Лідерами передових наукових досліджень сьогодні є США, Японія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Витрати США на НДДКР перевищують в останні роки суму витрат на ці потреби усіх перерахованих країн разом узятих. (Країни, які не мають коштів на НДДКР – купують їх результати у інших країн для підвищення свого економічного потенціалу).
Визначимо форми здійснення міжнародної передачі технологій:
1) патентна угода – це міжнародна торгова операція. Завдяки ній покупець отримує від власника патенту право на використання винаходу;
2) ліцензійна угода – також міжнародна торгова операція. Тут власник винаходу дає покупцеві право його використання в певних межах;
3) «ноу-хау» – передача досвіду і секретів виробництва. Їх використання забезпечує певні переваги у виробництві;
4) угода на інжиніринг – це угода на інженерно - консультаційні послуги для реалізації технічного проекту;
5) франчайзинг – надання великою фірмою права дрібній фірмі певних прав на використання, право реалізувати свою продукцію тощо.
Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Суть його у наданні країнам сприяння в сферах технології, процесів, продуктів та управління.
Спрямовано воно на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, а також країн з перехідного економікою з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Сприяння здійснюється передусім у технічній сфері, а також в економічній та інших сферах.
В економічній сфері це може бути допомога у розробці програм економічного розвитку, розрахунку статистичних показників (визначенні методики здійснення таких розрахунків), визначенні грошової та бюджетної політики, техніко – економічному обґрунтуванні окремих проектів тощо.
Серед організаційних видів технічного сприяння виділяють технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.
Технологічні гранти – це безоплатна передача технології, фінансових засобів для її купівлі та навчання персоналу, перепідготовки його. Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь утримувача технології у фінансуванні проекту.
Технічне сприяння може бути одностороннім та багатостороннім (тобто декілька країн здійснюють спільний проект щодо однієї країни – утримувача технології).
Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.
Світовий ринок технологій (СРТ) не має спеціальних регулюючих наддержавних органів. Але через СОТ деякі аспекти передачі технологій підлягають регулюванню через окремі угоди, програми та міжнародні організації (приміром, той же СОТ).
Наприклад, спеціальна угода СОТ регулює відносини інтелектуальної власності (відносини передачі, трансферу прав на використання об’єктів інтелектуальної власності на певних умовах).
Так, існують договори з приводу копірайту. Їх суть полягає в уступці виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію. Аналогічні договори укладаються щодо торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну.
Спеціальна угода визначає стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн-членів СОТ. Вони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції із захисту прав інтелектуальної власності. Існує ще Бернська конвенція із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури.
Міжнародна організація з інтелектуальної власності (МОІВ, англ.. WJPO) - спеціалізоване агентство системи ООН. Воно пов’язано з питаннями передачі технологій і сприяє захисту інтелектуальної власності через розвиток багатостороннього співробітництва, включаючи захист авторських прав на фотографії, відео – та звукозапис. Слідкує за дотриманням країнами вимог конвенцій (як Паризької, так й Бернської).
У 1965 році була створена програма розвитку ООН – ПРОООН (undp).
Її завдання – сприяти передачі технологій країнам, що розвиваються, включаючи розробку природних ресурсів, розвиток підприємництва, вирішення соціальних питань.
Сьогодні здобув визнання процес техноглобалізму. Це планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій (дістав назву техноглобалізму).
Світовий ринок технологій (СРТ) є сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти – технології продуктів, процесів та управління.
СРТ має такі інституційні елементи:
• об’єкти, тобто продукти (товари), чи процеси – носії технологій;
• суб’єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об’єктами;
• комерційний та некомерційний трансфер технологій.
Форми трансферу чи дифузії інновацій і технологій:
- торгівля інноваційною продукцією;
- ліцензійна торгівля;
- наукоємний сервіс;
- науково – технічне та інформаційне співробітництво;
- комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контакти тощо.
Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток.
Віссю ринкового перетворення інновацій на технології як товари є процес зміни форм власності.
Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності ділиться на три стадії: доринкову, ринково-монопольну, ринково-олігопольну.
Доринкова стадія – набуття нових знань, технологічне застосування яких відбувалося у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності.
