Теоретично зовсім необґрунтовано твердження, що V у формулі Фішера є «швидкістю обігу» у економіці грошового агрегату М, якщо V — це сукупність товарів і послуг, що беруть участь у обігу, а Р — рівень цін. По-перше, той самий товар може брати участь в угодах купівлі — продажу кілька разів. По-друге, крім обігу товарів і послуг, гроші беруть участь у процесі продажу нерухомості, акцій підприємств і інших цінних паперів. По-третє, у процесі товарно-грошового обігу бере участь не тільки національна валюта. [5,402]
З погляду теорії Мілтона Фрідмена (друга теза), при незмінній грошовій масі зростання цін на одні товари повинен цілком компенсуватися зниженням цін на інші. Якби ми мали справу тільки з економікою, де всі товари зберігаються на складах торговельної системи, а всі гроші в кишенях у населення, то, можливо, що так би воно і було. Таким чином, теорія Мілтона Фрідмена адекватно описує тільки систему, де головну роль у ціноутворенні відіграють запаси готової продукції у торгівлі, а кредит використовується лише для торговельних операцій. Однак сучасна економіка початку 21 століття прагне до гнучкості виробництва і до скорочення складських запасів. Тому підстави для застосування кількісної теорії ціноутворення постійно скорочуються. Підводячи підсумки, відзначимо, що якщо грошова влада формує кредитні механізми зміни грошової маси, що досить гнучко реагують на фактичний попит на гроші, то загальний обсяг грошової маси ніяк не впливає на інфляцію. У зв'язку з цим, політика таргетирования загального обсягу грошової маси контрпродуктивна.
Ефективним шляхом зниження інфляції є підвищення курсу національної валюти. У зв'язку з тим, що при цьому знижується вартість імпортованих товарів, це робить на інфляцію прямий понижуючий вплив. Навпроти, зниження курсу національної валюти завжди впливає на інфляцію. Однак, будь-яке підвищення курсу національної валюти робить ще більш могутній вплив на конкурентоспроможність вироблених у країні товарів у порівнянні з імпортними. Тому ефективне зниження інфляції цим шляхом веде до ще більш ефективного гальмування економічного росту.
На завершення, відзначимо один найважливіший науковий результат Мілтона Фрідмена, той що він довів (эконеметричними методами) на досвіді економічної історії США — це те, що зміни грошової маси впливають на рівень ділової активності (а виходить, і на економічний зріст). З цим результатом цілком узгоджується кінцевий висновок. Практика показує, що безумовно шкідливий вплив на економічний зріст спричиняють два фактори — завищення курсу національної валюти і штучний стиск грошової маси.
2.2. Формування попиту на гроші в двох секторній моделі сучасного періоду
Інституціональний підхід припускає розгляд попиту на гроші у двох секторній моделі з позиції методології індивідуалізму, що означає вивчення мотивів окремих індивідів, що приймають рішення в сфері бізнесу. Відповідно до теорії монетаризма сукупний попит на гроші складається з попиту окремих економічних агентів. Стереотипи, цілі і методи бізнесу дають можливість класифікувати два сектори економіки сучасного періоду, що означає зміни в мікроекономічній основі попиту на гроші - перехід до аналізу попиту, який створюється кожним з цих секторів. Агрегированый попит на гроші складається як загальний вектор тенденцій розвитку функцій попиту на рівні секторів економіки.
Аналіз економіки централізованого планування дозволяє зробити висновок про те, що інфляція внаслідок лібералізації цін є покриття високих граничних витрат, що існують у виробничому секторі. Попит на гроші з боку недержавних підприємств не можна дорівнювати до кейнсианського: трансакціонного і спекулятивного.
На перших етапах трансформації попит на гроші є ненасиченим, як і попит на ресурси, і не залежить від рівня доходів, які одержує підприємство. У моделі Хікса це відображається як вертикальна крива LM. Навіть при падінні обсягів виробництва попит продовжує зростати. Це відображується у розмірах готівки, які збільшуються, а також у розмірах неплатежів підприємств. У відповідності до кейнсианских теорій при незмінній грошовій пропозиції відбувається зростання процентних ставок, і крива LM мала б негативний нахил. Але у транзитивній економіці ставки не відіграють тієї ролі яка відводиться їм у теорії. По-перше, при існуванні високих ризиків кредитування реального сектору, низького рівня капіталізації банківської системи кредитування в значній мірі раціонуєтся, процентна ставка по кредитах не відображає фактичних обмежень на позики. По-друге, рівень довіри до банківської системи низький, процентні ставки по депозитах негативні, ліквідність внесків низька. Тому процентні ставки не можуть повною мірою виступати як альтернативна вартість готівки, а крива LM залишається нееластичною. Не державні підприємства переказують гроші з рахунків і одержують них у вигляді готівки.[1,269]
Таким чином, з погляду інституціональних грошово-кредитних теорій, якщо мова йде про попит на гроші як на запас, то залишки на рахунках підприємств зменуються.
