Аналіз наведених даних під кутом зору вислову Мілтона фрідмена породжує питання: якщо інфляція — це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зумовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався?
Відповідь на це питання міститься у відомій монетаристській формулі: М • V = Р • Y . По-перше, частково зростання грошової маси може "поглинатися" зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини: частково зросла грошова маса "обслуговує" приріст ВНП, а частково втілюється у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни "коригується" швидкістю обертання грошей: ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.
Отже, зв'язок між грошовою пропозицією та цінами послаблюється динамікою реального ВНП та швидкістю обертання грошей. Розуміючи це, представники монетаризму зауважують, що швидкість обертання є відносно постійною у тому розумінні, що її можна передбачувати і контролювати. За їхніми уявленнями, швидкість обертання є функцією норми процента: якщо ставка залишається незмінною, то і швидкість обертання також не змінюється. А власне зв'язок між процентною ставкою і швидкістю обертання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаються її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.
Кейнсіянський погляд. Кейнсіанство, як зазначалося вище, поставило в центр макроекономічної теорії сукупний попит. Виходячи з цього, це вчення пояснює і явище інфляції.
Із курсу мікроекономіки нам відомо, що ціни залежать від граничних витрат, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зарплати. Зростання сукупного попиту, за кейнсіанською теорією, має призвести до збільшення рівня зарплати, рівня витрат, а отже, і до
підвищення цін.
Відомий економіст А.Філліпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 pp., який підтверджував існування залежності
між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття. При безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%. На основі цих даних і була побудована відома крива Філліпса (графік 4).
Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних витрат і в результаті — зростання цін, тобто інфляцію:
AD^ -> t4 -> W^ -> MCt -> J°t, де U- рівень безробіття;
Л/С—граничні витрати. W — рівень зарплати; усі міркування, які випливають із кривої Філліпса, мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмінною. Якщо ж, наприклад, продуктивність праці (виробіток на одного працівника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, зв'язок
w1~ -> мс Т -> рї
справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.
Традиційно крива Філліпса зображається в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безробіття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та інфляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.
Примітка
Крива Філліпса досить прискіпливо перевірялась на відповідність фактичному станові речей. Історія інфляції і безробіття, зокрема у США 60-х років, досить точно "відтворювала" криву Філліпса. Так, у 1969 p. рівень безробіття становив понад 5%, а рівень інфляції менш як 2%; у 1968 p. рівень безробіття був близько 3,5%, а інфляція перевищувала 5%. Але перша половина 70-х років засвідчила, що крива Філліпса як модель поєднання інфляції і безробіття виявляється справедливою не завжди. У 1973-1975 pp. відбувалося одночасне зростання і інфляції, і безробіття. В 1976-1979 pp. розвиток економіки знову відповідав кривій Філліпса.
В цілому досвід 70-80-х років засвідчив, що рух вздовж кривої Філліпса ліворуч-вгору (коли зменшення безробіття досягається за рахунок збільшення інфляції) виявляється більш простим, ніж зворотний рух праворуч-вниз. "Плата" за зменшення інфляції у вигляді зростання безробіття виявляється більш значною, ніж "плата" за зменшення безробіття за рахунок підвищення інфляції.
Крім власного підвищення зарплати і граничних витрат, значний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філліпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, то це має спричиняти зсув кривої Філліпса вгору (графік 5).
Пояснення до графіка.
1. На вертикальній осі цього графіка, на відміну від попереднього, де на вертикалі відкладався рівень зарплати, позначено зміни в цінах. Це зроблено на підставі того, що, як уже зазначалось, зростання зарплати спричиняє зміну цін.
2. Пунктирні лінії Ph, та Phy ілюструють зрушення кривої Філліпса під впливом передбачень змін у цінах.
Підставою для нового зображення кривої Філліпса
як Ph, та Phy є те, що, передбачаючи зростання цін (на нашому графіку передбачається 10%-не зростання), працівники вимагатимуть 10% зростання зарплати при незмінній пропозиції праці (тобто при 4,5%-ному рівні безробіття). Отже, ціни наступного року під впливом зрослої зарплати збільшаться (у нашому випадку — на 10%). На третій рік зростання цін сягне 20%, якщо передбачення річного зростання цін залишиться на рівні 10%. Виникає проблема;
як зупинити цю тенденцію до реального зростання інфляції під впливом передбачуваного зростання цін?
Відповідно до кривої Філліпса, якщо сукупний попит зменшиться до рівня, що передбачатиме безробіття на рівні, скажімо, близько 6%, то рівень зарплати врешті-решт стане меншим, ніж рівень інфляції. Це знизить реальний рівень інфляції і зменшить його передбачення. Крива Філліпса повернеться у стан, коли природний рівень безробіття (4,5%) забезпечить нульову інфляцію.
Різновидом одночасно і інфляції попиту, і інфляції витрат є так звана "інфляція, пов'язана зі спядол/'. Її модель, розглянута, наприклад, у книзі Едвіна Дж. Долана та Дейвіда Е. Ліндсея , цікава для нас тим, що досить точно відтворює ситуацію в Україні. Початок інфляції в нашій країні пов'язаний із надмірним сукупним попитом та постійними інфляційними очікуваннями. Графічно інфляція, пов'язана зі спадом, має такий вигляд (графік 6).
Пояснення до графіка:
1. Ситуація, відображена на графіку, передбачає, що завдяки діям уряду в галузі бюджетно-податкової або грошово-кредитної політики обсяги виробництва утримувалися на рівні вищому, ніж природний (точка Е^ лежить праворуч від лінії довготермінової пропозиції).
2. Якщо економіка перебуває у стані постійної інфляції, то природною реакцією виробників є скорочення обсягів виробництва. Слідом за зсувом лінії сукупного попиту праворуч (від A Df до A D-,) відбувається лівосторонній зсув лінії сукупної
пропозиції (від ASi до AS-, і AS^ ) та зростання цін.
3. Лівосторонні зсуви лінії AS спричиняють ситуацію, коли обсяги виробництва спочатку зменшуються до природного рівня, а потім стають меншими, ніж цей рівень (точка £4 )розглянута модель ґрунтується, по-перше, на тому, що, коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найімовірніше, уряд, відчувши її негативні наслідки, починає обмежувати інфляцію саме стримуванням сукупного попиту. По-друге, в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.