2. Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди. Таким чином, відбувається найефективніший і найбільш економічний поділ праці між різними націями. Суть концепції Рікардо: наявність абсолютної переваги у національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі; міжнародний поділ можливий та ефективний за наявності порівняльних преваг. Сутність принципу порівняльних переваг полягає у тому, що обмін між двома країнами наступає тоді, коли відносні відмінності між витратами виробництва певних товарів в одній країні відрізняються від відношення між витратами виробників цих товарів в іншій країні. При налагодженні міжнародного товарообміну цими товарами кожна країна спеціалізується на виробництві й експорті того товару, виробництво якого для неї обходиться відносно дешевше, а імпортує товари, виробництво яких у даній країні обходиться відносно дорожче.
Неокласичні теорії світової торгівлі:
Теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера–Оліна. Шведські економісти Е. Хекшкр і Б. Олін показали, що порівняльні переваги пов'язані із забезпеченістю країни факторами виробництва. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тих виробництвах, для яких співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найсприятливіші. Отже, країни продають (експортують) товари інтенсивного використання відносно надлишкових товарів та ввозять (імпортують) продукти інтенсивного використання відносно дефіцитних для них факторів. Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера: він стверджує, що країни експортують продукцію найпередовішого технологічного виробництва, сприяючи тим самим поширенню у світі новітніх технологій. Відтак розрив між технологічними рівнями зникає, експорт скорочується, структура зовнішньої торгівлі змінюється. Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл. Ця теорія розглядає взаємозв’язок між життєвим циклом типового нового товару та міжнародною торгівлею за такою схемою:
І етап – поява нового продукту на ринку;
ІІ етап – зрілість продукту;
ІІІ етап – випуск стандартизованого продукту.
Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.
Причини міжнародної міграції робочої сили:
2. національні відмінності в рівнях заробітної плати;
3. міжнародна відмінності вартості життя;
4. нерівномірність інвестиційних процесів у різних країнах;
5. відмінності в рівнях безробіття між країнами;
6. суттєві відмінності рівнів життя населення різних країн;
7. потреба у використання іноземної робочої сили національними державами тощо.
3. Торгівельний та платіжний баланси. Валютний курс
Платіжний баланс – статистичний звіт за певний проміжок часу, який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кодону та платежами за кордон.
Платіжний баланс складається із двох головних статей: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу. Рахунок поточних операцій включає експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від іноземних інвестицій та чисті грошові перекази. Його величина залежить від обсягу експорту, імпорту та валютного курсу. Сальдо цього рахунку - це чистий експорт NХ. Рахунок руху капіталу включає приплив і відплив довгострокового і короткострокового капіталу в країну і з країни. Це пов'язано з кредитними відносинами, купівлею або продажем матеріальних та інших активів Третьою частиною платіжного балансу є офіційні резерви. Офіційні резерви - - це запаси іноземної валюти, що їх тримають центральні банки для урегулювання збалансованості платіжного балансу.
Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни, фірми та державні установи заплатили таким самим представникам інших держав більше, ніж отримали від них. Про величину дефіциту платіжного балансу можна судити із скорочення офіційних резервів (додатне значення у статті "Офіційні резерви"). Зростання офіційних резервів свідчить про активне сальдо платіжного балансу (від'ємне значення у статті "Офіційні резерви).
Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.
Товарний і платіжний баланс складаються з кредитних і дебетових рахунків. Кредитні розрахунки забезпечують надходження іноземної валюти в країну. Дебетові розрахунки – пов’язані з витратами іноземної валюти. Різниця між кредитом і дебетом утворює сальдо зовнішньоторговельного балансу. Валюта в широкому розумінні – це грошова одиниця країни; у вузькому – це грошова одиниця іноземних держав. Національна валютна система – форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством. Валюта ділиться на національну та іноземну. Здатність національної грошової одиниці обмінюватися на інші валюти називають конвертованістю валюти. Розрізняють валюти вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані, а також резервні. Вільно конвертовані — валюти, що їх вільно й необмежено обмінюють на інші валюти. Частково конвертовані — валюти країн, в яких застосовуються певні валютні обмеження для резидентів і окремих видів обмінних операцій. Валюта неконвертована — валюта країн, заборонена до обміну на інші валюти без спеціального дозволу державних органів. Резервні валюти - вільно конвертовані валюти провідних країн, які використовують для розрахунків та визначення цін на світових ринках і зберігають в офіційних резервах центральних банків. Зовнішня конвертованість – надання повної свободи іноземним фізичним та юридичним особам щодо здійснення валютних операцій.
