Формування конкурентоспроможнього ринку туристичних мiжнародних туристичних послуг (стр. 4 из 8)

Незважаючи на визнання туризму пріоритетною сферою діяльності, яка повинна підтримуватися державою, фінансуватися і розвиватися, щоб відповідати міжнародним стандартам та підвищувати конкурентоспроможність на міжнародному рівні, існує ряд проблем, які

в першу чергу пов’язані з неефективним використанням туристичних ресурсів та реалізацією конкурентних переваг[46].

Україна належить до числа країн, які займають провідні позиції за наявністю цінних природних та інших туристичних ресурсів, на базі яких країна має потенціал для створення та задоволення інтересу вітчизняних та іноземних туристів. За останні роки розвитку туристичної галузі України спостерігається позитивна динаміка у зростанні кількісних та якісних показників в’їзного та виїзного туризму.

На сучасному етапі існує тенденція до загострення конкуренції на міжнародному туристичному ринку, а також до посилення ролі держав у забезпеченні розвитку туристичної галузі. На фоні таких змін національний туристичний продукт стає все менш привабливим, і як наслідок знижується його конкурентоспроможність. Це призводить до того, що туристична сфера неспроможна повноцінно виконувати економічні та соціальні функції: не сприяє збереженню навколишнього середовища та культурної спадщини, не забезпечує поповнення бюджету країни, створенню робочих місць та зниження рівня безробіття, збільшення частки сфери послуг у структурі ВВП країни тощо[34]. Пріоритетними для забезпечення конкурентоспроможності туристських підприємств є наявність, використання та утримання протягом тривалого періоду чистих постійних конкурентних переваг, які мають характерні риси: цінність для споживачів, чи унікальність, складність для дублювання конкурентами. Складовими конкурентних переваг туристського підприємства є переваги туристичного продукту, які можуть бути пов’язані або з вищою якістю туристичних послуг (аксіологічні), або з нижчими цінами на них (економічні), що узгоджується з прийнятою ринковою

стратегією в підприємстві.

Ситуація, яка склалася у сфері туризму України, характеризується такими ознаками[28]:

- низьким рівнем усвідомлення населенням країни та органами, що здійснюють регулювання у сфері туризму і діяльності курортів, ролі та значення туризму для соціально-економічного розвитку держави;

- відсутністю сформованих туристичних ресурсів та цілісної системи їх

раціонального використання, невизначеністю напрямів їх освоєння та розвитку, неефективним та позазаконним використанням унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

- відсутністю ефективної системи захисту прав та інтересів туристів,

забезпеченням безпечних умов на об’єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних маршрутів, своєчасного надання всіх видів невідкладної допомоги особам, які постраждали під час подорожі;

- відсутністю сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, державної

інвестиційної політики у сфері туризму і діяльності курортів та належної

підтримки розвитку пріоритетних видів туризму, зокрема в’їзного та внутрішнього, сільського, екологічного;

- руйнацією системи соціального туризму, практичною недоступністю туризму для малозабезпечених верств населення, дітей, молоді, осіб похилого віку та з особливими потребами;

- відсутністю належного прогнозування та планування розвитку туризму, параметрів туристичного потоку у відповідності до наявних ресурсних можливостей, потреб населення та економіки держави, поверхневим і фрагментарним підходом до розроблення та реалізації державної і місцевих програм розвитку туризму;

- недосконалістю організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, слабкою міжвідомчою координацією та взаємодією між органами державної влади та місцевого самоврядування тощо.

Рівень забезпеченості туристичних підприємств України ресурсами для виходу на зовнішні ринки є високим. Курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15% території).

Але водночас туристична інфраструктура є недосконалою. Це є головною причиною, з якої туристичні підприємства не реалізують конкурентні переваги. До 70% історико-культурних ресурсів перебувають у аварійному стані, потребують проведення робіт з реставрації та реконструкції. Це необхідно для забезпечення умов, необхідних для здійснення туризму.

Ефективне використання туристичних ресурсів можна забезпечити через створення дієвої системи комплексного управління. Воно передбачає встановлення системи пріоритетів, здійснення туристичного районування для розвитку туризму в межах територій, які характеризуються певними особливостями їхньої несучої ємності, гранично припустимих навантажень на об’єкти туристичних відвідувань та впливу туристичної діяльності на навколишнє середовище.

