4. несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи та інформаційні ресурси, їх неправомірне використання;
5. дій, що сприяють домінуванню і контролю в інформаційному просторі;
6. протидії доступу до новітніх ІКТ, створення умов технологічної залежності у сфері інформатизації як загрозу іншим державам;
7. заохочення дій міжнародних терористичних, екстремістських і злочинних угрупувань, що загрожують інформаційним ресурсам та критично важливим структурам інших держав;
8. розробки та ухвалення планів, доктрин, які передбачають ведення інформаційних воєн, здатних спровокувати гонку озброєнь, а також викликати напруженість у відносинах між державами і самих інформаційних воєн;
9. використання ІКТ проти основних прав і свобод людини, які реалізуються в інформаційній сфері;
10. транскордонного поширення інформації, яка суперечить принципам і нормам міжнародного права, а також внутрішньому законодавству конкретних країн;
11. маніпулюванню інформаційними потоками, дезінформації та засекречування інформації з метою викривлення психологічного і духовного середовища суспільства, ерозії традиційних культурних, моральних та етичних і естетичних цінностей;
12. інформаційної експансії, монополії в національних інформаційних системах інших держав, включаючи умови їх функціонування в міжнародному інформаційному просторі.
Принцип 3.
ООН та її спеціалізовані установи сприятимуть міжнародному співробітництву, метою якого є обмеження загроз у сфері міжнародної інформаційної безпеки і формування відповідної міжнародно-правової бази для:
1. визначення ознак та класифікації інформаційних воєн;
2. визначення ознак і класифікації інформаційних озброєнь і засобів відповідного призначення;
3. обмеження обігу інформаційних озброєнь;
4. заборону розробки, поширення і використання інформаційної зброї;
5. попередження загрози виникнення інформаційної війни;
6. визнання безпеки застосування інформаційної зброї щодо критично важливих структур як зброї масового ураження;
7. створення умов для рівноправного і безпечного міжнародного інформаційного обміну на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;
8. попередження використання інформаційних технологій і засобів впливу на суспільну свідомість з метою дестабілізації суспільства і держави;
9. розробки процедури взаємного інформування та попередження транскордонного несанкціонованого інформаційного впливу;
10. створення системи міжнародного моніторингу для відстеження загроз в інформаційній сфері;
11. створення міжнародної системи сертифікації технологій і засобів інформатизації і телекомунікацій (в тому числі програмно-технічних) щодо гарантій їх інформаційної безпеки;
12. створення механізму контролю виконання умов режиму міжнародної інформаційної безпеки;
13. створення механізму врегулювання конфліктних ситуацій у сфері інформаційної безпеки;
14. розвитку систем міжнародної взаємодії правоохоронних органів з попередження і припинення правопорушень в інформаційному просторі;
15. гармонізації на добровільній основі національних законодавств для забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.
Принцип 4.
Держави та інші суб’єкти міжнародного права повинні нести міжнародну відповідальність за діяльність в інформаційному просторі, яка здійснюється ними, під їхньою юрисдикцією або в рамках міжнародних організацій, членами якої вони є і за відповідність такої діяльності принципам, які містяться у цьому документі.
Принцип 5.
Будь-які спори між державами та іншими суб’єктами міжнародного права, які виникають при застосуванні цих принципів, регулюються за допомогою встановлених процедур мирного врегулювання спорів.
55 сесія ГА ООН прийняла Резолюцію 55/28 (А/RES/55/28) від 20.11.2000р. „Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки”, в якій, посилаючись на попередні резолюції про роль науки і техніки в контексті міжнародної безпеки та відзначаючи відповіді держав щодо оцінки проблем інформаційної безпеки, закликає всі держави-члени ООН сприяти на багатосторонній основі подальшому розгляду концепцій глобальної інформаційної безпеки та загроз у сфері ІКТ для завершення дискусії і ухвалення міжнародної конвенції з інформаційної безпеки.
56 сесія ГА ООН розглянула доповіді Генерального Секретаря та представника Першого комітету С. Екундайо Рове (Сьєра-Леоне) щодо визнання інформаційної безпеки глобальною проблемою, обговорила відповіді держав щодо загальної оцінки, визначення основних критеріїв і змісту відповідних міжнародних концепцій і прийняла резолюцію 56/19/А/PES/56/19) від 29.11.2001р. „Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки”, в якій відзначено, що поширення і використання інформаційних технологій і засобів торкається інтересів всього міжнародного співтовариства. Ці технології і засоби потенційно можуть бути використані з метою нестабільності міжнародної безпеки як у воєнній, так і у цивільній сферах, тому необхідно проведення міжнародної зустрічі експертів для конкретизації сутності проблеми міжнародної інформаційної безпеки та її правового забезпечення.
