Смекни!
smekni.com

Основні положення політекономії (стр. 3 из 21)

Підприємницькі здібності (хист) – це здатність людей організувати поєднання ресурсів для виробництва товарів і послуг, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації і йти на ризик. Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки господарюючого суб’єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, цього постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю порівнюється до витрат висококваліфікованої праці. Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва, збагачує їх якісно новим змістом. Інформація в сучасних умовах є одним із найважливіших факторів суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Вона виступає опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом і суттєво впливає на розвиток економічних процесів, тому значно зростає інформаційно місткість виробництва, праці та продукту. У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція поступово починає перевтілюватись у інформаційну, яка стає вирішальним фактором економічного і соціального розвитку сучасного суспільства. І в таких умовах саме те суспільство, котре перейшло до інформатизації і радикальних змін на її основі, прийде до успіху, а те, що не проводить змін – приречене на відставання та поступову деградацію.

Екологічний фактор виробництва. В другій половині ХХ століття у зв’язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили. Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро - так і на макрорівні. На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих дорогу сировину та природозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу. На макроекономічному рівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави – продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу. Знаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес. Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу. Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію. Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Q = f (L, K),

де Q – обсяг випуску продукції;

L – затрати праці;

K – затрати капіталу;

f – функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f (L, K, C, ..., Xn),

де C – витрати матеріалів;

Xn – витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємодія забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

3. Ефективність суспільного виробництва

Усі фактори виробництва є кількісно визначеними, обмеженими, рідкісними. Це виражається законом рідкості ресурсів. Ресурси є обмеженими насамперед відносно потреб суспільства. У зв’язку із цим перед суспільством постає проблема ефективного використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає:

по-перше: повну зайнятість ресурсів, тобто залучення усіх наявних, придатних ресурсів у процес виробництва;

по-друге: повний обсяг виробництва, тобто ресурси повинні використовуватися у такий спосіб, щоб найповніше задовольняти потреби суспільства.

Ефективність характеризує зв’язок між кількістю отриманих благ і кількістю ресурсів витрачених у процесі їх виробництва, тобто, віддачу, результативність виробництва і визначається як відношення результату виробництва до витрат, що зумовили цей результат. Вона дозволяє показати, якою ціною досягається приріст обсягів виробництва, відображає якість економічного зростання.

Розрізняють економічну і розподільчу (соціальну) ефективність. Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найкращих результатів за умови найменших витрат виробництва або зниження витрат виробництва на одиницю продукції. Розподільча (соціальна) ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва потребам суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Ефективність виробництва визначається низкою показників, серед яких можна виділити: продуктивність праці (обсяг виробленої продукції у розрахунку на одного зайнятого у суспільному виробництві, або на одну людино-годину); трудомісткість (кількість праці, витраченої на виробництво одиниці продукції); фондовіддача (кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів); фондомісткість ( вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції); матеріаловіддача (обсяг виробленої продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів); матеріаломісткість; капіталомісткість.

4.Науково-технічний прогрес і його роль у підвищенні ефективності суспільного виробництва

Науково-технічний прогрес (НТП) забезпечує зростання ефективності суспільного виробництва. Його суть полягає у якісних змінах, що відбуваються в науці і техніці. Наука – це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу і суспільство. Техніка – це сукупність усіх засобів праці, що використовується у виробничих цілях і для задоволення виробничих потреб.

НТП здійснюється у двох формах:

1) еволюційна форма НТП – коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, вдосконалюються на снові уже відомих знань;

2) революційна форма НТП – це перехід до технічних і технологічних засобів, що побудовані на принципово нових знаннях, наукових ідеях.

Науково-технічна революція (НТР) – це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил на основі докорінних зрушень у науці. Таким чином, наука перетворилася на безпосередній елемент продуктивних сил, вона є новим джерелом економічного зростання.