Смекни!
smekni.com

Основні положення політекономії (стр. 11 из 21)

- спільні – власниками є фізичні або юридичні особи;

- іноземні – належать іноземним власникам;

- національні.

6. за метою та характером діяльності:

- комерційні;

- некомерційні.

Підприємства можуть об’єднуватись у різні структури: асоціація, концерн, картель, синдикат, трест, консорціум, конгломерат, франчайзинг, фінансово-промислові групи.

3. Капітал підприємства, його кругообіг і обіг. Витрати виробництва

Фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства становлять його кошти або капітал. Вони постійно перебувають у русі і проходять при цьому три стадії: дві з них – у сфері обігу і одна – у сфері виробництва:

І стадія - закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС) ), відбувається у сфері обігу. У цій фазі кошти підприємства набувають грошової форми;

ІІ стадія - виробництво визначених товарів, відбувається у сфері виробництва, а кошти підприємства набувають продуктивної форми;

ІІІ стадія - продаж створеної продукції, відбувається у сфері обігу, а кошти перебувають у товарній формі.

Таким чином, кругообіг коштів (капіталу) підприємства – це проходження ними трьох стадій та послідовне набуття трьох форм – грошової, продуктивної і товарної ( рис.6.6).

ЗВ

Г — Т ... В ... Т ' — Г '

РС

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія

Рис. 6.6. Кругообіг коштів підприємства.

Кругообіг коштів (капіталу) як процес, що постійно повторюється називається оборотом коштів. Він характеризується часом та швидкістю.

Час обороту капіталу об’єднує час виробництва і час обігу. Залежно від особливостей участі різних складових капіталу підприємства у процесі виробництва розрізняють: основний і оборотний капітал. Основний капітал підприємства – це частина продуктивного капіталу підприємства, яка бере участь у багатьох кругообігах і свою вартість переносить на новостворений продукт порціями, частинами. До основного капіталу відносять: машини, устаткування, інструменти тощо. Процес перенесення вартості основного капіталу підприємства на новостворений продукт називається амортизацією. Вартість основного капіталу, що переноситься протягом року становить річні амортизаційні відрахування. Сума усіх амортизаційних відрахувань зосереджується в амортизаційному фонді, кошти якого використовується на капітальний ремонт чи зміну зношеного обладнання. Річна норма амортизації визначається за формулою:

А' = (Ар / ОКзаг)*100%, де

А' – річна норма амортизації;

Ар – амортизаційні відрахування;

ОКзаг – загальна вартість основного капіталу підприємства.

Розрізняють різні методи амортизації, зокрема: лінійний метод, метод прискореної амортизації. Оборотний капітал підприємства – це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу і свою вартість повністю переносить на новостворений продукт. До оборотного капіталу відносять: сировину, матеріали, комплектуючі тощо. Час обороту основного капіталу визначають як відношення певної початкової його вартості до суми річних амортизаційних відрахувань. Час обороту оборотного капіталу визначається як відношення разової вартості оборотних коштів до суми вартості перенесеної протягом року. Основний капітал підприємства зношується фізично і морально. Втрата частини вартості основного капіталу, разом із втратою його техніко-експлуатаційних властивостей в процесі експлуатації чи бездіяльності називається фізичним старінням (зношенням). Втрата вартості основного капіталу в результаті впровадження досягнень НТП у виробництво називається моральним старінням. Формою руху авансованого підприємством капіталу є витрати виробництва. Витрати виробництва – вартість усіх економічних ресурсів, залучених підприємцями для виробництва певного обсягу продукції. Усі витрати виробництва передбачають відмову від їх альтернативного використання. Отже витрати є альтернативними. Платежі, які повинна робити фірма для залучення до виробництва необхідних ресурсів становлять економічні витрати. Вони об’єднують:

зовнішні або явні витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми, які фірма купує на ринках ресурсів. Явні витрати належать до бухгалтерських витрат;

внутрішні або неявні витрати – витрати фірми на використання власних ресурсів.

Залежно від терміну, впродовж якого фірма може змінювати економічні ресурси, залучені нею до виробництва, розрізняють:

витрати в короткостроковому періоді, тобто в періоді, коли хоча б один вид ресурсу неможливо змінити;

витрати в довгостроковому періоді, періоді часу достатньому для зміни всіх задіяних ресурсів.

Витрати в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні, граничні.

Постійні витрати – це витрати, які не залежать від обсягу виробництва і мають місце навіть при нульовому обсязі виробництва. Це витрати на орендні платежі, проценти по кредитах, утримання будівель, заробітну плату керівників, службовців тощо.

