Зниження заробітної плати стало основним зв’язком через ринок праці між макроекономічним спадом і бідністю. Нарахування на фонд заробітної плати в розмірі 52 % ФЗП означало, що підприємства мали платити за трудові ресурси більше, ніж отримували самі працівники. Це не стимулювало зайнятість і призвело до зниження заробітної плати, крім того, відштовхнуло неофіційний, незареєстрований бізнес від переходу до офіційного сектора.
Ще одним фактором, що впливає на економічний добробут сімей, крім заробітної плати, є безробіття. За даними обстежень домашніх господарств, в 1995, 1996, 1997 рр. рівень безробіття в Україні становив відповідно 5,6; 8,6;8,9 %. Це в багато разів перевищує рівень безробіття, зареєстрований службою зайнятості. На кінець 1997 р. останній становив 2,27 %. Значним є також приховане безробіття. Проте офіційні оцінки прихованого безробіття завищують його величину, оскільки вони мають за основу звітність підприємства. Люди, що перебувають у вимушеній відпустці за власний рахунок, або ті, хто змушений працювати неповний робочий день, не можуть собі дозволити не працювати, тому що вони нерідко задіяні в неофіційному секторі.
Стрімке зниження заробітної плати і, меншою мірою, зниження зайнятості призвели до зниження частки доходу сімей, отримуваної за рахунок заробітної плати, з 71 % у 1990 р. до лише 49 % у 1993 р. Згодом, оскільки інші форми доходу сімей також знизилися, частка зарплати почала зростати, і вона зросла ще більше в 1995 р., коли спостерігалося деяке підвищення заробітної плати. В середині 1995 р. зарплата становила майже 60 % доходу сімей.
Ця середня величина приховує значні відмінності у важливості заробітної плати для різних сімей. Зокрема, зарплата як частина доходу, як правило, є найнижчою для сімей у нижній частині розподілу доходу. Така структура означає, що навіть значне зростання реальної заробітної плати саме по собі лишить багато сімей за межею бідності. Стабілізація, лібералізація цін і торгівлі, що зумовлюють економічний ріст і відновлення попиту на робочу силу, будуть надзвичайно важливими для пом’якшення бідності як безпосередньо через реальну заробітну плату, так і опосередковано через зростання доходу з інших джерел. Результати економічного росту мають доповнюватись реформою системи соціального захисту.
Оскільки бідність в Україні досягла значних розмірів і глибин і лише відродження на ринку праці не зможе вилікувати бідність, не можна відкладати запровадження реформи системи соціального захисту до часів, коли поліпшиться економічний клімат.
Участь населення в тіньовому секторі економіки (який не представлено в офіційній статистиці) швидко зростає, але збільшення прибутків тіньового сектора не впливає на зниження реальної заробітної плати в офіційній економіці.
Звичайно, підвищення попиту на робочу силу є необхідним, оскільки це дуже важливий фактор для зменшення рівня бідності в Україні. Проте це не панацея. Навіть якщо попит на робочу силу значно зросте і сприятиме підвищенню заробітної плати, багато сімей в Україні все ж не зможуть подоли свою бідність, оскільки вони або на беруть повноцінної участі в ринку праці, або перебувають надто далеко за межею бідності. Навіть дуже велике збільшення попиту на робочу силу не відкидає потреби реформування системи соціального захисту України.
Оскільки заробітна плата в більшості галузей економіки встановлювалась адміністративними методами, спад її на 65 % з 1990 по 1996 р. не можна розцінювати лише як відповідь ринку на зміни умов, а й як адміністративно обумовлений результат посилення бюджетних обмежень і високої інфляції. Через таке зниження реальної заробітної плати дуже змінились доходи сімей.[1, с 9-12]
Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв'язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Пропозиція робочої сили, на відміну від інших товарів, не може бути значно скорочена або зберігатися до кращих часів, коли підніметься ціна. Заробітна пата найманого працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання сім'ї. Товар "робоча сила" - неоднорідний. На його реалізацію впливає сукупність соціально-економічних, екологічних, демографічних, організаційно-технологічних факторів. Умови зайнятості, оплати праці визначається не тільки одним суб'єктом ринку, а також державою і профспілками.
Пропозиція на ринку праці - це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці. Співвідношення попиту й пропозиції на товар (робочу силу) визначає кон'юнктуру ринку Якщо попит і пропозиція врівноважуються, потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально. Додаток А.
Ринок праці регулюється попитом і пропозицією, але існують різні підходи до цього, він створюється на основі добровільного й вільного вибору людини своєї діяльності.
