Орендареві (малому підприємству) використання майна великих підприємств обіцяє переваги:
здійснювати господарську діяльність без великих первісних інвестицій;
викупити орендоване майно після закінчення строку оренди й за умови несення викупної вартості;
можливість списувати орендні платежі на собівартість, зменшуючи виплати по податку на прибуток;
уникнути сплати податку на майно при користуванні цим майном.
Проведення взаємозаліків між великою структурою, підприємствами-кредиторами й регіональним бюджетом. Коли велике підприємство має більші суми заборгованості перед контрагентами й місцевим бюджетом, не маючи при цьому "живих" коштів, а отже, можливості покрити борги й відповідати по поточних зобов'язаннях. Кредитори ж вимагають негайного погашення заборгованості, включаючи штрафи, пені й т.п. Саме в такій ситуації підприємству не залишається іншого вибору крім пропозиції про проведення взаємозаліку, при якому реальна вартість частини основних фондів підприємства буде дорівнювати сумі заборгованості. Таким чином, борги великих підприємств погашаються шляхом передачі частини основних коштів з балансу боржника на баланс кредитора.
Сам механізм взаємозаліку досить типовий і не представляє особливого інтересу. Набагато цікавішим є підхід до передачі майна у володіння малим підприємствам з боку підприємств-кредиторів і місцевої влади. Обоє нових власника можуть продати основні кошти малому підприємству, здати в оренду або використати як внесок у статутний капітал утворених малих підприємств.
Позитивною стороною при покупціосновних коштів малим підприємством є одержання недорогого (у порівнянні з новим) майна у власність. Негативних сторін у даному варіанті набагато більше:
необхідність одноразової виплати порівняно великої суми коштів до того моменту, як майно почне окупатися;
обов'язок сплати податку на майно;
у випадку недоліку власних ресурсів - одержання позикових коштів, а отже виникнення додаткових витрат по обслуговуванню боргу;
складність реалізації майна в майбутньому, якщо потреба в ньому відпаде.
Одержання основних коштів в орендуозначає для малих підприємств, з одного боку, відсутність необхідності сплати податку на майно, зниження величини податку на прибутку за рахунок орендної плати й збереження ліквідної структури балансу, з іншого боку - відсутність права власності відносно майна; у ряді випадків можливо, що орендна плата перевищить економію на податках, амортизації й відсотках по позиках.
В користь одержання основних коштів малим підприємством як внесок у статутний капітал говорить передача майна у власність; формування капіталу за рахунок власних коштів; підтримка з боку засновника, а якщо останнім є місцева влада – пільгового режиму виробничо-господарчої діяльності.
Проти ж такого рішення виступає необхідність сплати податку на майно, а також відрахування частини прибутку як дивіденди засновникам і тим самим збереження залежності від них.
Вичленовування яких-небудь підрозділів із загальної структури в самостійні підприємства. Великому підприємству простіше містити невеликі збиткові виробництва, чим витрачати кошти на їхнє оздоровлення.
Із цього погляду поява власника, для якого непрофільне виробництво виявиться основним, безсумнівно, повинне позитивно вплинути на результати господарської діяльності.
Таким чином, як загальна умова доцільності вичленовування є більше висока прогнозована ефективність функціонування підрозділу поза великим підприємством, чим у його складі. Ухвалення рішення про те, які підрозділи доцільно вичленовувати зі структури великого підприємства, повинне ґрунтуватися на аналізі, по-перше, попиту на продукцію підрозділу поза підприємством, по-друге, ступеня гнучкості виробничого процесу кожного підрозділу, тобто без істотних змін технології перейти до випуску іншого виду продукції й, по-третє, ступеня взаємної виробничо-технологічної залежності підрозділів.
Збитковість основного виробництва по організаційно-економічним (не пов'язаним з інвестиціями й структурними змінами) причинам свідчить про можливості вичленовування, якщо тиск збиткових допоміжних і непрофільних виробництв на витрати основного виробництва відчутноі й допоміжні виробництва мають більше ефективні канали реалізації своєї продукції (послуг) і відповідно можуть бути прибутковими.
В окремих випадках збереження допоміжних (непрофільних) виробництв у структурі великого підприємства більш доцільно, ніж їхнє вичленовування. Більшою мірою сказане стосується допоміжних підрозділів, особливо якщо прийнятних альтернатив їхньої продукції (послугам) у великого підприємства немає. У меншому ступені це ставиться до непрофільних виробництв, якщо вони не використають умови й непрямі результати діяльності великого підприємства (наприклад, виробничу інфраструктуру й відходи).
Таким чином, загальною умовою вичленовування допоміжних (непрофільних) підрозділів є наявність попиту на їхню продукцію (послуги), достатнього для того, щоб компенсувати скорочення завантаження потужностей у результаті закриття основного виробництва[5].