Змінні витрати – це витрати, які безпосередньо змінюються із зміною обсягу виробництва. До них належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію комплектуючі, транспортні послуги, оплату праці робітників тощо.

Сукупні (загальні) витрати – це витрати на придбання усіх необхідних факторів виробництва ( сума постійних і змінних витрат).

Середні витрати – це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Виділяють середні постійні, середні змінні і середні загальні витрати виробництва.

Граничні витрати – це приріст витрат на виробництво кожної наступної (додаткової) одиниці товару.

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані. До них належать втрати, які здійснюються раз і назавжди і не компенсуються в разі припинення діяльності фірми, а також втрачені можливості у зв’язку з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, що відшкодовуються з прибутку).

ТЕМА 7. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

1. Національний продукт та його форми

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), згідно з якою основним показником національного продукту є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), використовуваний дохід (ВД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – сума вартості кінцевих товарів і послуг вироблених на території певної країни протягом певного періоду часу, здебільшого року.

Кінцеві продукти – це ті продукти, що остаточно покинули сферу виробництва і призначені для кінцевого споживання.

При визначенні ВВП не враховують вартість проміжного продукту. Проміжний продукт – це той продукт, який підлягає подальшій обробці, переробці чи перепродажу.

При визначенні ВВП не враховують вартість реалізації потриманих речей та операції з цінними паперами. ВВП є дуже важливим показником функціонування національної економіки. Проте він не враховує результатів економічної діяльності у тіньовому секторі економіки. За різними джерелами в тіньовій економіці України виробляється біля 50% усієї продукції. У ВВП не враховується обсяг продукції, виробленої домогосподарствами для власного споживання. Це дає підстави для висновку про те, що величина ВВП є заниженою.

З метою уникнення подвійного рахунку ВВП можна визначати як суму доданої вартості одержаної на всіх стадіях виробництва. Додана вартість - це різниця між виторгом фірми і сумою загальних витрат виробництва.

Крім вказаного методу визначення ВВП є ще два підходи:

1. Видатковий підхід, згідно з яким ВВП визначається як сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг.

ВВП=С+І+G+Xn, де

С – видатки домогосподарств на споживчі товари,

І – інвестиційні витрати фірм,

G – витрати держави на купівлю товарів і послуг,

Xn – витрати іноземців на купівлю товарів і послуг, тобто чистий експорт. Це величина, на яку видатки іноземців на вітчизняні товари і послуги перевищують витрати вітчизняних споживачів на закупівлю імпортних товарів, тобто різниця між експортом і імпортом.

2. Дохідний або розподільчий підхід, згідно з яким ВВП є сумою доходів одержаних вітчизняними постачальниками ресурсів та інших платежів (амортизації та інших непрямих податків на бізнес).

ВВП=ЗП+ПЦ+ПБ+РП+А+НПБ, де

ЗП – заробітна плата найманих працівників;

ПЦ – проценти за кредит, одержані власниками грошового капіталу;

ПБ – прибуток підприємців;

РП – рентні платежі, одержані власниками землі;

А – амортизаційні відрахування;

НПБ – непрямі податки на бізнес.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП – це ВВП виражений у цінах поточного року.

Реальний ВВП – це номінальний ВВП, скорегований на індекс цін, тобто виражений у цінах базового року.

На основі ВВП визначають ряд інших взаємопов’язаних макроекономічних показників.

Валовий національний дохід (ВНД) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених як правило за рік усіма факторами виробництва, що належать резидентам певної країни. ВНД відрізняється від ВВП на величину чистих факторних доходів з-за кордону. Щоб визначити ВНД треба додати до ВВП доходи від вітчизняних факторів виробництва, що використовуються за кордоном і відняти доходи, одержані іноземцями в даній країні. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначають як різницю ВВП і суми амортизації. Він вимірює загальний обсяг продукції, який економіка країни загалом може спожити, не погіршуючи своїх виробничих можливостей. Національний дохід (НД) – визначається як різниця ВНД та амортизації і непрямих податків на бізнес. Це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, чи ці ресурси використовуються у власній країні чи за кордоном. Це означає, що НД можна вирахувати додаванням усіх факторних доходів – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Особистий дохід (ОД) – дохід, одержаний домогосподарствами із урахуванням трансфертних платежів до сплати податків. Трансфертні платежі – ті виплати, які одержує населення із бюджету, незалежно від безпосередньої участі у створенні ВВП (пенсії, стипендії, субсидії тощо). Використовуваний дохід (ВД) – це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яку використовують домогосподарства на свій власний розсуд. Він поділяється на споживання і на заощадження.