США до 2042 року, третьою за потужністю економікою стане Індія. Умовам реалізації прогнозу є стабільність, відкритість економіки, участь даних держав у процесах глобалізації [10,c.44-45].
ВИСНОВКИ
Проведений аналіз специфіки глобалізації в постіндустріальну епоху дозволив окреслити такі її основні ознаки:
1. реальна інтеграція економік країн на регіональному чи глобальному рівнях внаслідок дїї міждержавних угод і транснаціональних компаній.
2. формування глобальних проблем у сферах енергетики, демографії, екології, забезпечення продовольством, поширення ядерної і звичайної зброї, а також нерівномірність економічного розвитку регіонів планети.
3. стрімкий розвиток міжнародної торгівлі, який поєднує економіки країн, що раніше ніколи не торгували між собою.
4. посилення процесів міжнародного поділу праці при одночасному поширенні інтенсивних технологій у процесі об’єднання окремих частин народногосподарських комплексів різних раїн, задіяних у створенні кінцевого продукту.
5. формування міжнародної транспортної мережі в акваторії Світового океану та на материках, при створенні на території останніх так званих транспортних коридорів для переміщення товарів і вантажів.
6. розвиток мережі кабельних і супутникових систем зв’язку. Це забезпечило не тільки формування міжнародного інформаційного простору у сфері швидкого обміну інформацією, а й об’єднання через систему телебачення культур різних народів, що поліпшує взаєморозуміння людей з різними поглядами, а також взаємне проникнення культур.
7. формування світової банківської мережі фінансових розрахунків між країнами та фірмами, що прискорює обіг капіталу, створюючи нові можливості його нарощування
8. підтримка міжнародними установами принципів і форм створення міжнародних ринків праці при забезпеченні прав людини на працю, зумовлених посиленою міграцією населення бідних країн до країн „Золотого мільярда”.
9. зміна ролі держави як формотворної основи національних економік.
10. встановлення єдиних стандартів на сировину, продовольчу продукцію, промислові товари, бухгалтерський облік, інтелектуальну власність тощо.
Глобалізація загострює такі ключові питання суспільного розвитку як протиріччя техногенного характеру, розшарування суспільства планети, маніпулювання суспільною думкою за допомогою ЗМІ [1] [15].
Розвинуті країни виграли від глобалізації як лідери економічної ефективності, які зосередили основні виробничі (інтелектуальні та технологічні) потужності і капітал, і як експортери виробництв, забруднюючих навколишнє середовище, в країни, що розвиваються. Економіки країн, що які залишилися за межами глобалізаційних процесів відчували на собі стагнацію. Концентрація одних процесів у державах „центру”, та інших – в державах „периферії” визначає побудову в них різних типів політичних структур, наслідком цього є система світової нерівності, яка контролює і підтримує осьовий поділ праці.