Результатом вичленовування може бути утворення нового підприємства будь-якого розміру. Створення великого підприємства можливо у випадку вичленовування якого-небудь переділу основного виробництва. Економічною передумовою утворення саме такої виробничої структури вважається значний масштаб виробництва. Це припускає, що є масовий ринок продукції знову утвореного підприємства (наприклад, напівфабрикатів, що комплектують вироби); зберігається потокове предметно-спеціалізовне виробництво; джерелом доходу є низька ціна й висока швидкість обігу.
В інших випадках мова може йти про утворення малих підприємств, тому що зміна спеціалізації основного виробництва із предметної на технологічну загрожує неминучою втратою економії на масштабах виробництва; допоміжне (непрофільне) виробництво як підрозділ виробничої (соціальної) інфраструктури обслуговує локальні потреби й не розраховано на масовий випуск;
Таким чином, як передумова утворення малих підприємств на базі реструктурируемых великих виступає наявність не лише попиту, а саме низькоеластичногоза ціною попиту на продукцію (послуги).
У деяких випадках використається ще один варіант реструктуризації, при якому велике підприємство за власною ініціативою розділяється на більше дрібні. При цьому керівництво, як правило, додає максимум зусиль до того, щоб основна сума збитків і заборгованості по всіх статтях була "звалена" тільки на одну з нових структур, а розділові баланси всіх інших залишалися б "чистими".
При такому підході перша структура згодом припиняє існування й своє майно покриває заборгованість усього великого підприємства. Все-таки інші структури виявляються вільними від боргів свого попередника й при одночасній зміні організаційної структури, підходу до маркетингу й фінансової політики можуть почати рентабельне виробництво.
Вибір варіанта реструктуризації залежить від стану конкретного підприємства в момент ухвалення рішення із цього приводу, а також цілей і завдань підприємства. Неодмінно повинні враховуватися інтереси працівників підприємства, бюджету, кредиторів й економіки в цілому.
Необхідно розуміти, що реструктуризація не є панацеєю. Це тільки одна з мір, однак вона здатна полегшити для багатьох великих структур хворобливий перехід до нових економічних відносин.
Реструктуризація повинна проводитися в інтересах малих підприємств. Це особливо актуально для депресивних регіонів, де практично всі існуючі виробничі структури мають подібні проблеми й не можуть надати необхідну допомогу один одному.
Таким чином, у результаті проведення реструктуризації великих підприємств можливе досягнення відразу двох цілей - розвитку малого виробництва й виходу із кризи великих виробників.
І, мабуть, саме головне. Реструктуризація великих підприємств створить, можна сподіватися, необхідні передумови для припливу й підвищення ефективності капіталовкладень, що винятково важливо при обмеженості джерел й обсягів інвестування.
Висновок до цього підрозділу можна зробити наступний.
Кожна організація являє собою досить складну техніко-економічну й соціальну систему, що відображає її індивідуальність і специфіку. Описати цю систему можливо, якщо визначити характер взаємодії підрозділів.
Способи взаємодії сторін характеризують розглянуту систему певним чином і дозволяють судити, наскільки ефективно вона справляється зі своїм головним завданням – організацією гармонійної взаємодії між індивідом і зовнішнім середовищем. Немаловажне місце в цьому займає структура організації, за допомогою якої або через яку ця взаємодія здійснюється.
Величезна роль організаційної структури в житті будь-якого підприємства дозволяє розглядати реструктуризацію, як один з найбільш ефективних методів виходу із кризи, а так само пристосування до нових ринкових умов. Адже це так необхідно зараз українським підприємствам особливо великим.
4. ІННОВАЦІЙНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ Й РІШЕННЯ
4.1 Стан інноваційної діяльності в промисловості України
Інноваційна діяльність в Україні знаходиться в стані хронічної кризи: спостерігається зниження інноваційної активності підприємств, рівня комерціалізації розробок, традиційно превалюють дрібні вдосконалення, майже відсутні процеси тиражування нововведень.
Згідно з офіційною статистикою в 2003 році в Україні питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, становила 15,1%, у той час як у США, Японії, Німеччині та Франції частка інноваційних підприємств становить 70-80% від їх загальної кількості[1].
За роки незалежності в Україні кількість нових зразків вітчизняної техніки скоротилась порівняно з 1990 роком приблизно на 50%. Серед цих зразків лише 2% відповідають кращим світовим аналогам. Крім того, в Україні спостерігається постійна тенденція до скорочення впровадження нових прогресивних технологічних процесів: у 2003 році цей показник був у 4,5 раза меншим, ніж у 1990 році.