Особливості міжнародних економічних відношень (стр. 6 из 20)
3) Продовжується нерівномірний соціально-економічний розвиток країн та окремих регіонів. Внаслідок цього постійно змінюються співвідношення у розстановці політичних і економічних сил у світі, передусім між трьома основними центрами: США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.
4) Із розпадом СРСР відбувається переорієнтація країн колишнього соцтабору, а також країн, що утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу, залучення їх до участі у МПП на інших засадах.
5) У міжнародних економічних відносинах постійно зростає роль ТНК. Сьогодні вони контролюють 50% світового промислового виробництва та світової торгівлі.
6) Зростаю роль у МЕВ міжнародних організацій, насамперед, МВФ та СБ. Обумовлено це посиленням інтеграційних процесів, інтернаціоналізацією господарської діяльності. Провідні країни світу намагаються об’єднувати свої засилля для колективного регулювання та зменшення негативного впливу на міжнародну економіку економічних та валютних потрясінь.
7) В наш час на МПП періодично впливають структурні кризи. Це обумовлює виникнення дисбалансів в міжнародній торгівлі. Наприклад, на початку 70-х років ХХ століття сталася енергетична криза. Вона обумовила перехід на енергоощадні типи виробництва. А це, у свою чергу, привело до змін в структурі і навіть географічному розподілі світової торгівлі. Відповідно змінилася й експортна спеціалізація багатьох країн.
8) Сьогодні посилюється єдність світового господарства завдяки поглибленню інтернаціоналізації виробництва й обігу. А відтак зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП.
3. Міжнародна спеціалізація характеризується:
- концентрацією однорідного виробництва;
- диференціацією національних виробництв;
- відокремленням технологічних процесів.
Міжнародна спеціалізація виробництва існує у двох видах: виробнича і територіальна
Перша складається з міжгалузевої та внутрішньогалузевої спеціалізації, а також спеціалізації окремих підприємств, компаній та об’єднань. Другий вид становить спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві конкретних видів продукції або їх частин.
Суть міжгалузевої спеціалізації полягає в обміні продуктами різних галузей виробництва між державами.
Їх розвиток пройшов декілька етапів:
- 30-ті роки ХХ ст. – відбувалася спеціалізація між комплексними галузями (приміром, сільське господарство та переробна промисловість, або харчова галузь)
- 50-60-ті роки – спеціалізація існувала на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість)
- 70-90-ті роки – провідне місце у цей період займає внутрішньогалузева спеціалізація. Основана вона на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.
Існують поняття “міжнародно-спеціалізована галузь” і “міжнародно-спеціалізована продукція”. Саме вони характеризують рівень активності галузі (або виробництва продукції) у МПП.
Розглянемо деякі показники рівня міжнародної спеціалізації галузі.
До перших з них відносять коефіцієнт відносної експортної спеціалізації, визначимо його як Квес.
Другий показник – експортна квота у виробництві галузі – Еквг
Третій показник – індекс товарності – Іт
Наведемо формули, за якими розраховуються рівнів міжнародної спеціалізації галузей національної економіки.
1)
,де
- коефіцієнт відносної експортної спеціалізації галузі; 
- питома вага товару в експорті країни; 
- питома вага товару у світовому експорті.Якщо
>1, тоді галузь (або товар) вважаються міжнародноспеціалізованими 2)
, де 
- експортна квота у виробництві галузі; 
- обсяг експорту за даний період4 
- обсяг внутрішнього виробництва за той же період.Експортна квота показує яке значення має експорт продукції певної галузі для економіки країни.
3)
, де 
- індекс товарності, або міра участі національного господарства в МПП; 
- річний експорт + імпорт 
- обсяг річного валового внутрішнього продуктуТепер розглянемо другий елемент МПП – міжнародне виробниче кооперування.
Суть його полягає в об’єднанні зусиль декількох країн у випуску певних товарів для світового ринку.
Коопераційні зв’язки можуть бути: всесвітніми, міжгалузевими й внутрішньогалузевими.
