Нарешті, досить значне число дій прокурорів виявляється поза судовим і контролем. Зокрема, рішення прокурора про припинення провадження по кримінальній справі не підлягає оскарженню в суді. Незважаючи на те що Конституційний Суд оголосив цю норму неконституційної (Рішення 486 від 21 грудня 1997 р.) ще має бути прийнята процедура судового контролю за і припиненням кримінальних справ.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ІНШИХ ОРГАНІВ
Наявність інституту військових прокурорів (і судів) також дозволяє виконавчій владі втручатися в судовий процес. Конституція не передбачає окремої системи військової юстиції. Проте, військові прокурори і судді продовжують виконувати свої функції і спеціальний закон (Закон №34/1993) узаконює таке положення.
Слідство у відношенні поліції, військовослужбовців чи співробітників служб безпеки, обвинувачуваних у здійсненні кримінальних злочинів, проводиться військовими прокурорами, їх справи розглядаються військовими суддями у військових судах. Якщо навіть у злочині замішані і цивільні особи і військовослужбовці, то ці справи розглядаються також лише військовими прокурорами. Поряд із правами й обов'язками, якими наділені їх цивільні "колеги", військові судді і прокурори користуються всіма привілеями військового персоналу. Військові прокурори мають військові звання: їхнє просування по службовим драбині у рамках професійної ієрархії регулюються правилами просування по військовій службі.[4]
Добір і підготовка військових прокурорів забезпечуються Міністерством юстиції і Міністерством оборони. Якщо у відношенні військових прокурорів і суддів проводяться розслідування по підозрі в здійсненні посадових злочинів,застосовуються військово-дисциплінарні норми, а не норми Цивільно-процесуального кодексу, їх заробітна плата (яка перевершує заробітну плату цивільних суддів і прокурорів) виплачується Міністерством оборони. Але, з іншої сторони, вони в меншому ступені піддаються "стабільності", іншими словами, менш твердому і затяжному стопору в просуванні по службовій драбині, оскільки їхній кар'єрний ріст визначається Міністром оборони. Відзиваючи підвищення, міністр може впливати на кар'єру військового прокурора. При таких обставинах останній зацікавлений у збереженні незаплямованої репутації своїх начальників.
Велика частина скарг проти поліцейських, ніколи не досягає судів, і порушники користуються фактичною безкарністю. Як і у випадку з цивільними прокурорами, тісні відносини між військовослужбовцями високого рангу і військових прокурорів можуть бути неофіційними, але вкрай серйозними перешкодами до належного розслідування злочинів. Це стало очевидним під час розслідування подій, зв'язаних зі скиненням Чаушеску. Хоча більш тисячі чоловік були убиті поліцією й армією в грудні 1989 року, практично всі справи у відношенні військовослужбовців, були припинені військовою прокуратурою. Після 1997 року, коли було приведено до присяги новий уряд, провадження по декількох таких справах були зненацька знову порушені, що, мабуть, було обумовлено політичним тиском зверху.
Таке становище постійно викликало критику Ради Європи. У своїй "Доповіді про візит у Румунію" Дж. Фроувейн писав: "Дійсно, крім цивільних прокурорів, є військові прокурори і військові суди, що мають виняткову юрисдикцію по розгляду справ про злочини військовослужбовців. При колишньому режимі, юрисдикція військових прокурорів і військових судів також поширювалася на багато правопорушень і злочини проти державної безпеки. Нині, очевидно, ситуація змінилася, але релікти минулого щезалишаються... На мій запит про процедури подачі скарг на жорстокість поводження поліції, мені було заявлено, що на сьогодні лише прокурори і суди компетентні вживати заходів по таких справах. Таке положення несумісне з ефективним наглядом за фактами зловживань поліції; я одержав запевнення, що відповідні норми будуть незабаром змінені".
Хоча ці запевнення були зроблені ще в 1993 році, ситуація не змінилася до 1999 року.
Одним словом, румунську прокуратуру фактично не торкнулися важливіінституціональні зміни, що відбулися після 1990 року. Навпаки, прокуратура зберегла багато з тих повноважень, якими вона користалася в період диктатури. До того ж, більшість прокурорів, що одержали свої призначення в період правління Чаушеску, усе ще займають колишні посади. Разючий приклад такого збереження наступності в умовах змін демонструє кар'єру Олександру Тукуляну, який, будучи прокурором високого рангу в Бухаресті, ухвалив у 1985 році продовжити термін попереднього (досудового) слідства дисидента Георга Урсу, згодом убитого у в’язниці. Не дивно, що Тукуляну був понижений у посаді (у грудні 1989 року), але продовжував працювати в прокуратурі. У червні 1990 року він знову проявив себе, розпорядившись про арешт декількох сотень громадян на тій підставі, що вони брали участь у "антикомуністичних і антиурядових" демонстраціях, проведених в Університетському Сквері в Бухаресті. У результаті Тукуляну був знову підвищений по службі, зайнявши посаду глави Департаменту Кримінальних Розслідувань, вищої посади в рамках апарата Генерального прокурора. І незважаючи на те, що в листопаду 1996 року вибори, які відбулися, привели до влади тих же демонстрантів з Університетського Скверу, яких Тукуляну відправив у в'язницю. В 1990 року, його професійна кар'єра продовжували свій "метеоритний шлях". Зберігаючи свою високу посаду в апараті Генерального прокурора, у червні 1998 року він був обраний парламентом членом ВищоїРади Магістратури. До всього іншого, його ім'я згадувалося в пресі, як можливого кандидата на посаду Генерального прокурора.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Мадиевский С.А. Правовая система Румынии. - М., 2004. - С.217
2. Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 2001. - С.58
3. Даев В.Г., Маршунов М.Н. Основы теории прокурорского надзора. - М., 2004. - С. 89
4. Моника Маковей Польша // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 2002. - №3. - С.69
[1]Мадиевский С.А. Правовая система Румынии. - М., 2004. - С.217
[2] Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 2001. - С.58
[3] Даев В.Г., Маршунов М.Н. Основы теории прокурорского надзора. - М., 2004. - С. 89
[4] Моника Маковей Польша // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 2002. - №3. - С.69