На ринку праці відбувається працевлаштування населення й забезпечення виробничої і невиробничої сфери робочою силою. Ринку праці властиві всі характерні риси товарного обігу:
- на ринку виступає два незалежних власника (роботодавці і власники робочої сили)
- здійснюється акт товарного грошового обміну, трудові відносини оформляються у вигляді договірної ціни (заробітної плати)
- він регулюється попитом і пропозицією
Так, незайняте населення не завжди шукає роботу через державну службу зайнятості. Нерідко люди шукають роботу самостійно, через знайомих, за допомогою комерційних агентств по працевлаштуванню з орієнтацією на заявлені підприємствами робочі місця. У сучасних умовах ефективність самостійного пошуку виявляється дещо вищою, ніж через державну службу зайнятості. Так, в Україні в 1993 р. Число зареєстрованих незайнятих громадян становило 557512 чол., а працевлаштовано було 199538, тобто 35,8 %. Самостійно влаштувались на роботу 234543 чол. Схожа картина спостерігалась і в наступні роки.
Умовами виникнення вільного ринку в цілому і ринку праці зокрема є: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробництва; конкуренція та повна самостійність і незалежність покупців і продавців.
Ефективність функціонування ринку праці можлива за таких умов:
- відносини агентів на ринку праці характеризуються як відносини між рівноправними партнерами
- при повній самостійності та незалежності роботодавця і найманого працівника в поєднанні з їх економічною відповідальністю
- повинна бути збалансованість між робочими місцями, пропозицією робочої сили та грошовою масою зарплати
- має існувати єдність ринку праці з іншими ринками
Ринок праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, прискоренню науково-технічного прогресу, втіленню нових технологій, що покращують умови праці. Він дає людині економічну свободу, змогу обрати на лише місце роботи, а й спосіб життя. Ринок праці сприяє узгодженню особистих, колективних і загальнонаціональних інтересів при суспільному поділі праці, надає необхідну гнучкість підготовці та розподілу робочої сили.
Ринок встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими робітниками, що виходять на ринок. Висуваючи вимоги до робочої сили, ринок формує її якісні характеристики – професійно-кваліфікаційну структуру та ціну. Він виконує важливу соціальну функцію – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів. Ринок виконує розподільчу функцію щодо ліквідації надлишків робочої сили, її раціонального оптимального розміщення, а також ефективного використання. Лише на ринку в процесі купівлі-продажу діє закон вартості та відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару „робоча сила”, визначається його ринкова вартість і суспільна корисність. Не менш важливою функцією ринку робочої сили є надання людині права вибору, де краще продавати свою працю і за яких умов. Ринок виконує також інформаційну функцію, сигналізуючи про вільні місця, незайняті трудові ресурси та потребу в них суспільства. Водночас є такі функції, які ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо. [1, с 9-12]
Аналізуючи динаміку зайнятості населення України, треба зауважити, що рівень зайнятості населення в Україні завжди був одним із найвищих серед республік колишнього СРСР і перевищував 95%. Із загальної чисельності населення України 52 млн. чол. Чисельність трудових ресурсів на початку 90-х років становила 29,5 – 29,7 млн. чол., з яких було зайнято 25,4- 26 млн. чол.
Останніми роками рівень зайнятості населення України постійно знижується. Особливістю процесу вивільнення працівників є те, що значну частину вивільнюваних становлять особи з вищою та середньою спеціальною освітою, працевлаштування яких є проблематичним.
За офіційними даними, зайнятість в Україні характеризується показниками, наведеними в таблиці (Додаток Б). Зауважимо при цьому, що офіційні дані не завжди об’єктивно відбивають реальну картину.
Зауважимо, що в розвинених країнах рівень безробіття 10 % не становить потенційної загрози, тому що амортизується системою державних пільг і страхування. Проте для України, за даними РВВС України НАН України, рівень безробіття 2,0-2,4 млн. чол.. може призвести до суттєвих соціальних потрясінь через відсутність надійних механізмів соціального страхування. Отже, соціально допустимий рівень безробіття в Україні не повинен перевищувати 1,0-1,5 млн. чол.. Макроекономічний колапс в Україні призвів до того, що ті, хто до колапсу не був бідним, став ним, а ті, хто були бідними, збідніли ще більше. Українські родини відчули на собі негативну дію економічного спаду через швидке падіння реальної заробітної плати, а також через стрімку інфляцію, яка звела нанівець їхні заощадження і перетворила соціальні блага на додатковий тягар.