До кола осіб, які можуть звертатися з вимогою перегляду рішення за нововиявленими обставинами, належать сторони і прокурор, який має право на таке подання. Заява сторони, подання прокурора про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами подаються до того господарського суду, який прийняв судове рішення.
Заява сторони або подання прокурора мають бути поданими до господарського суду не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Заява, подання прокурора про перегляд рішення за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження [4].
Заявник зобов’язаний надіслати іншим сторонам копію заяви та додані до неї документи. Докази, що підтверджують надіслання копії заяви, додаються до заяви, як і докази про сплату державного мита.
Заява сторони, подання прокурора (його заступника) не приймається до розгляду і повертається заявникові, якщо:
- подане після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;
- подане без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;
- відсутні докази сплати державного мита у порядку й розмірі, встановлених законодавством.
Про повернення заяви виноситься ухвала, яка може бути оскаржена (ст. 113 ГПК).
Про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд виносить ухвалу, де повідомляється про час і місце розгляду заяви чи подання (ст. 113-1 ГПК), яка надсилається відповідно сторонам у справі та прокурору, який брав участь у справі чи вніс подання.
Рішення, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної та касаційної інстанцій, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.
Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.
За результатами перегляду судового рішення приймається:
- рішення - у разі зміни або скасування рішення;
Рішення прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п’ятиденний строк з дня їх прийняття (ст. 114 ГПК).
Рішення прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.
У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.
2. Практичне завдання. Складіть віндикаційний позов
2.1 Теретичні основи поняття віндикаційного позову
Одним із найдавніших і ефективних речово-правових засобів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей засіб дістав назву віндикація. Її застосовують тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов — це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.
Віндикаційний позов має багатовікову практику застосування і є універсальним захисним інструментом права власності в суспільстві будь-якої суспільно-економічної формації.
Віндикації присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України "Про власність", у якій зазначається, що "власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння". Проте у такій редакції ст. 50 виявилася малоефективною для застосування у практиці, оскільки в ній немає юридичних критеріїв для здійснення повернення майна власнику. Тому при вирішенні справ за віндикаційними позовами суди нині застосовують ст. 145 Цивільного Кодексу (ЦК0 України, конструкція якої виявилася юридичне досить вдалою, а відтак і придатною для захисту права власності і в умовах ринкової економіки.
Так, відповідно до ч. 1 ст- 145 ЦК якщо "майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею". У наведеній нормі закріплено основоположні принципи витребування майна з чужого незаконного володіння, сформульовані світовою юридичною практикою і наукою. Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом у володіння інших осіб. За таких умов право власності начебто слідує за річчю, що забезпечує абсолютність і непорушність цього права.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом (ст. 48 Закону України "Про власність"). Зрозуміло, що позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на її балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку, а не правовстановлюючим документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Однак факт перебування майна на балансі підприємства (організації) суди можуть розглядати як один із доказових засобів з урахуванням правової підстави зарахування його на баланс, особливостей майна та інших обставин.
Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
Віндикаційний позов має грунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він повинен відповідати також вимогам процесуального права, зокрема ст. 137 ЦПК України та ст. 54 АПК України, які визначають процесуальні вимоги до будь-якого позову. Це дані про суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обгрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов.
Предметом індикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, що однак не завжди враховується у судовій практиці.
Задоволення віндикаційного позову залежить від кількох умов, які належить встановити суду.
Так, за віндикаційнним позовом може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише такого майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками. У такому випадку інтереси власника можна захищати іншими засобами (наприклад, позовами про повернення безпідставно придбаного майна, про відшкодування шкоди). Унеможливлюється також з цих же міркувань звернення з віндикаційним позовом у тих випадках, коли майно незаконним володільцем було спожите, втрачене, зіпсоване тощо.
Для вирішення віндикаційного позову істотне значення має добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця, яка характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання. Із ст. 145 ЦК України випливає, що від недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником в усіх випадках, тобто і тоді, коли воно вибуло з володіння власника за його волею, та незалежно від оплатності (безоплатності) придбання такого майна.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. За чинним законодавством (ч. З ст. 145 ЦК), якщо майно набуто безоплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках. Це правило стосується як недобросовісних, так і добросовісних набувачів.