Смекни!
smekni.com

Англосаксонська правова система: історія і сучасність (стр. 6 из 10)

Як загальні особливості кримінально-процесуальних норм країн загального права можна відзначити їхній пріоритет перед нормами матеріального права в очах правозастосовників, а також їхня нерозділеність із цивільно-процесуальним правом. Незалежно від того, чи знаходять своє вираження кримінально-процесуальні норми в законі або прецеденті, для них характерна менша абстрактність - спрямованість на рішення конкретної проблеми, а не на формулювання загального правила поведінки.

Для Англії й США характерна складна судова система.

В Англії виділяються вищі й нижчі суди. Вищі суди представлені Верховним судом, що складається з Високого суду, Суду корони й кримінального відділення Апеляційного суду. По деяких справах вищою інстанцією виступає Апеляційний комітет палати лордів. В Америці одночасно взаємодіють судові системи штатів з федеральними судами. Судові системи штатів, загалом, складаються із трьох рівнів: судів першої ланки, апеляційних судів і Верховного суду. Вищі суди є апеляційною інстанцією для нижчестоящих, а також розглядають по першій інстанції справи особливого значення [13, 40].

Нижчі суди, або суди першої ланки, умовно можна назвати магістратськими судами, які обслуговуються мировими суддями, як правило, що не є юристами й не одержують винагороду. Вони можуть працювати не повний робочий час, займаючись приватною практикою в проміжках між виконанням обов’язків судді. Якщо обов’язки мирового судді за плату виконує професійний юрист, то він називається магістратом. Магістратський суд вирішує по суті справи невеликої суспільної небезпеки (місдімінори - кримінальні провини). Він не вправі призначити покарання вище встановленої межі (90 днів позбавлення волі в деяких штатах США й 6 місяців - в Англії). По тяжких злочинах (фелоніям) магістрати здійснюють попереднє провадження: санкціонують обшуки й арешти, проводять первісну явку арештованого в суд, встановлюють заставу, призначають захисника для незаможних, роблять попереднє слухання справи.

Іншим найважливішим суб’єктом процесу є обвинувач. Приватно-позовне провадження в англосаксонському процесі припускає можливість для кожного громадянина виступати обвинувачем у справі особисто або за допомогою адвоката. До 1985 року в Англії не було служби державного обвинувачення й у судах виступали адвокати, що представляють інтереси уряду. У цей час така служба існує. Державне обвинувачення по тяжких злочинах здійснює через своїх помічників директор публічних переслідувань, що призначається генеральним аторнеєм із числа баристерів або солістерів.

У США публічне обвинувачення існувало ще до революції. Його здійснює аторнейська служба, очолювана генеральним аторнеєм США, у підпорядкуванні якого знаходяться аторнеї США в кожному з 94 судових округів, що мають до 50 помічників.

На досудових стадіях функція обвинувачення здійснюється шляхом розслідування. Крім зазначених суб’єктів попереднє розслідування по більшості справ роблять поліція й деякі інші посадові особи (наприклад, в Англії сам генеральний аторней або директор керування по боротьбі з тяжкими шахрайствами). Поліція даних країн має складну структуру. В Англії виділяються національна поліція й поліція графств, в Америці - федеральна, штатів і місцева.

Третім основним учасником процесу виступають захисники, організації яких, до речі, були попередниками прокуратури. В Англії найстаршими корпораціями захисників є баристери й солістери. Баристери вважаються елітою й працюють у судах (у бар’єра), а солістери займаються із клієнтами й збирають доказовий матеріал на досудових етапах. З 1990 року тверда границя в їхніх функціях стала стиратися. До того ж з’явилася нова категорія правозаступників - адвокати, що мають право виступати в судах.

У США виділяються дві групи адвокатів. Перші працюють у юридичних консультаціях (агентствах захисників), що забезпечують участь адвокатів у процесі для незаможних за рахунок засобів штату. Другі вважаються приватними (платними) адвокатами й іменуються баристерами.

Розглянемо докладніше кримінальний процес країн системи загального права на прикладі судочинства США, звертаючи увагу на його відмінності від англійського кримінального процесу [14, 50].

Однією з особливостей англосаксонського процесу є його значна диференціація. Особливу процедуру має розгляд злочинів, зроблених неповнолітніми. По всіх справах кримінально-процесуальна форма розрізняється також залежно від категорії злочину. Так, провадження по фелоніям (тяжких кримінальних злочинах) більш ускладнено, ніж по місдімінорам (кримінальних провинах). Найбільший інтерес представляє судочинство по фелоніям, пов’язане з арештом, оскільки він торкається найважливіших прав людини. Американські юристи виділяють 19 етапів судочинства, які можна об’єднати в три великі групи:

1) стадію поліцейського розслідування;

2) стадію досудового дослідження обставин справи обвинуваченням і захистом;

3) судові стадії.


3. Суд Англії.

Вивчення судової практики - основного джерела англійського права припускає знання основних принципів англійського судоустрою. Англійська судова система здавна відрізнялася надзвичайною складністю й сьогодні, незважаючи на ряд реформ, проведених за останні сто років і що спростили і якоюсь мірою раціоналізували її, ця система спантеличує континентального юриста.