Серед відповідей держав (Болівія, Мексика, Філіппіни та Швеція) особливу увагу привертає позиція держав Європейського союзу, в якій підкреслюється, що країни ЄС підтримали ухвалену консенсусом резолюцію 55/28 ГА ООН „Досягнення у сфері інформації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки”. Щодо загальної оцінки проблеми інформаційної безпеки то ЄС вважає, що ІКТ сприяють вільному потоку інформації, демократизації суспільства та економічному прогресу. ЄС визнає, що існують потенційні загрози неправомірного та несанкціонованого використання ІКТ у різних сферах життєдіяльності держав, що створює небезпеку для міжнародної безпеки. Щодо змісту міжнародних концепцій про безпеку глобальних ІКТ-систем ЄС підкреслює, що, незважаючи на ефективність міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки, в першу чергу кожна держава має право і несе відповідальність за захист власних інформаційних ресурсів та інформаційних систем. Існуючі ризики мають транскордонний характер, і будь-які превентивні заходи спрямовані на обмеження потенційних втрат від злочинного чи терористичного нападу, зокрема і для міжнародної безпеки, повинні здійснюватися з урахуванням захисту ІКТ-ресурсів та систем.
ЄС вважає, що саме ООН має стати основним форумом з обговорення проблем міжнародної інформаційної безпеки.
У відповідях урядів Мексики, Гватемали та Болівії представлені різні підходи до проблеми глобальної інформаційної безпеки. Зокрема, Болівія не передбачає виробництва інформаційних озброєнь або оснащення ними своїх збройних сил у найближчому майбутньому. Разом з тим Мексика та Філіппіни внесли пропозиції і щодо оцінки проблеми інформаційної безпеки, визначення основних понять в цій сфері, конкретизувавши як загрози, зокрема міжнародний інформаційний тероризм, кіберзлочинність, так і заходи протидії цим загрозам. Так, Мексика підкреслила, що підтримує положення резолюції 51/210 від 17.12.1996р. щодо міжнародного тероризму (п. 3(с)ч.1.) та можливості використання ІКТ-систем і ресурсів для злочинних протиправних дій і сприятиме попередженню такого роду злочинності на основі узгоджених міжнародних підходів на різних рівнях.
Філіппіни визнали інформаційні озброєння такою ж загрозою, як і зброя масового ураження, підкреслили, що всі досягнення у сфері науки і техніки можуть бути використані з протиправною метою, тому ця проблема є глобальною і для розвинутих в технічному відношення країн, і для країн, що розвиваються. Серед понять (несанкціоноване втручання, проникнення, санкціоноване втручання, несанкціоноване використання інформації, протиправне використання ІКТ, інформаційні ресурси, інформаційна зброя, інформаційна війна, інформаційний тероризм, електронно-кіберзлочинні злочини, кібернетичні злочинці, технологічно передові держави) новим є поняття „інформаційна колонізація”, яка визначається як дії однієї держави або держав проти інших з метою встановлення монополії та контролю в інформаційній сфері, попередження доступу до новітніх технологій або встановлення технологічної залежності в інформаційній сфері, акти інформаційної експансії і встановлення монополії над національними ІКТ, інфраструктурами іншої держави з метою створення умов залежності і контролю.
19.12.2001р. ГА ООН проголосувала також резолюцію 56/121 під загальною назвою „Боротьба зі злочинним використанням інформаційних технологій” в якій запропоновано різні заходи боротьби з тероризмом у зв’язку з використанням терористичними та злочинними угрупованнями високих технологій. Серед заходів: удосконалення національних законодавств у сфері боротьби з кіберзлочинністю; співробітництво правоохоронних органів у разі транскордонного злочинного використання ІКТ; обмін інформацією щодо проблем боротьби із злочинним використанням ІКТ; правовий захист конфіденційності, цілісності і доступності даних; захист комп’ютерних систем від несанкціонованого втручання; покарання за неправомірне зловживання ІКТ; режим взаємодопомоги у розслідуванні злочинів з ІКТ; інформування громадськості щодо попередження злочинів; вдосконалення ІКТ з превентивною складовою; необхідність захисту основних прав і свобод приватного життя.
57 сесія ГА ООН на підставі Доповіді Генерального Секретаря та представника Першого комітету М. Самсара (Туреччина), посилаючись на попередні резолюції з питань ролі науки і техніки в контексті міжнародної безпеки, підкреслюючи значний прогрес у розробці та впровадженні високих технологій, відзначаючи, що бачить у цьому процесі широкі позитивні можливості взаємодії держав задля підвищення інтелектуального потенціалу людства і обміну інформації у глобальному співтоваристві, підтвердила важливість проблеми міжнародної інформаційної безпеки і ухвалила Резолюцію 57/53 (А/RES/57/53) від 22.11.2002р. про необхідність обговорення існуючих та потенційних загроз у сфері інформаційної безпеки, можливі заходи з їх попередження, а також дослідження міжнародних концепцій на рівні урядових експертів з цієї проблеми. У додатку (відповідь Уряду Гватемали) запропоновано заходи на національному рівні, пов’язані з правовим забезпеченням інформаційної безпеки (при передачі інформації сучасними ІКТ-мережами, порушені зв’язку, модифікації і заміни інформації), для чого у Кримінальний кодекс внесено зміни до ст. 295, 274, 274 „К”, 274 „Д”, 274 „Е”, 274 „F”, 274 „G” Кримінального кодексу країни за такі порушення, як „порушення зв’язку”, „порушення авторських і суміжних прав”, „збирання забороненої (конфіденційної) інформації”, „маніпулювання інформацією”, „злочинні програми”, тощо. Разом з тим гарантовано свободу слова та обміну інформацією, невтручання у приватні бази даних, заборони цензури відповідно до ст. 13 Американської конвенції про права людини.