Використання природних ресурсів суб’єктами господарювання на праві власності
Бакалаврська робота
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”
Вступ
1. Природні ресурси проблеми та планування їх використання.
2. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання.
3. Використання природних ресурсів суб’єктами господарювання.
4. Використання природних ресурсів на праві власності.
5. Використання природних ресурсів на праві користування.
6. Права та обов’язки суб’єктів господарювання щодо використання природних ресурсів.
Висновки.
Список використаних джерел і літератури.
Вступ
У середньовічній Європі панували релігійні погляди на взаємодію природи і людини як одномірне раз і назавжди дане. Наука про єдність людини і природи отримала новий імпульс в епоху Відродження. Вчення Аристотеля, Епікура, Лукреція стають основою пантеїзму в ХV-ХVІІ ст. Концепцію взаємодії суспільства та природи розвивали Галілей, Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Нікола Кузанський. Виразником ідей “Відродження” став також англійський філософ Ф.Бекон. Його емпіричний індуктивний метод дослідження і пізнання природних, соціальних та політичних явищ, разом із Р.Декартом, покаляв початок обґрунтуванню всемогутності людського розуму у підкоренні природи.
На початку ХVІІ ст. існував напрям суспільної думки, за якою суспільство і природа розглядалися як єдина система. Представником таких поглядів був французький мислитель Жан Мальє. У своєму 2Заповіті” він зробив спробу довести єдність природи та людини і рівність людей як природних істот між собою та з природою. Цю ж думку в книзі “Система природи”, виданій в 1770 р., обстоював П.А. Гольбах.
Природу як об’кт людської діяльності розглядав видатний німецький поет і мислитель Йоган Вольфан Гете. Людина, пізнаючи природу, вважав він, утверджує себе щодо інших складових природи, розкриваючи свої здібності в процесі виробництва й у мистецтві, тим самим збагачуючи себе як особистість. Розвиток природи та суспільства як єдиного природно-історичного процесу, в якому трудова діяльність впливає на формування людської сутності і розпредмечення природи вперше дослідив Гегель.
Стосунки людей, а також взаємодія із природою пов’язані з трудовою діяльністю, виробництвом, отже визначаються не біологічними, а економічними законами.
Економіка прородокористування виникла на підґрунті основних екологічних законів, властивостей біосфери, розвитку природи і суспільства. Вона визначає економічну оцінку природних ресурсів; шкоду від забруднення навколишнього середовища та завдані збитки в грошовому виразі і процеси і явища спільного життя природи та людини; негативні явища, що виникають від забруднення використання природних ресурсів з урахуванням вичерпності їх запасів.
Постійно зростаючі потреби суспільства не відповідають обмеженим можливостям біосфери. Головними природними ресурсами виступають земля, повітря, океани, річки, озера, підземні води, рослини, тварини, мікроорганізми, корисні копалини.
Визнаючи економічну ефективність нових технологій необхідно враховувати фактори, які впливають на стан навколишнього середови0аі можуть завдати йому шкоди. Співвідношення між рівнем виробництва та станом навколишнього середовища можна регулювати за допомогою коштів, отриманих від підприємств за нормативне та понаднормативне забруднення довкілля.
Враховуючи перебудову всього економічного механізму, переходу до ринкових відносин, економіка природокористування дає конкретні рекомендації щодо найефективнішого використання природних ресурсів, зменшення відходів виробництва за рахунок впровадження економічно ефективних і екологічно чистих технологій. При цьому необхідно вирішити три основі завдання. По-перше, як найекономічніше використовувати природні ресурси, зберігаючи їх, та замінюючи традиційні енергоносії на інші, доступніші та екологічно чистіші енергоресурси. По-друге, - спрямувати науково-технічний прогрес на допущення забруднення навколишнього середовища. По-третє, - спрямувати людську діяльність на відновлення екологічно чистого середовища біосфери (землі, води, повітря), надання їм природної чистоти.
Певний час існувало уявлення, що “природа – храм, а людина в ньому – господар”, що людина має необмежені права й можливості перебудовувати природу. Сталінський план фундаментального перетворення природи надав для цього будь-які можливості і доступні чинники (повороту стоку північних рік на південь, грандіозні проекти, в тому числі розтоплення криги Арктики, висадження лісосмуг).