Забезпечення сталого розвитку туризму та підвищення якісної

конкурентоспроможності туристичних підприємств України спрямоване на:

- подолання негативних тенденцій у сфері туризму та діяльності курортів;

- покращення якості життя населення, забезпечення доступності туристичних

ресурсів для всіх верств населення;

- збереження унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

- посилення позитивного туристичного іміджу країни на міжнародному туристичному ринку,

- збільшення в’їзного туристичного потоку;

- прискорення темпів розвитку, збільшення частки очікуваних доходів від сфери туризму та діяльності курортів у бюджетах усіх рівнів;

- зменшення наявних регіональних соціально-економічних диспаритетів, посилення “прозорості” туристичної діяльності.

Туристична політика України базується на активній маркетинговій стратегії,

спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного іміджу країни як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування.

Доречно розробляти концепцію рефлексивного управління конкурентоспроможнстю туристичних підприємств. Основу концепції становить комплекс процедур інформаційного впливу на прийняття рішень конкурентами і потенційними споживачами на користь туристичного підприємства, яке здійснює рефлексивне управління. Запропонована концепція дозволяє підвищити конкурентоспроможність туристичного підприємства за рахунок визначення напряму подальшого поводження сторін та прийняття обгрунтованих управлінських рішень .

Необхідно сприяти подальшому використанню таких інструментів, як геоінформаційні системи (ГІС - сучасні комп'ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо); інформаційна система, що забезпечує збирання, оброблення, аналіз, моделювання та розповсюдження геопросторових даних) і системи оцінки впливу на навколишнє середовище.

На даному етапі виникає необхідність інвестування в курортну галузь. Початкові інвестиції в туризм притягають все більше вкладень в майбутньому у

допоміжні і підтримуючі галузі господарства. Сюди входять крупні інвестиції в головні готелі, ресторани, торгові центри, порти, аеропорти, транспортні засоби і т. п. їхні інвестиції скуповуються тільки через декілька років. Туроператори і певною мірою турагенти вимагають великої кількості оборотних засобів для оплати

послуг готелів, транспортних компаній та ін. перед туристичним сезоном.. Оскільки в створенні продукту туристичної індустрії беруть участь різні її сектори, то компанії одного сектору мають інтерес у фінансуванні інших структур.

Таблица 2.2 Туристична інфраструктура

Наприклад, туроператори можуть фінансувати розвиток готельних комплексів на курортах, куди вони відправляють своїх клієнтів. Авіакомпанії можуть гарантувати фінансову безпеку туроператорів, які широко використовують їх послуги.

В сучасних умовах інвестиції виступають важливим джерелом розвитку туризму. Загальні інвестиції в сферу туризму у світових масштабах становлять 802,3 млрд. доларів США щорічно, з яких третина – державні. В Україні, останнім часом, спостерігається поступове збільшення інвестицій в туризм, але їх величина залишається недостатньою для ефективної і повноцінної діяльності галузі.[46] Так, на будівництво, реконструкцію та технічне переоснащення готелів за 2005, 2006, 2007 р. було здійснено інвестицій на суму 751 млн. грн., 611 млн. грн. та 1232 млн. грн. відповідно. При цьому основна частина (близько 80 %) інвестицій припадають на технічне переоснащення і реконструкцію і тільки 20 % на нове будівництво . Однак, за оцінками експертів, туристична галузь України потребує близько 10-12 млрд. дол. Потребує серйозного вдосконалення механізм бюджетного фінансування сфери туризму і курортів. На вдосконалення та поповнення матеріальної бази туристичної галузі в Україні за останні 11 років з державного бюджету направлено приблизно 1,7 млрд. грн. В 2006 році на розвиток туризму з Держбюджету виділили всього 5 млн. грн., в 2007 – 27, а в 2008 – 25 млн.

Таблица2.3. Міжнародні інвестиції

Длятогощобактивізуватиінвестиційнудіяльністьвсферівтуристичнійгалузімаєбутиствореннясприятливогоінвестиційного клімату.

Таблица 2.4 Оцінка інвест.проекту

Для формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні важливе значення має законодавча база. Нормативно – правовою базою регулювання туристичної галузі в Україні є Господарський Кодекс України, Закон України «Про туризм», Постанова КМУ «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» та ін. В 2008 р. Кабінет Міністрів України схвалив «Стратегію розвитку туризму і курортів» (розпорядження № 1088-р від 6 серпня 2008 р.). Цим документом закладається фундамент для поліпшення інвестиційного клімату в галузі туризму і курортів та наповнення місцевих і Державного бюджетів за рахунок цих видів діяльності. Але ще залишається багато невирішених питань щодо діяльності галузі на законодавчому рівні, таких як невпорядкованість земельних питань, недосконалість системи ліцензування туристичних фірм, відсутність законів, які регулюють особливості провадження окремих видів туризму в Україні, так званого інституційного законодавства, проблеми гармонізації українського законодавства про туризм з нормами міжнародного права та ін.