1. добровільність праці і вибору виду діяльності;
2. захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;
3. безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштування відповідно до професійної підготовки, особистих і суспільних потреб;
4. виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;
5. безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;
6. виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.
Крім того Законом України „Про зайнятість населення” передбачені додаткові пільги.[2, с 105]
3.2. Види та розміри допомоги.
Соціальні пільги : українська система „соціальних пільг для всіх” не була пристосована до виживання в умовах загальної економічної кризи. Фінансування більшості пільг здійснюється за рахунок податку на заробітну плату, а загальна сума коштів, яка виділяється на її виплату, зменшилась навіть більше, ніж реальна середня заробітна плата, оскільки водночас скоротилася зайнятість. Через зменшення надходжень від податку на заробітну плату неминуче скорочується обсяг пільг, що можуть надаватись. Громадяни, які значною мірою залежать від системи соціального забезпечення, відчули значне зниження свого рівня життя. Загалом програми соціального забезпечення можуть націлюватись на тих, хто його найбільше потребує, забезпечуючи в такий спосіб надання саме цим людям переважної частини пільг за цими програмами. Проте органи влади не виявили особливого ентузіазму в тому, що стосується вжиття реформаторських заходів для перерозподілу пільг.
Пільги і компенсації вивільненим працівникам.
1. Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.
2. Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.
3. Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.
Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу – не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці – у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах.
- допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;
- для осіб перед пенсійного віку – до 720 календарних днів;
- громадянам, які вперше шукають роботу – не більше 180 календарних днів.
Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:
a) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;
b) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати – у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.
Матеріальна допомога по безробіттю:
1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі 75% мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує встановленого законодавством неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
2. Кожному із членів сім’ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.
В системі регулювання заробітної плати в Україні різниця в оплаті праці на одному й тому самому підприємстві залежно від кваліфікації була дуже незначною. Як правило, тарифна система встановлювала відношення найвищої зарплати до найнижчої на рівні 2 : 1, хоча вважається, що на спільних підприємствах ці контрольні механізми практично не застосовуються. Залежність зарплати від рівня освіти, за міжнародними стандартами, в Україні надзвичайно низька. Статистичні дані свідчать, що різниця в оплаті праці працівників з вищою освітою і тими, хто має лише початкову освіту, становить лише 85%. За міжнародними стандартами це дуже низький показник, оскільки в багатьох країнах прийнято рівень у 200% і більше. Різниця в заробітній платі в різних галузях дійсно змінилась, проте невідповідно до критеріїв, що застосовувались для визначення обсягу фонду заробітної плати. Найвищий відносний прибуток був у фінансовій сфері, а найбільші відносні витрати – в сільському господарстві.
У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50 неоподатковуваних мінімум доходів громадян. Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці:
- надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів, йому не було запропоновано підходящої роботи;
- право на отримання допомоги у розмірі:
- 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів;
- 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів;
- 50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;
- збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;
У період від грудня 1992 р. по квітень 1995 р. фактично повернулися до старої системи контролю заробітної плати. Обмеження фонду заробітної плати стимулювалося введенням податку на надлишкові витрати (300%); було знову введено тарифну систему як основу для визначення різниці в оплаті різних видів праці. Єдиною реальною різницею порівняно зі старою системою контролю було введення в загальнодержавному масштабі мінімальної заробітної плати в розмірі, що визначався як вартість споживчого кошика із 70 найважливіших продуктів, причому з політичних міркувань встановлювався вищий рівень, що слугував нижньою межею заробітної плати найбільш низькооплачуваним працівникам кожного підприємства. Однак відношення найнижчої зарплати до офіційного мінімуму час од часу коригувалося в бік збільшення (наприклад, з 1,2 до 2,0 у червні 1993р.), а зв’язок його найменшого припустимого розміру з мінімальним споживчим кошиком було скасовано в січні 1993 р.
- Зараз не існує жодного контролю цих питань у приватному секторі, за винятком вимоги платити зарплату, не нижчу за офіційний мінімум. У застосування цієї системи за межами приватного сектора також відбулись певні зміни в бік лібералізації. Також було скасовано тарифну систему, за винятком підприємств та організацій бюджетної сфери (охорона здоров’я, освіта та культура), хоча уряд контролює заробітну плату державних службовців, як це відбувається в усіх країнах, право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.
ВИСНОВОК
Отже, зараз актуальним залишається дотримання таких умов реалізації переходу до ринкових відносин і в такій послідовності:
- завершення процесу роздержавлення та приватизації державних підприємств, організацій та установ;
- реалізація заходів щодо демонополізації народного господарства та активації конкуренції серед товаровиробників; пере структуризація економіки; забезпечення реальної самостійності та економічної відповідальності підприємств різних форм власності за результати їхньої діяльності;
- забезпечення відповідальності структури виробництва платоспроможному попиту;
- закінчення формування фінансово-кредитної системи країни, зокрема створення банківської системи, приведення у відповідність безготівкової та готівкової грошової системи, що перебуває в обігу, з тією кількістю грошей, яка потрібна для обслуговування процесів виробництва, розподілу та споживання створюваного суспільством продукту, збалансування бюджетних доходів і витрат;
- розробка і запровадження ефективної системи соціального захисту населення;
- удосконалення механізму ціноутворення, який чутливо реагує на динаміку попиту та пропозиції;
- завершення законодавчо-правових основ забезпечення ринкових реформ.
Тверезий аналіз стану економіки України свідчить про те, що виконання цих умов неможливе протягом короткого відрізку часу. Процес переходу до ринку в Україні за тих умов, що склалися з самого початку внаслідок неправильних дій владних структур за минулі більш як 5 років, триватиме щонайменше 10 – 15 років. Протягом цього періоду мають виникнути класичні умови створення вільного ринку, зокрема, як і товарного виробництва загалом: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів; економічна відокремленість виробників на основі приватної власності на засоби виробництва, що забезпечує еквівалентність товарного обміну; самостійність виробника та свобода підприємництва; наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.