Стабілізуючий конфлікт – спрямований на усунення відхилень від норми.
Деструктивний конфлікт – руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу, влади).
Також міжнародні конфлікти можна поділити за такими критеріями:
За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічні та ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасників міжнародних відносин. Вони поділяються на:
Політичні конфлікти
Економічні конфлікти
Ідеологічні конфлікти.
Міжетнічні конфлікти.
За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи невикористання збройних сил у розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.
1. Збройні конфлікти :
- Деетатизацїі
- Інтернаціоналізації
- Дегенерації
2. Незбройні конфлікти
-Дипломатичні
-Економічні
-Інформаційно-пропагандистські
-Конфлікти у сфері культури
За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.
- Локальні
- Регіональні конфлікти
- Глобальні конфлікти, або світові війни
За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить чітко діляться на:
- Двосторонні конфлікти
- Багатосторонні конфлікти
- Коаліційні конфлікти
За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на:
- Короткотривалі, або блискавичні, конфлікти
- Середньопгриєалі конфлікти
- Довготривалі, або затяжні, конфлікти
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВНА ПОЧАТКУ XXIст.
2.1 Особливості за сферою суперечностей
За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічні та ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасників міжнародних відносин.
Політичні конфлікти випливають із традиційного для сфери зовнішньої політики протиставлення держав щодо розподілу влади (домінації) і престижу у міжнародних відносинах. У міжнародній політиці влада будь-якої держави намагається розв я-зувати двоєдине завдання, з одного боку, реалізувати власний суверенітет, а з іншого - встановити і підтримувати стійкий вплив на владу інших держав.
Економічні конфлікти порівняно із політичними характеризуються значно ширшим колом учасників. Поряд із державами, їх сторонами можуть виступати також і будь-які суб'єкти підприємництва, особливо ТНК, які мають розгалужені інтереси за кордоном.
Ідеологічні конфлікти виявляються у ворожнечі між народами і державами, причиною якої є несумісність домінуючих систем цінностей, поглядів на суспільство та світ. Несумісність панівних ідеологій позначається на настроях широких кіл громадян, позиціях політичних партій і рухів, владних елітах конкуруючих між; собою держав світу.
Міжетнічні конфлікти традиційно пов'язують із зіткненнями між представниками різних етнічних спільнот, організованими рухами, групами та навіть окремими особами. Конфліктність фактично закладена у взаємини між етносами в умовах їхнього сусідства в межах вузького географічного ареалу їх проживання.
2.2 Особливості за засобами
За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи невикористання збройних сил у розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.
- Збройні конфлікти, тобто війни, є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкоди та знищення військового та господарського потенціалу противника. Завдаючи великої руйнівної шкоди, воєнні засоби в міжнародних відносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави, що неодноразово призводило до вибуху воєн:
1. Деетатизацїі воєн, яка проявляє себе у поступовій втраті
монополії держави на збройне насильство та розширенні участі окремих суспільних груп (субнаціонального чи міжнародного характеру) у бойових діях.
2. Інтернаціоналізації збройних конфліктів, що пов'язана, з одного боку, зі збройним втручанням держав світу та міжнародних організацій у внутрішні громадянські війни, а з іншого — появою міжнародних терористичних та злочинних організацій, що виступають воюючою стороною.
3. Дегенерації війни, яка полягає у сталій тенденції до зростання жертв серед цивільного населення.
1. Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін, не пов'язаними з застосуванням воєнної сили.
2. Дипломатичні, що виражаються у ворожих демаршах, як, наприклад, обмін нотами протесту, оголошення персонами поп §гаіа окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків між конфліктуючими сторонами.