Значення аналізу структури попиту на гроші підтверджується існуванням у трансформаційних економіках мультивалютної системи, а точніше двовалютної. У такій економіці одна з валют завжди виявляється більш стабільною і надійною. Тому і реальне багатство і реальній змінні сприймаються у цій валюті.
У трансформаційній економіці функцію засобу платежу переважно (і легально) виконує національна валюта. Оборотність доларів (або іншої іноземної валюти) як засобу платежу, фактично обмежено тіньовою економікою.
Однак економічні агенти можуть зберігати свої заощадження в двох формах: або готівкою у національній валюті, або у іноземній валюті. Іноземна валюта відіграє в такому випадку роль цінних паперів або депозитів у традиційних моделях. Збільшення або зниження попиту на гроші в моделі може відповідати таким ситуаціям як зміни сукупного попиту на касові залишки в економіці (як у національної, так і в іноземній валюті), так і заміщення однієї валюти іншою. Наприклад, зріст попиту на гроші буде відображати ситуацію витиснення іноземної валюти, тобто дедолларизацию економіки.
Передумова можливості заміщення валют у рамках однієї двовалютної економіки є основою для створення моделей позитивної залежності між попитом на гроші і реальним курсом національної валюти. Російські економісти (С. Дробышевский і ін.) створили модель LM, у якій попит на гроші позитивно залежить від реального курсу національної валюти. Автори припускають, що поточні доходи економічних агентів виражені в національній валюті. Ця передумова поширюється і на ситуацію, коли номінальна сума заробітної плати або інших доходів виражена у доларах, але економічні агенти безпосередньо одержують на руки національну валюту.
Отже, у кожений момент часу попит на гроші визначається як розподілом поточних надходжень, що спрямовуються на споживання і заощадження, так і реструктуризацією портфелів (заощаджень) економічних агентів.
Вплив реального курсу національної валюти на попит на гроші розглядається з точки зору впливу реального обмінного курсу на кожний із трьох основних мотивів попиту на гроші (трансакціонный, сбереження або заощадження і спекулятивний).
З погляду трансакціонного мотиву попиту на гроші, зростання реального курсу національної валюти означає підвищення реального (у доларовому вираженні) багатства економічних агентів і більш високу купівельну спроможність наявних у їхньому розпорядженні касових залишків. Такий висновок випливає, по-перше, з передумови про те, що поточні доходи економічних агентів виражені у національній валюті; по-друге, це справедливо щодо припущення, що значна частина всіх заощаджень зберігається у національній валюті, і, по-третє, треба припустити, що на внутрішньому ринку висока частка імпортних товарів, ціни на які фіксовані у доларах. Таким чином, зріст реальних касових залишків при збільшенні реального курсу національної валюти відбувається внаслідок ефекту багатства.[1,270]
Аналогічні причини стимулюють попит на реальні касові залишки з мотиву обережності. Позитивний ефект багатства розширює можливості споживання і, відповідно, збільшує невизначеність у розмірі майбутніх придбань, що змушує тримати більший обсяг засобів у формі національної валюти, або усуває необхідність конвертації поточних грошових потоків в іноземну валюту.
З погляду спекулятивного мотиву, зріст реального курсу національної валюти означає зниження реальної прибутковості національної одиниці і збільшення ризику втрат по валютних фінансових активах і негативний відсоток (у національній валюті) на наявну іноземну валюту, витрати збереження іноземної валюти зростають.
Таким чином, високий реальний курс національної валюти означає, що витрати збереження національної валюти у формі готівки низькі стосовно збереження готівки іноземної валюти і попит на гроші буде зростати.
Відповідно, низький реальний курс національної валюти відповідає високим процентним ставкам, високим витратам збереження національної валюти у формі готівки і зниженню попиту на гроші.
Структура попиту на гроші приватного сектора більш дорівнює звичайній функції попиту на гроші. Особливість у трансформаційній економіці попиту цього сектору - вплив інституціональних обмежень, які наслідувані від недержавного сектора. [7,107]
Таким чином, з розвитком процесу трансформації співвідношення секторів економіки змінюється - частка недержавного сектора має тенденцію до скорочення, що сприяє помірному зросту попиту на гроші у формі касових залишків. Цей процес створює об’ективні умови для розвитку банківської системи й ускладнення фінансових іструментів.