Ринкова-монопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій та здійснення їх трансферу у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності.
Ринково-олігопольна стадія – процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі контактів переважно між суб`єктами корпоративної інтернаціональної власності.
Тема 13. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ
1. «Міграція» з латини перекладається як переміщення, або переселення.
Міграція населення має два основні види: еміграція як виїзд за кордон, імміграція – прибуття до певної країни (території) із-за кордону.
Міграція населення пов’язана сьогодні з інтернаціоналізацією світогосподарського життя та демократизацією суспільно-культурного життя людства.
Рух трудових мігрантів має такі ключові види: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний, соціальний.
Існують добровільні мігранти і вимушені. Останні - це працівники з країн з низьким рівнем економічного розвитку. Передусім вони складаються з нелегальної робочої сили, біженців, які змушені покидати насиджені місця і шукати роботу в інших країнах через екологічні негаразди (посуху, землетруси, повені) або через політичні потрясіння, збройні конфлікти (палестинці, чеченці, мешканці Косова можуть бути тому прикладом).
Окремо згадаємо про жертви сучасної работоргівлі. Щороку від торгівлі людьми страждають у світі від 700 тис. до 1 млн. людей. Україна є однією з найбільших у Європі країн-постачальників жертв торгівлі людьми (особливо жінок та дітей) з метою сексуальної експлуатації. За оцінками МВС України за останні 10 років з України було вивезено близько 400 тис. людей. Останнім часом Україна все частіше стає транзитною країною для жертв работоргівлі із Молдови та інших країн.
Сьогодні міжнародний ринок робочої сили є важливим елементом світового господарства.
Порівняймо такі цифри: у 1960 році чисельність трудових мігрантів не перевищувала 3,5 млн. На початку XXI ст. їх було 35 млн.
Країни, що приймають мігрантів, переважно економічно розвинені: США, Канада, деякі Західноєвропейські країни, Австралія.
Нерідко в таких країнах виникають складні проблеми з іммігрантами. Наприкінці 2005 року у Франції виникли заворушення, відмічалися насильницькі дії з їх боку: вибухи на вулицях, підпалювання автомашин, грабування магазинів тощо. У Парижі навіть проголошувався надзвичайний стан. Справа у тому, що іммігранти найменш забезпечена верства населення. Не мають можливості отримати якісну сучасну освіту, безробітні, не мають житла, відсторонені від медичного обслуговування. І все це на фоні зростаючого добробуту корінного населення.
Праця мігрантів використовується переважно на важких, забруднених та непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері послуг. Це хімічна промисловість, чорна металургія, будівництво, громадські роботи. Тут найскладніші умови праці: люди працюють в приміщеннях з підвищеними загазованістю або запиленістю, низькою, чи навпаки, високою температурою; з великою ймовірністю нещасного випадку, каліцтва і навіть загибелі.
В Бельгії 50% шахтарів, в Швейцарії 40% будівельників – іноземці. Значні потоки іммігрантів спрямовуються сьогодні в нафтодобувні країни Близького Сходу (тут 50% усієї робочої сили – іноземці): в ОАЕ – 97%, Катарі – 95,6%, в Кувейті – 86,5%. Трошки менше них у Саудівській Аравії, Бахрейні та Омані.
Протягом останніх 10 років у США щорічно заїжджало 1 млн. іммігрантів (з них тільки 20% були трудовими мігрантами). Частка ЄС у світовому обороті робочої сили становить сьогодні 25%.
Лідерами тут є:
- Франція – 8% робочої сили – іноземці. (25% зайнятих у будівництві – іноземці, і третина в автомобілебудуванні – іноземці);
- Німеччина – 7,5% іноземців серед населення країни.
Навіть уся сфера обслуговування у Німеччині - це: араби, африканці, індійці, китайці. Особливо багато марокканців. У них дуже красиві жінки: офіціантки, перукарки, покоївки, навіть метрдотелі в ресторанах, аеропортах і готелях. Фінансові операції, а саме обмін валют, обмін дорожніх чеків на євро, обслуговування терміналів в аеропортах здійснюють африканці. Вулиці Франкфурта-на-Майні і Берліна – чорні від їх облич і одягу.