Вища освита Польщи в умовах Болонського процесу (стр. 1 из 2)

У основі Болонського процесу лежить переконання, яке поділяється багатьма європейськими країнами та міжнародними академічними організаціями, що в епоху глобалізації слід прагнути максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дозволить усім учасникам процесу повною мірою скористатися перевагами культурної різноманітності, відмінностей у традиціях викладання, постійно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів та викладачів.

Польща приєдналася до Болонського процесу в 1999 році, розвиваючи двоступеневу систему освіти та систему пунктів ЕСТS, впровадивши додатки до диплому, створивши Державну Акредитаційну Комісію, промотуючи мобільнсть в рамках міжнародних програм обміну. Польща, як і інші європейські країни, займається впровадженням болонських норм і стандартів в освіті, науці і техніці. В межах цієї роботи будуть детально розглянуті різні аспекти адаптації вищої освіти Польщі до умов Болонського процесу.

1. Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти

Системою вищої освіти керують міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників ВНЗ і наукової громадськості (3 5 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові права, адже без згоди ради не розподіляються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Система вищої освіти Польщі включає як державні, так і приватні вищі навчальні заклади. Існують дві основні категорії: навчальні заклади університетського і неуніверситетського (професійна освіта) типів.

До неуніверситетського рівня вищої освіти (післясередньої освіти) належать численні училища, технікуми, вищі профшколи з дипломами і сертифікатами відповідного рівня (техніка, вихователя дошкільних закладів та ін.), які за правами вступу до ВНЗ не перевищують диплома загальноосвітніх ліцеїв (matura).

До структури університетського рівня вищої освіти Польщі входять: університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей); політехнічні і вищі технічні університети, медичні академії; сільськогосподарські академії; економічні академії; вищі педагогічні школи; вищі академії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно); академії фізичного виховання; морські школи; теологічні академії; неурядові і приватні заклади.

Університетський навчальний заклад повинен надавати, як мінімум, одну програму докторантури.

Існує чотири етапи університетської освіти:

Перший етап університетської освіти: Licencjat. Навчання на першому етапі організується як вузами університетського типу, так і навчальними закладами вищої професійної освіти (Wyzsze szkoly zawodowe). Випускникам присвоюється професійне звання Licencjat (через три роки навчання) або InЕјynier (через три з половиною чи чотири роки навчання) після захисту дипломної роботи.

Другий етап університетської освіти: Magister. Навчання на другому етапі організовується університетськими і неуніверситетськими вузами у вигляді єдиної програми, яка триває від п'яти до шести років, і додаткових курсів строком від півтора до двох років. Після захисту дисертації чи дипломної роботи випускникам присвоюється ступінь Magister або один з її еквівалентів (за винятком медичних дисциплін). Професійні звання, еквівалентні ступеню Magister, присвоюються різними вищими навчальними закладами другого рівня після закінчення п'ятирічного курсу навчання.

Третій етап університетської освіти: Doktor. Академічну ступінь Doktor можна отримати двома способами: за допомогою післядипломної освіти третього рівня, яке, як правило, триває чотири роки, або шляхом об'єднання професійної робочої діяльності з академічним дослідженням, а також написанням дисертації. Всі кандидати повинні мати професійний ступінь Magister або його еквівалент. Для отримання ступеня Doktor кандидат повинен подати й успішно захистити докторську дисертацію.

Четвертий етап університетської освіти: Doktor Habilitowany. Ступінь Doktor Habilitowany присвоюється кандидатам, які вже мають ступінь Doktor. Цей ступінь присвоюється викладацькому складу вищих навчальних закладів і дослідницьких організацій, а також окремим особам, об'єднуючим дослідницьку роботу з професійною діяльністю. Володарі ступеня Doktor Habilitowany можуть займати посаду професора вузу та отримати академічне звання професора, що присвоюється Президентом Республіки Польщі.

Варто зазначити,що докторантура ще не повністю впроваджена у Польщі. Більшість докторантів і надалі готуються як екстерни. Тому польський докторат як науковий ступінь має низький статус. Крім того, надалі має місце практика габілітації (процедура, яка йде після присудження докторського ступеня.Після проходження габилітації претенденту присвоюється титул габілітованого доктора (doctor habilitatus, Dr. habil.), яка дає право обіймати посаду професора в університеті.) . Корені такої системи підготовки вищих наукових кадрів – так звана "гумбольтівська модель університету", яка проіснувала останні 200 років. Але на сьогодні вона вже застаріла і неефективна.