В Англії проведений розподіл - невідомий в Європі - на так зване високе правосуддя, здійснюване вищими судами, і нижче правосуддя, здійснюване більшим числом нижчестоящих судів і юридичних органів. Юристи завжди приділяли особливу увагу діяльності високих судів, оскільки останні не тільки розглядають конкретну справу, але й виносять рішення, що нерідко виходить за рамки даної справи й за певних умов утворить прецедент, якому потім слід випливати. Вивчаючи прецеденти, можна довідатися, яке ж англійське право. Але в той же час величезна більшість справ виявляється поза сферою цих високих судів і розглядається нижчими юрисдикціями. Ці інстанції не беруть участь, однак, у здійсненні судової влади їх рішення мають обмежене значення [15, 24].

Історія Англії знає багато високих судів: Вестмінстерські суди (суд королівської лави, суд загальних позовів, суд казначейства), що застосовували загальне право, канцлерський суд, що діяв на основі справедливості, суд Адміралтейства, що розглядав деякі справи в сфері морського права, суд по справах про розлучення, що діяв на основі канонічного права, суд по спадкоємних справах, що розглядав питання, пов’язані із заповітом. Метою Актів про судоустрій 1873-1875 років було спрощення сформованої системи. Акти скасували всі ці суди як самостійні й об’єднали їх у рамках нового єдиного Верховного суду, над яким у виняткових випадках міг здійснювати контроль Апеляційний комітет палати лордів.

Створена цими актами судова система не раз піддавалася модифікаціям і була істотно змінена Законами про суд 1971 року. Коротко опишемо нинішню організацію Верховного суду. У нього входять: Високий суд, Суд Корони й Апеляційний суд.

Високий суд складається із трьох відділень: королівської лави, канцлерського, по сімейних справах. Розподіл справ між цими відділеннями пов’язан лише із практичними міркуваннями, у принципі ж кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить у компетенцію Високого суду. У рамках відділення королівської лави є Адміралтейський суд і Комерційний суд, у рамках канцлерського відділення - Патентний суд, але це означає лише наявність суддів, що спеціалізуються по даних питаннях, а також застосування спеціальної процедури при розгляді справ певної категорії. У складі Високого суду 80 суддів (вони носять титул «джастис»), до яких варто додати лорда - головного суддю, що очолює відділення королівської лави, канцлера, що очолює канцлерське відділення, і голови відділення по сімейних справах. Судді призначаються із числа адвокатів, для яких перехід у ранг суддів Її Величності означає пік професійної й суспільної кар’єри. Справи, які слухаються по першій інстанції, звичайно розглядає один суддя. Лише в минулому при розгляді справи по загальному праву в розгляді завжди брало участь журі; нині воно бере участь у слуханні цивільних справ лише у виняткових випадках. Відкинуте також правило про те, що вердикт присяжних (у тих рідких випадках, коли вони беруть участь) повинен бути винесений одноголосно.

Суд Корони - це нове утворення, створене Актами про суд 1971 року. Він розглядає кримінальні справи. Його склад більш багато особовий. Залежно від виду злочину справу може розглядати або суддя Високого суду, або окружний суддя (який повинен бути професійним, постійно працюючим суддею), або баристер, або солістер, тимчасово виконуючий обов’язки судді. В 1987 році було 465 баристерів. Якщо обвинувачуваний не визнає себе винним, у розгляді справи бере участь журі, але це буває нині рідко.

Апеляційний суд - це друга інстанція в рамках Верховного суду. У його складі 23 судді, іменовані лорд-джастисами й очолювані хоронителем судових архівів (Маsters of the Rolls). Справи розглядає колегія в складі трьох суддів. Скарга відхиляється, якщо більшість із них не вважають потрібним змінити рішення, на яке вона подана. Одна з колегій суду займається лише кримінальними справами. Це - кримінальне відділення Апеляційного суду. Колегія діє звичайно в складі лорд-джастиса й двох суддів з відділення королівської лави. На відміну від колегій, що розглядають цивільні справи, тут не прийнято, щоб думка суддів, що залишилися в меншостях, ставала відомою[16, 17].

Рішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені в Апеляційному комітеті палати лордів. Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів винесла в 1990 році 50 рішень. Справи в палаті лордів розглядаються декількома, мінімум трьома, лордами. Можуть розглядати справи тільки лорд-канцлер - головуючий у палаті, 11 лордів (Lords of Appeal іn Ordіnary), які спеціально для цього вибрані перами Англії (не по праву спадкування), і лорди, які колись займали судові посади, перераховані в законі. Справи звичайно розглядають 5, але не менш 3 лордів. Кожний окремо висловлює в справі свою думку (speech), скарга відхиляється, якщо більшість не висловилася за її задоволення. Англійське право не знає французької практики скасування рішення й повернення справи на новий розгляд. І палата лордів, і Апеляційний суд виносять рішення по суті оскарженої ними справи.