Внутрішня конвертованість – надання права здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту тільки фізичним та юридичним особам даної країни.
Курс валюти – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни.
Котирування – визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.
Фактори, які зумовлюють коливання курсів валют: співвідношення купівельної спроможності валют на внутрішніх ринках; співвідношення попиту і пропозиції національних валют на міжнародних ринках. Розрізняють номінальний і реальний валютні курси. Номінальний валютний курс - це курс, за яким обмінюються валюти. Реальний валютний курс — відносна ціна товарів, виготовлених у двох країнах. Він показує, в якому співвідношенні обмінюються товари однієї країни на товари іншої країни.
Існують три варіанти системи номінальних валютних курсів:
- Система жорстко фіксованих валютних курсів характеризується тим, що через продаж іноземної валюти або скуповування власної утримує курс своєї валюти в певних межах стосовно законодавчо встановленого валютного паритету.
- Гнучкі, або вільно плаваючі валютні курси складаються під впливом попиту і пропозиції на валюту.
- Гнучкі регульовані валютні курси — це курси, які регулює держава для недопущення їх значних коливань.
Для досягнення певних економічних цілей держава може цілеспрямовано змінювати курс своєї валюти, якщо вона сама їх встановлює. Цілеспрямоване зниження державою курсу своєї валюти стосовно інших валют для досягнення певних проміжних цілей економічної політики називається девальвацією. Девальвацію проводять для стимулювання сукупного попиту в економіці і збільшення експорту товарів. Цілеспрямоване підвищення державою курсу своєї валюти стосовно чужоземних валют для досягнення певних проміжних цілей економічної політики називається ревальвацією. Ревальвація стримує експорт продукції і стимулює імпорт, сприяє відпливу капіталу з країни і гальмує його приплив. Девальвація і ревальвація проводяться переважно в умовах системи жорстко фіксованих валютних курсів. В історичному аспекті розрізняють три валютних системи: систему золотого стандарту, Бреттон-вудську систему, Ямайську валютну систему. Система золотого стандарту існувала протягом 1880-1913 рр. Вона передбачала наявність таких умов:
1 Кожна країна визначала золотий вміст своєї грошової одиниці.
2. Підтримка жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і внутрішньою пропозицією грошей.
3. Вільний рух золота між країнами
За цих умов валютний курс дорівнює співвідношенню золотого вмісту валют. Система золотого стандарту сприяла зниженню невизначеності та ризику в міжнародній торгівлі і тим самим стимулювала розвиток міжнародного товарообміну. Головним недоліком золотого стандарту було те, що його існування робило неможливим проведення країнами незалежної грошово-кредитної політики, спрямованої на розв'язання внутрішніх економічних проблем, робило міжнародний обмін залежним від видобутку золота..
Другою системою була Бреттон-Вудська система, яка існувала з 1944 по 1971 р. Її принципи: встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу американського долара; курс долара фіксований до золота (35 доларів за одну тройську унцію (31,1г. золота)); центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара; організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР. Третьою системою, яка існує сьогодні, є Ямайська система, започаткована в 1976р. В основі цієї системи лежать "плаваючі" курси валют. Ці курси змінюються у відповідь на ринковий попит і пропозицію. Ямайська система характеризується тим, що відмінено монетний паритет золота, країна сама обирає режим валютного курсу.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: навч. Посібник. – Київ: Атака, 2002. -368с.
2. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник, - К.:»Основи», 2003.- 517 с.
3. Буян І.В., Ковальчук В.М. Загальна економічна теорія. Політична економія. Підручниу у 2-х частинах. – Тернопіль,1998. -635 с.
4. Ватаманюк З., Панчишин С. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч. Посібник. –К.: «Альтернативи», 2005. – 606 с.
5. Економічна теорія. Політекономія. Підручник. – К.: «Знання-Прес», 2005.- 616 с.
6. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки ( теоретична економіка). – Тернопіль, 1998. – 368 с.
7. Політична економія: навч. Посібник. За заг. ред. Г.А.Оганяна. – К. 2003.- 520 с.
8. Основи економічної теорії. За ред. Ю.В.Ніколенка.- К.: «Либідь»,1998.
9. Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз Мікроекономіка. – К.: «Основи», 1998.-676 с.
10. Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз Макроекономіка. – К.: «Основи», 1995.-573 с.