При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).
Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол.. В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.
По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.
2. Державний борг України
Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у тому числі внутрішній – 15,05 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.
У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету – 18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів). Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.
За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.
Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат, зараховуваних на відстрочену суму.
Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс.
Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її державного боргу та видатків бюджету на його обслуговування за умови продовження нинішнього курсу економічної політики:
| Показники | Роки | ||||||
| 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | |
| І. Основні макроекономічні показники | |||||||
| Темп інфляції (% у середньому за рік) | 22,7 | 23 | 21 | 19 | 17 | 16 | 16 |
| ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) | 127 | 154,5 | 186,9 | 223,6 | 263,4 | 308,6 | 361,6 |
| Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) | 4,3 | 6,3 | 8,2 | 9,8 | 11,3 | 13,0 | 14,8 |
| Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) | 25,6 | 25 | 24,5 | 24,5 | 24,5 | 24,5 | 24,5 |
| Доходи Державного бюджету (% ВВП) | 15,3 | 15,0 | 14,0 | 13,5 | 13,5 | 13,5 | 13,5 |
| Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) | -1,52 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0 |
| Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики): | |||||||
| - внутрішні державні позики | 27,4 | 25 | 23 | 21 | 19 | 18 | 18 |
| - зовнішні державні позики | 9,6 | 9,5 | 9,5 | 10 | 10,5 | 10,5 | 10,5 |
| Сеньйораж (% ВВП) | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу: | |||||||
| - виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) | 1,3 | 1,9 | 2,6 | 2,4 | 2,2 | 2,1 | 2,1 |
| - виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) | 1,8 | 4,5 | 6,1 | 7,5 | 9,7 | 12,3 | 15,3 |
| Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) | 2,4 | 4,1 | 4,6 | 4,4 | 4,5 | 4,6 | 4,8 |
| Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) | 9,4 | 16,4 | 18,9 | 18,0 | 18,4 | 18,9 | 19,6 |
| Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) | 15,5 | 27,4 | 33,2 | 32,8 | 33,4 | 34,4 | 35,6 |
| ІІІ. Державний борг (на кінець року): | |||||||
| - за внутрішніми позиками (млрд. грн.) | 11,4 | 11,4 | 11,4 | 11,4 | 11,4 | 11,4 | 11,4 |
| - зовнішній державний борг (млрд. дол.) | 12,4 | 12,6 | 12,9 | 13,2 | 13,5 | 13,8 | 14,1 |
| Державний борг (усього) (% ВВП) | 60,0 | 67,5 | 68,3 | 67,4 | 66,5 | 65,5 | 64,6 |
| ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) | 24,7 | 20,9 | 19,9 | 20,1 | 20,0 | 19,9 | 19,7 |
З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому в 2000-2001 рр. темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін – у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а, починаючи з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею між зростанням цін в Україні та в США.
Надалі доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або 15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до 13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.
Внутрішні позики розміщуватимуться за ставками, які дещо перевищуватимуть темпи інфляції. Як і в 1999 р., ОВДП купуватиме лише НБУ, причому на весь період прогнозування суми залучення коштів з внутрішніх джерел будуть еквівалентними сумам погашення боргів внутрішнім кредиторам. З огляду на це, заборгованість за внутрішніми позиками перебуватиме майже на однаковому рівні.
Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:
- припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;
- застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);
- досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;
- скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;
- посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;
- укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.
Всі ці кроки значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.
На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:
- вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або ж повністю вичерпаними;
- в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;