Ринкова система, яка розвивається на Україні, змушує запровадити і і далі прискорено розвивати економіку природокористування. Оскільки ресурси є предметом купівлі-продажу, крім того, руйнування природи (виснаження ресурсів, забруднення природного середовища) спонукає до пошуку нових методів природокористування, бо деградація природи боляче вдарить по кишені підприємців.
Повинні проводитися дослідження еколого-економічних відносин та їх наслідків, які виникають у процесі виробництва та відтворення природних ресурсів.
Потрібно не тільки вивчати екологічний стан. Але й враховувати закономірності відтворення природних ресурсів, визначати відповіді грошові витрати.
Найважливішими є:
1) економічні збитки через екологічно забруднені продукти харчування;
2) недобір урожаю сільськогосподарських культур через ерозію грунтів, змив верхнього родючого шару землі;
3) втрати суспільства через виникнення нових хвороб, захворювання та смертність людей працездатного віку, викликані забрудненістю землі, води, повітря;
4) загроза вимирання нації, коли смертність перевищує народжуваність;
5) соціальні негаразди, пов’язані з браком вугілля, нафти, газу (закриття шахт, згортання цілих галузей, занепад міст);
6) необхідність організації на територіях занепаду інших виробництв для забезпечення працездатного населення роботою.
Головним завданням є дослідження екологічних наслідків науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій виробництва, вплив інвестицій. Передбачається відшкодування завданих збитків як природнім ресурсам, так і виробничникам, відтворення природних ресурсів, впровадження моніторингу, розробка системи екологічного управління і економічних методів продоохоронного комплексу в суспільному виробництві.
Одним з головних завдань є створення економічних механізмів регулювання та використання природи, ефективному (комплексному і раціональному) її використанні, виявленні джерел забруднення природи їх негативному впливу на життя людини.
Водночас не можна обмежуватися лише економічним зиском – саме в такому напрямі розвивалась наша практика природокористування досі, що й призвело до негативної екологічної ситуації в країні.
Крім економічної вигоди, тобто ефективності, не слід забувати про соціальний та екологічний ефекти. Необхідно дотримування при цьому загальновідомого принципу: не зашкодь природі, не завадь людині всьому живому.
Погодження цих взаємозв’язків в економіці і пиродоркористуванні є надзвичайно складним завданням, але їх необхідно враховувати під час пошуку шляхів раціоналізаційного природокористування.
Розглянемо такі основні блоки пищать економіки природокористування:
1) оцінка природних ресурсів і пошук економічних механізмів досягнення їх найраціональнішого використання (різні форми плати за ресурси, прогресивні технології, безвідходне виробництво);
2) виявлення негативного впливу господарської діяльності на довкілля (забруднення і пряме руйнування, тобто зміна умов природного середовища) – це зводиться до оцінки збитків;
3) створення економічного механізму регулювання цієї взаємодії чи відновлення деградованої природи (плата за забруднення, штрафні санкції);
4) управління природокористування, тобто співвідношення економічних та інших методів регулювання цього процесу; аналіз реальної ситуації, що склалася у ній чи іншій галузях, розробка заходів на перспективу.
Захистити довкілля можна лише на рівні регіонів, оскільки кожний з них має свою природу і спеціально-економічну специфіку.
При розгляді проблеми природокористування мимоволі доводиться протиставляти економічні спрямування людей і цілі охорони природи. При оптимізації природокористування правильніше говорити правильніше говорити не про використання їх певної частини, тобто про природно-ресурсний потенціал. Під цим терміном розуміється одне з таких понять:
- здатність природних систем без шкоди для себе (а отже, і для людей) віддавати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу; в більш вузькому економічному розумінні – доступна при даних технологіях і соціально-економічних відносинах сукупність природних ресурсів;
- - система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, яка, з одного боку, є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого протистоїть йому як об’єкт антропогенного впливу;
- теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її найближчого оточення.
З відмічених вище визначень природно-ресурсних потенціал з позиції оптимізації природокористування найбільш об’єктивним представляється перше, яке відображає частину природних ресурсів Землі, яка може бути реально залучена до господарської діяльності при даних технічних і соціально-економічних можливостях суспільства за умови збереження середовища життя людства. Це визначення природно-ресурсного потенціалу є синонімом екологічного потенціалу. Економічно оцінений природно-ресурсний потенціал входить до складу національного багатства тієї або іншої держави.