1. Реформування структури вищої освіти Польщі

2.1. Впровадження Трансферної системи європейських кредитів (ECTS)

Система вищої освіти в Польщі перебуває в Європейській зоні вищої освіти. Разом з 29 іншими країнами, Польща підписала Болонську Декларацію, метою якої є створення європейського простору вищої освіти. Актуальні реформи в системі вищої освіти в Польщі направлені на останні розробки Болонського процесу.

Важливим кроком у реформуванні структури вищої освіти Польщі стала робота над стандартизацією навчання за трансферною системою європейських кредитів (ECTS), спрямована на підвищення мобільності навчання – як у часі (мається на увазі можливість вибору індивідуального темпу навчання), так і у просторі (послідовне навчання у різних ВНЗ), тобто принцип мобільності, який пропагується Європейською комісією, має надати студентам можливість одержання знання за обраною спеціальністю в різних навчальних центрах (у країні поселення і за кордоном) на тому ж самому рівні освіти.

Гнучкість системи вищої освіти у часі надзвичайно важлива для студентів вечірньої і заочної форми навчання. Справа в тому, що у Польщі близько 50% студентів (у 2001/2002 р. – 65,6% [8]) – вечірники і заочники, рівень їхньої підготовки за загальним визнанням, нижчий, ніж у студентів стаціонару. Студенти цієї категорії просто не встигають у короткий термін якісно опанувати пропонований обсяг матеріалу. Подібна ж проблема стоїть і в Україні. Застосування загальноєвропейської системи ECTS дозволяє збільшити (навіть індивідуально) тривалість навчання для вечірньої і заочної форми, що сприятиме більш якісному опануванню предметів програми навчання.

Гнучкість системи вищої освіти у просторі (принцип мобільності) у Польщі теж активно впроваджується. Але за цим показником країна тільки починає наближатися до рівня західних партнерів по ЄС. Дані Міністерства освіти Польщі показують суттєве щорічне зростання кількості студентів і викладачів ВНЗ, які скористалися програмами міжнародних обмінів. Так, у 2001-2002 навчальному році 4323 польських студента отримали грант програми ERASMUS – але це лише 0,28% всіх студентів Польщі. Існують й інші програми обмінів, приватні виїзди, якими користуються польські студенти. Водночас рівень мобільності студентів західних країн Євросоюзу – 2,3 %.

Таким чином, система ECTS активно впроваджується в Польщі. Ще у 2002 р. вона застосовувалася у 68 % державних і 35 % недержавних вузів.

Послідовне впровадження системи ECTS спрощує для Польщі розв’язання питання запровадження спеціального "Додатку" до диплому. Цей додаток виконує дуже важливу функцію, зокрема інформує про дисципліни, які вивчалися у ВНЗ, спеціалізацію, яку отримав фахівець. Особливо це важливо для осіб, що мають намір продовжувати навчання на батьківщині або за кордоном. Міністерство освіти та спорту Польщі планувало повсюдно впровадити Додаток до Диплому ще у 2004/2005 році.

2.2 Адаптація системи оцінки ВНЗ до принципів Болонського процесу

Ще один важливий напрямок реформ у освіті Польщі – адаптація системи оцінки власне ВНЗ до принципів Болонського процесу. Упродовж багатьох років в академічному середовищі в Польщі велися дискусії над розробленням за зразком європейських країн і американської системи формули ліцензування та акредитації програм і центрів освіти, яка була б надійною основою контролю за якістю навчання. Розглядалися дві моделі: перша – "галузевої" акредитації при професійних організаціях і друга – акредитація при міжвишівських комісіях. Через незначну зацікавленість професійних і наукових асоціацій системою освіти перше рішення в Польщі було важким для запровадження. Друге рішення почали реалізовувати наприкінці 1997 р. із укладенням з п’ятнадцятьма значними ВНЗ "Угоди польських університетів щодо підвищення якості освіти".