Існують наступні форми кооперування:
- здійснення спільних програм,
- договірна спеціалізація,
- створення спільних підприємств.
Міжнародне кооперування охоплює такі сфери співробітництва:
- виробничо-технічну,
- реалізацію кооперованої продукції,
- після продажне обслуговування кооперованої продукції.
Міжнародне кооперування має наступні критерії класифікації:
- за видами кооперування (економічне, виробниче, науково-технічне, збутове тощо);
- за стадіями кооперування (перед виробниче, виробниче, комерційне);
- за методами (виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП (спільних підприємств);
- за територіальним охопленням (декількох країн, регіональне, міжрегіональне, всесвітнє);
- за кількістю об’єктів та суб’єктів тощо.
4. До 1991 року Україна майже не брала участі у МПП.
Пояснювалося це низкою обставин:
1) економіка країни не була ринковою;
2) в країні панувала державна власність;
3) не було конкуренції;
4) ціноутворення було централізованим.
Таким чином, до 1991 року командно-адміністративна система господарювання України не відповідала вимогам світового ринку. Більш того, існувала монополізація багатьох галузей виробництва. Існувала насамперед монополія зовнішньої торгівлі. Інакше кажучи, ідеологічні та політичні уподобання домінували над економічними вигодами.
Ситуація докорінно змінилася з набуття Україною незалежності у 1991 році.
Відтоді розпочалися:
- зміни в економічних відносинах;
- розбудова ринкової економіки;
- розвиток конкуренції;
- перехід до ринкового ціноутворення;
- входження України до різноманітних міжнародних економічних організацій, зокрема до МВФ;
- постало в порядок денний питання щодо вступу України до СОТ;
- створення необхідних умов для залучення в країну іноземного капіталу, або “створення сприятливого інвестиційного клімату”;
- структурна перебудова галузей економіки України;
- залучення до прискореного світового науково-технічного прогресу;
- прийняття Верховною Радою України низки законів про зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічну діяльність.
Тема 8. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНИХ МЕВ
1. На сучасному етапі розвиток міжнародних економічних відносин характеризуються наступним:
- суттєві зрушення в структурі торгівлі з випереджаючим розвитком торгівлі послугами, насамперед, інформаційними;
- інтенсифікація міграції капіталів;
- зростання масштабів міграції робочої сили;
- прискорення і розширення інтеграції країн і регіонів; розширення ролі міжнародних організацій, зокрема, недержавних.
2. Державний борг – це сума накопичених бюджетних дефіцитів, що підрозділяються на внутрішній і зовнішній борг.
Негативні наслідки державного боргу:
- виплата по боргах збільшує нерівність у доходах через однакове навантаження на осіб з різними доходами;
- виплата боргу провокує збільшення податкового тягаря;
- відбувається витік потенційних капіталів;
- виплата поточних боргів відбувається, у тому числі через нові позики, що збільшують попит на додаткові гроші, збільшуючи процентну ставку в країні, і ведуть до ефектів витиснення і чистого експорту.
Суб'єкти зовнішнього запозичення:
- іноземні держави;
- недержавні економічні суб'єкти за рубежем;
- міжнародні фінансові організації, у т.ч.:
1) МВФ, що представляє коротко і середньострокові позики для подолання платіжно-фінансових диспропорцій;
2) група Світового Банку надає середньо і довгострокові позики для структурної перебудови економіки;
3) Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕБРР) представляє позики країнам з перехідною економікою для структурної перебудови і часто на екологічній меті;
4) Паризький клуб кредиторів – неформальне об'єднання державних кредиторів, що надає позики і здійснює взаємозалік боргів;
5) Лондонський клуб кредиторів - неформальне об'єднання недержавних кредиторів, що надає позики і здійснює взаємозалік боргів.
3. Розвиток міжнародних економічних відносин за сучасних умов спирається на вирішення проблеми зменшення обмежень у торгівлі, тобто лібералізації торговельних відносин. Це передбачає формування зовнішньоекономічної політики відповідно до багатосторонніх правил членства в СОТ.