Криву трансформації використовують для ілюстрації одного із найважливіших економічних законів – спадної віддачі (доходності). Даний закон визначає залежність між витратами виробництва і його результатами. Згідно із законом спадної доходності послідовне збільшення кількості використовуваного одного із виробничих факторів при незмінній кількості інших, забезпечуватиме все менший приріст обсягу виробництва. Слід зауважити, що за незначних обсягів виробництва збільшення змінного ресурсу спричинятиме зростання приросту обсягу виробництва ( зростаючу віддачу), але тільки до певної межі. Тобто, закон спадної віддачі діє лише після залучення деякої кількості певного ресурсу і підтверджується для всіх технологій. Таким чином, закон спадної віддачі (доходності) вказує, що збільшення частки одного з факторів виробництва за решти незмінних факторів призводить до збільшення обсягів виробництва. Проте з деякого моменту зумовлений цим приріст обсягу виробництва стає все меншим і меншим. При цьому витрати виробництва зростають. Витрати зростають як за рахунок зміни структури виробництва, так і подорожчання факторів виробництва, а їх зменшення (зокрема за рахунок досягнень НТП), зумовлює зростання доходності.
ТЕМА 4. ПОДІЛ ПРАЦІ, ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО І ГРОШІ
1. Виникнення товарного виробництва та його історичний розвиток. Товар і його властивості
Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності. Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство. Натуральне (самодостатнє) виробництво – це такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Його ознаки:
- виробництво здійснюється для власних (внутрішніх) потреб виробника;
- замкненість економічної діяльності (економічно самостійне господарство опирається на власні ресурси і забезпечує себе усіма життєвими благами);
- нерозвинений поділ праці (універсалізація праці);
- переважає ручна праця, примітивні засоби виробництва та найпростіша організація праці;
- визначальна роль у збільшенні обсягів виробництва належить приросту ресурсів;
- відсутність, або випадковий характер обміну;
- примітивність, рутинність виробництва.
На зміну натурального господарства прийшло товарне виробництво, розвиненіша і ефективніша форма суспільного виробництва.
Товарне виробництво – це такий тип організації виробництва, за якого продукти виробляються для продажу на ринку, для їх обміну, який базується на суспільному поділі праці та економічній відокремленості виробників.
Основні передумови і ознаки товарного виробництва:
- суспільний поділ праці;
- економічна відокремленість виробництва на основі приватної власності;
- ринковий зв’язок між виробником і споживачем;
- еквівалентність обміну;
- виробництво для задоволення не власних потреб, а для обміну;
- економічна конкуренція.
Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинене. Просте товарне виробництво – при якому процес виробництва здійснюється власниками засобів виробництва. Це дрібне виробництво самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Гроші, отримані від продажу своєї продукції використовують для задоволення власних потреб у певних товарах. Розвинене товарне виробництво базується на найманій праці і машинній індустрії. Це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, притаманний капіталістичному суспільству.
Просте і розвинуте товарне виробництво мають як спільні, так і відмінні риси.
| Просте товарне виробництво | Розвинене товарне виробництво |
| Базується на особистій праці дрібного власника засобів виробництва; Мета - задоволення потреб виробника і членів його сім’ї; Продукт праці належить виробнику; Виробництво товарів має обмежений характер; Незначні масштаби випуску товарів, переважно ручна праця. | Базується на застосуванні найманої праці; Мета – одержання прибутку; Поділ і кооперування праці; Загальний, панівний характер виробництва, все, що виробляється стає товаром, товаром стає і робоча сила; Великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця. |
Спільним для обох типів є приватна власність, суспільний поділ праці, ринкова форма зв’язків, конкуренція.
Усі результати товарного виробництва виступають у формі товарів.
Товар – продукт виробництва, виготовлений для продажу, а не для власного споживання; це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Він характеризується:
- споживчою вартістю – здатністю задовольняти певну потребу;
- вартістю – витратами праці на його виробництво. Вартість товару проявляється у своїй зовнішній формі – міновій вартості. Це певне кількісне співвідношення, у якому один товар обмінюється на інший.
Наведена характеристика властивостей товару узгоджується із теорією трудової вартості, вона була започаткована класичною політичною економією, а згодом розроблялась марксистською політекономією.
Вартість за трудовою теорією визначається уречевленими в товарі суспільно необхідними витратами праці. Споживча вартість у класиків є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послуги, щоб задовольняти потреби людей. Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва, він регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.
Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів можуть здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:
- стихійно регулює суспільне виробництво;
- стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;
- обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників.
Згідно сучасної неокласичної теорії товар характеризується корисністю, цінністю, рідкістю. Корисність блага у неокласиків на відміну від споживчої вартості , є поняттям суб’єктивним, індивідуальним для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення, яке отримує людина від споживання того чи іншого товару чи їх наборів. Ступінь корисності блага – це його цінність. А цінність залежить від запасу (кількості) даного товару, нагальності у ньому споживача, тобто, цінність благ залежить від їх рідкості. Рідкість відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Цінність виступає основою для визначення вартості товару. Таким чином, люди оцінюють товари і послуги не тільки тому, що на їх виробництво затрачена праця, а й тому, що вони мають корисність.
2.Спеціалізація і поділ праці в сучасних умовах
Основою переходу від натурального до товарного виробництва стали суспільний поділ праці і економічна відокремленість виробників. Поділ праці – історичний процес відокремлення, закріплення, видозміна окремих видів господарської діяльності, спеціалізації виробників, який проходить у формі диференціації і співіснування різноманітних видів трудової діяльності. Суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виконанні окремих видів діяльності, на виробництві тих чи інших товарів і послуг. Історично розрізняють три великих поділи праці, які заклали основи товарного виробництва. Перший великий поділ праці – відокремлення скотарів від землеробів; другий – виділення класу ремісників; третій – виділення купців і формування торгівельного капіталу. Така спеціалізація обов’язково передбачає обмін продуктами праці. З точки зору рівня самостійності, спеціалізації, економічних і технологічних зв’язків між різними видами виробництва виділяють три основні форми суспільного поділу праці:
- загальний поділ праці – відокремлення великих видів ( сфер) діяльності, які вирізняються між собою формоутворенням продукту (промисловість, с/г);
- частковий поділ праці – відокремлення окремих галузей в межах великих видів виробництва, випуск готових однорідних і однотипних продуктів, об’єднаних техніко-технологічною спільністю (металургія, машинобудування та ін.);
- одиничний поділ праці – виділення окремих технологічних операцій, виробництво окремих складових компонентів, продуктів (подетальний поопераційний).
Розрізняють поділ праці усередині підприємства і в межах країни. Усередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями, робітниками тощо. Поділ праці всередині національної економіки виявляється в існуванні різних галузей і сфер виробництва, у спеціалізації регіонів та окремих країн.
До основних організаційно-економічних форм реалізації суспільного поділу праці відносять:
- спеціалізацію виробництва 9відокремлення певних виробничих процесів та їх стадій);
- кооперацію виробництва (зв’язок спеціалізованих виробничих підрозділів, одиниць. Обмін різними видами діяльності і продуктами)
- концентрацію виробництва (зосередження виробничих факторів у межах єдиного виробництва);
- комбінування виробництва 9використання різних видів праці у єдиному процесі виробництва).
Суспільний поділ праці і спеціалізація мали надзвичайно велике значення у розвитку людського виробництва. Вони забезпечують підвищення продуктивності праці. Подальше поглиблення поділу праці є передумовою збільшення обсягів суспільного виробництва, нагромадження національного багатства, підвищення рівня реального споживання.