Вивчення різних систем права має велике значення для юридичної науки.
По-перше, при вивченні історії формування певної системи права, можна аналізуючи фактори, що їх визначили, виявити якусь закономірність розвитку даної системи права.
По-друге, вивчаючи систему права, властивій певній групі держав, визначається основа їхньої правової бази й шляхи її подальшого розвитку.
По-третє, вивчення цього питання необхідно в міждержавному спілкуванні, розходженні в підході до формування правової бази, у підході до форми, методам, принципам закріплення конкретних інститутів права можуть заподіяти багато незручностей державам на міжнародному рівні. Тому дослідження різних систем права дасть можливість на науковій основі визначити позиції один одного й знайти компромісний варіант.[8;106]
Хотілося б так само підкреслити, що виділення трьох основних систем права обумовлено крім усього іншого національним фактором, і навіть релігійним, котрий визначив і характер систем права й сутність і мети й всі інші характеристики системи права.
Не можна не згадати про те, що системи права не стоять на місці.
З кожним роком вони розвиваються, оптимізуються. Часто переходять в іншу якісну форму. З набраним у ході сторіч досвідом держави намагаються створити найбільш ефективну форму організації системи права, однак аж ніяк не забуваючи свої національні, історичні традиції. Для того, щоб впливати на процес розвитку права необхідно вивчати його. При чому не можна обмежуватися тільки власним внутрішньодержавним законодавством, потрібно враховувати досвід і практику інших країн, що як належать до тої ж системи права, так і інших.
Для позначених цілей у теорії держави і права існує безліч способів і методів вивчення систем права: це історичний, хронологічний, метод синтезу, аналізу, метод компаративістики (метод порівняльного правознавства) і багато хто інші. При вивченні систем права складається ряд знань, що формує науково-юридичну основу для дослідження права різних народів.
Інститут різних систем права займає в науці теорії держави і права далеко не останнє місце й дуже впливає на вивчення права, тому що дає відповідь на багато питань у процесі дослідження законодавства й системи права держави, а також дає можливість оцінювати право з конкретних характеристик певної системи права.
Багато категорій і поняття, вироблені в ході досліджень систем права використовуються як визначальні позиції при розгляді інших аспектів вивченого права.
Отже, позначивши предмет, метод і мету вивчення перейдемо до конкретної теми роботи, а саме до однієї із систем права – англосаксонської.
Наша правова система не відноситься до англосаксонської. Однак як уже було відзначено вище вивчення її достатньо важливий елемент у юридичній освіті. Крім того, її вивчення дуже цікаве, тому що вона дуже відрізняється від нашої системи й має цілий ряд особливостей.
Англійське право розвивалося автономним шляхом, зв’язки з континентальною Європою зробили на нього незначний вплив. Рецепція римського права в Європі не торкнулася англійського права.
Своїми коріннями англосаксонське право йде далеко в минуле.
Історичною датою в становленні цієї системи права був 1066 рік, коли нормандці завоювали Англію. Після цього основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що перебували в Лондоні. Приватні особи, як правило не могли звертатися безпосередньо в королівський суд. Вони повинні були просити в короля, а практично у канцлера, видачі наказу, що дозволяє перенести розгляд суперечки в королівський суд. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках.
Але поступово список позовів, по яких вони видавалися, розширювався. У ході діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими керувалися надалі ці суди. Склалося правило прецеденту.
Один раз сформульоване судове рішення надалі ставало обов’язковим і для всіх інших суддів.
До кінця XIII-XIV ст. зростає роль і значення статутного права. У зв’язку із цим правотворча роль суддів деяким чином стримується принципом, відповідно до якого зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля й парламенту. Однак одночасно встановлюється право судів інтерпретувати статути.
В XIV-XV ст. у зв’язку з більшими соціальними змінами у феодальному суспільстві Англії ( розвиток товарно-грошових відносин, ріст міст, занепад натурального господарства) виникла необхідність вийти за тверді рамки закритої системи вже сформованих прецедентів. Цю роль взяв на себе королівський канцлер, вирішуючи в порядку певної процедури суперечки, по яких їхні учасники зверталися до короля.[5;143]
Так поруч із загальним правом зложилося «право справедливості». Воно як і загальне є прецидентним правом, але прецеденти тут створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини, чим загальне право.
