Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталу.
1.Дефляційна політика - політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.
Одним із основних її інструментів служать фінансові та грошово-кредитні заходи:
- зменшення бюджетного дефіциту;
- зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);
- кредитні обмеження;
- встановлення меж росту грошової маси.
2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.
3. Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані па усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.
4. Фінансова і грошово-кредитна політика.
Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).
5. Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних eraгей:
- торгового балансу;
- "невидимих" операцій;
- руху капіталу.
Важливим об'єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами для експортерів у вивозі товарів та освоєнні зовнішніх ринків є цільові експортні кредити, страхування їх від економічних і політичних ризиків; введення пільгового режиму амортизації основного капіталу; інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках).
З метою регулювання платежів і поступлень по «невидимих» операціях платіжного балансу застосовується:
• обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;
• безпосередня чи опосередкована участь країни у створенні туристичної інфраструктури з метою залучення (заохочення) іноземних туристів;
• сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення видатків по статті «Транспорт»;
• розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т.д.;
• регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду емігрантів для скорочення переказів іноземних робітників.
Всі оцінки торгівлі товарами базуються на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці імпортерами та експортерами. При експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною ціною самого товару. Але при імпорті зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ - КАФ, яке завищує вартість імпорту включаючи в нього частину послуг. Щоб виправити цей недолік, необхідно відокремити власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою скидки з митної оцінки КАФ
1.Змінюється територіальна, оцінка. У митній статистиці заморські департаменти і території прирівнюються до закордону у той час, як в платіжному балансі вони, як правило, входять в склад національної території.
2.Митна статистика включає серію операцій, які у платіжному балансі не повинні фігурувати в позиції «Товари»: операції без оплати (приблизно 40 млрд. по імпорту і по експорту) та операції з дуже обмеженими кількостями, а і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча Валюта також кінцева (завершальна) обробка маржі та різні помилки.
7. Державна політика коригування платіжного балансуУкраїни
Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни
здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.
У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.
Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:
1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;
2) девальвувати національну валюту;
3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.
Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.
Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансуполягають у запровадженні державного регулюванняекономічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.
Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.
1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:
а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина резервів поновлюється;
б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу тощо.
3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.
4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.
5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тількичастково:
а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) - у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються.
1.Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь 1997.-208с.
2.Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. -Львів: Львівська політехніка, 1999.-267 с
3. С. Будаговська, О. Кілієвич “Мікро і макро економіка. Підручник Київ Соломія Павличкр “Основи 2001 р.”
4. В.Д. Базалевич Макроекономіка. Підручник 4 хвиля Київ 1997 р.