3. Економічні, що проявляють себе, передусім, у т. зв. торгових війнах, які здійснюються за допомогою конфронтативно спрямованої митної політики щодо імпорту товарів, капіталів, послуг та інформації з країн, які протистоять у ситуації конфлікт. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIXст. практикувала наполеонівська Франція щодо Великої Британії, а у 60—70-х роках XXст. — США щодо Куби. В економічних конфліктах також широко використовують фінансові засоби тиску, такі як замороження авуарів сторони, яка протистоїть, у закордонних банках, підрив її національної валюти, порушення системи постачання енергоносіїв тощо.
4. Інформаційно-пропагандистські, пов'язані з активним втручанням в інформаційне поле конфліктуючої сторони з метою порушення внутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійної ворожнечі, закликів до різних форм непокори владі. Приблизно таким чином у часи "холодної війни" працювали радіостанції "Голос Америки", "Вільна Європа" чи закордонна редакція Московського радіо, найрізноманітніші періодичні друковані видання та телевізійні компанії СІЛА та СРСР. Сучасний постбіполярний світ, що характеризується вільною циркуляцією інформації як у рамках інформаційних мереж С^, ВВС, КВС, СВС та АВС, так і глобальної комп'ютерної мережі Іп^егпеі, є тим більше вразливим на використання інформації у т. зв. інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучасні держави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається захистити свій внутрішній інформаційний простір від проникнення у нього небажаної інформації, разом з тим усіма засобами намагаючись втручатись за допомогою інформаційних мереж у внутрішні справи протилежної сторони.
5. Конфлікти у сфері культури визначаються конфронтатив-ними заходами держав світу, пов'язаними з повною або частковою забороною поширення у тій чи іншій країні літератури, музики, кіно чи відеопродукції, що походить зі сторони ворогуючої країни. Прикладом можуть бути заходи Франції, спрямовані на обмеження поширення в країні т. зв. американської масової культури, або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.
2.3 Особливості за географічними масштабами
За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.
- Локальні конфлікти — це ті для яких характерне поширення:
· у прикордонних районах суміжних держав (як, наприклад, Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);
· в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між Великою Британією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови);
· на невеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-із-раїльські війни 50—70-х років XXст.).
- Локальні конфлікти найбільш поширені в біполярних міжнародних системах, що випливає з охарактеризованого вище опосередкованого протиборства, ініційованого глобальними наддержавами. Типовим прикладом такої прихованої боротьби за перерозподіл сфер впливу між США та СРСР була ціла низка локальних конфліктів у часи "холодної" війни. Таким конфліктам перевалено властиві незначний обсяг ресурсів, що залучаються до боротьби, та спорадичність. Якщо вони відбуваються в прикордонних районах держав, то, як показує досвід, мають затяжний характер, але в усіх інших випадках минають блискавично. Локальні конфлікти за певних умов мають тенденцію
- до розширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні та глобальні.
- Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та, як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільш поширених варіанти їх виникнення:
· вибух локального конфлікту призводить до поступового втягнення третіх держав до нього, тим самим розширюючи не тільки склад учасників, але й його географічні межі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Центральноамериканський 70—80-х років XXст., у який у той чи інший спосіб втягнулись усі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;
· держави регіону задовго до виникнення конфлікту групуються у складі ворогуючих коаліцій, які в момент вибуху конфлікту одразу вступають у боротьбу згідно з наперед розробленими планами, як, власне, вибухнули обидві світові війни.
- Глобальні конфлікти, або світові війни, охоплюють практично весь світ, оскільки, якщо непрямо, то, принаймні, опосередковано зачіпають усі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку, коли вони не беруть безпосередньої участі у воєнних діях. Такі конфлікти характеризуються величезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між коаліціями, що протистоять одна одній. Вони, як правило, також є середньо-тривалими, про що свідчить те, що Перша світова війна тривала 4 роки, а Друга — 6, що пояснюється міжрегіональним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки сумарною площею декілька мільйонів квадратних кілометрів. Світові війни, як правило, виникають у мультипо-лярній міжнародній системі та пов'язані, як було показано вище з дисбалансом могутності провідних держав світу та коаліцій,