Індукція та дедукція. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного, від теорії у вигляді гіпотези до фактів. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального. Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає всі процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові. Економічне моделювання – це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об’єкта пізнання. Види економічних моделей: макро- і мікроекономічні; абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні; статичні і динамічні; графічні, математичні, статичні, комп’ютерні. Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.
4. Функції політичної економії. Економічна теорія та економічна політика
Політична економія виконує ряд важливих функцій: пізнавальну; теоретико-методологічну; аналітичну; практичну; світоглядну.
Практичне значення політичної економії полягає у тому, що знання одержані нею, ведуть до передбачення, а передбачення – до дії. Теоретична економіка_ - це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає готових відповідей на усі питання. Теорія – лише інструмент, спосіб осмислення економічної діяльності. Володіння цим інструментом, знання економічних основ зможуть допомогти кожному зробити правильний вибір у багатьох ситуаціях господарської діяльності. Економічна політика – цілісна система заходів держави у сфері виробництва розподілу, обміну і споживання суспільного продукту, покликана відображати інтереси всього суспільства і окремих його груп, спрямована на подолання або передбачення і уникнення економічних проблем, на розвиток національної економіки. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.
Економічна політика передбачає:
- чітке визначення мети і цілей економічної політики;
- аналіз варіантів досягнення поставленої мети;
- передбачення наслідків реалізації програми щодо даної мети;
- оцінку ефективності і результатів обраних економічних заходів.
Цілями економічної політики є економічне зростання; повна зайнятість ресурсів; економічна ефективність; економічна стабільність; економічна свобода; справедливість; позитивний платіжний баланс.
ТЕМА 2. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА
1.Суть і структура суспільного виробництва
Суспільне виробництво – це сукупність усіх сфер діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства, де створюються усі товари і послуги, необхідні для задоволення потреб людей.
Матеріальне виробництво – це сфера діяльності людей, результатом якої є конкретні матеріальні блага і матеріальні послуги. Воно об’єднує промисловість, сільське господарство, будівництво, транспортний зв’язок тощо. Нематеріальне виробництво – це сфера людської діяльності, результатом якої нематеріальні блага та послуги. Воно об’єднує: освіту і науку; культуру і мистецтво; спорт і охорону здоров’я; оборону і управління.
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Життєве благо, створене у суспільному виробництві є продуктом виробництва. Процес виробництва, який повторюється, поновлюється і є безперервним, називається відтворенням. Воно поділяється на три види: просте, розширене та звужене (спадне). Просте відтворення – це таке, за якого обсяги виробництва залишаються незмінними, що відбувається тоді, коли в процес виробництва залучається незмінна кількість факторів виробництва. Розширене відтворення має місце, коли відбувається збільшення обсягів виробництва у кожному наступному періоді. Воно характерне у період економічного зростання.
Залежно від шляхів здійснення є:
- інтенсивне розширене відтворення;
- екстенсивне розширене відтворення.
При інтенсивному розширеному відтворенні збільшення обсягів виробництва забезпечується підвищенням продуктивності праці на основі впровадження у виробництво НТП.
При екстенсивному розширеному відтворенні збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок залучення додаткової кількості ресурсів.
Звужене (спадне) відтворення характеризується зменшенням обсягів виробництва із кожним наступним циклом. Такий тип відтворення відбувається в період економічної кризи.
2.Фактори виробництва і ефективність їх використання.
Процес виробництва можна представити як поєднання факторів виробництва. Фактори виробництва – це всі чинники виробництва, що залучені до господарської діяльності людей, це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва. Марксистська теорія, наприклад, поділила фактори виробництва на речові і особисті. Під речовими факторами розумілась сукупність предметів праці, природних ресурсів та засобів праці, а під особистими – робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини. За цим підходом сукупність усіх ресурсів, що використовуються у господарській діяльності людей, становлять продуктивні сили суспільства, що об’єднують засоби виробництва і робочу силу. Такий розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, яка виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює вартість та прибуток, є праця найманого робітника. Це занадто спрощений розподіл факторів виробництва, який не враховує тих змін, що відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття.
У другій половині ХІХ ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку ХХ ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва. Така класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і завершеною. Однак економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію. Земля, як фактор виробництва - це всі природні ресурси, які використовуються під час виробництва. Цей фактор характеризується з трьох позицій:
1. Земля є безпосереднім ресурсом у сільськогосподарському виробництві (с/г угіддя);
2. Земля, як джерело мінеральних, водних, лісових, біологічних, рекреаційних ресурсів;
3. Земля – місце під забудову інфраструктури .
При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:
- по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею планети і становить лише 29% від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь – 42 млн. га;
- по-друге, земля є невідтворним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;
- по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для господарюючих суб’єктів;
- по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;
- по-п’яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.
Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та не відтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати. Капітал – це інвестиційні ресурси, тобто усі матеріальні чинники виробництва, що створені працею людей і використовуються ними для виробництва товарів і послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. У цьому випадку капітал опосередковано бере участь у процесі виробництва. Праця як фактор виробництва – це сукупність усіх фізичних сил і розумових здібностей людей, що використовуються у виробництві життєвих благ, тобто здатність людей до праці. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція „людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства, особливий, специфічний фактор виробництва. Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною повний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.