До 1873 року в Англії на цьому ґрунті існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорда-канцлера. Потім ці системи злилися.
Тільки в XIX-XX ст. англійська юриспруденція приділяє велику увагу матеріальному праву на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права.
У другій половині XIX століття були усунуті формальні розходження між судами загального права й канцлерських судів справедливості.
Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на утримання й динаміку правової системи спливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня література, наука. На правову систему великий вплив роблять політика, політична культура.
До закономірностей, показникам розвитку правових систем у древні й середні століття, у сучасний період ставляться ускладнення, активізація процесу взаємодії цивілізаційних факторів.
Крім цього закономірності обумовлені розвитком економічного фактору, удосконалюванням продуктивних чинностей і виробничих відносин, розвитком ринкового господарства.
Англо саксонське загальне право розвивалося за принципом « право там, де є захист», тому не дивлячись на всі спроби кодифікації, англійське загальне право, доповнене й удосконалене положеннями «права справедливості», в основному є прецидентним правом, створеним судами.[12;95]
В Англії – прародительці загального права – назріла потреба зміцнення централізованої влади зустрілася з іншим елементом правової системи – розвитий судовою практикою. Саме тому, що королівські вестміністерські суди, в чинність особливостей соціально-політичного розвитку Англії того часу виявилися найбільш потужним елементом державної системи, що відпрацьовуються ними й рішення, що закріплюються в протоколах, стали прецедентами – зразками для рішення аналогічних юридичних справ у майбутньому й тим самим придбали значення матеріалів, з яких в основному й сформувалася правова система Англії й потім і деяких інших країн.
Система англосаксонського, або як його ще називають, загального права була створена в Англії після нормандського завоювання, і в ході історії англійське загальне право стало основою досить великої родини англо саксонського права. Ця родина включає в цей час правові системи всіх, за деяким виключенням, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення й розвиток правових систем країн, які політично зв’язані були з Англією. Загальне право Англії зробило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, що у цей час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом з нею в родину англосаксонської системи права. Крім цього, загальне право дуже вплинуло на формування сучасних правових систем Індії, Пакистану, ряду країн Африки.
Слід зазначити, що англійське загальне право не є правом Великобританії, воно застосовується на території Англії та Уельсу, а Шотландія, Північна Ірландія, острови Ла-Маншу й островів Мейє не ставляться до англосаксонської системи права.
У цей час у групу країн англосаксонської системи права входять Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, нова Зеландія й багато хто інші.
На географічне розташування країн, що належать до англосаксонської системи права зробило вплив насамперед Англії – прародительки цієї правової родини. Ця правова система в основному властива колишнім колоніям Англії.[10;231]
Історія виникнення й розвитку англосаксонської системи права визначила її сутність і особливості. У процесі історичного формування цієї правової системи зложилася особлива правова родина під впливом різних факторів, історичних подій, традицій, звичаїв тої місцевості, де англосаксонська система права одержала своє широке поширення.
Під впливом конкретних історичних подій, були визначені й основні етапи й напрямки розвитку англосаксонської системи права, а також шляхи її поширення.
Підбиваючи підсумок вищесказаному, узагальнивши все викладене можна виділити основні етапи розвитку англо саксонської системи права:
1. Спочатку існуюче звичаєве право( чіткою границею кінця цього періоду можна умовно назвати 1066 рік).
2. Широке поширення прецедентного права (пов’язане з норманським завоюванням 1066 року й діяльністю королівських судів).
3. Розвиток статутного права ( починаючи з кінця тринадцятого сторіччя, коли стала розвиватися законодавча діяльність короля, а потім парламенту).
4. Формування «права справедливості» ( у період з XIVпо XV століття, але утворення якого вплинуло на розвиток товарно-грошових відносин, формування «третього стану»).
5. Період систематизації законодавчої й нормативної бази.
Організація більше ефективної судової системи ( починаючи з XIX століття). Отже на основі вищевикладеного можна проаналізувати історичний розвиток англосаксонської системи права, простежити які історичні фактори робили на неї свій вплив. Іншими словами, ми спробували вивчити англосаксонську систему права використовуючи історичний і хронологічний методи.[13;58]