Але все буде залежати від статусу вільної банківської зони. Заінтересованість банків буде незначною, якщо їх існування буде залежати від коливання податків і місцевих регламентуючих правил. Очевидно, що банки легко можуть змінити місце реєстрації, якщо попередні умови буде скасовано.
Основні вільні банківські зони:
Гон-Конг е одною із вільних банківських зон, яка становить найбільший інтерес.
140 банків (в тому числі - 96 іноземних), 1550 бюро, 400 фінансових закладів, 4 біржі, сприятливі фіскальні, фінансові і юридичні умови та відсутність Центрального банку - все це характеризує цю фінансову зону, яка займає 3 місце у світі. Цілковита свобода грошових курсів переважає у Гон-Конгу, незважаючи на те, що він належить до "стерлінгової зони". Будь-які гроші можуть обмінюватися на американські долари або на іншу валюту. Місцева валюта (гонконгівський долар) випускається двома фінансовими закладами, які знаходяться у місцевому володінні. Її курс залежить від залишкових сум в стерлінгах, що знаходяться у контрольному бюро.
У Сінгапурі розташовано більш як 220 банків. Їх основна діяльність пов'язана з емісією грошей і фінансуванням міжнародної торгівлі. Кредитні операції і документальні режими, пов'язані з міжнародною торгівлею і портовою торгівлею є традиційними видами діяльності банків.
Банкам видаються 2 види ліцензій.
1) Повні ліцензії, які дозволяють займатися усіма видами банківських операцій без будь якого обмеження.
2) Обмежені ліцензії, введені у 1970р. які призначені для захисту місцевих банків від сильної конкуренції з боку зарубіжних щодо скупки сінгапурських доларів.
Острів Бахрейн став вільною банківською зоною з часів першої нафтової кризи. Значний потік нафтодоларів, які знаходилися у даному регіоні, був причиною привернення сюди численних банків. Після невдалих спроб заснуватися у Саудівській Аравії, Кувейті та в Абу Дабі, міжнародні банки зупинили свій вибір на Бахрейні в якості вільної банківської зони. На протязі 5-6 років більш як 60 з них розташувалися у Бахрейні у вигляді Off-shore Banking Unit (Obu).
5) Зони зовнішньої торгівлі
Зони зовнішньої торгівлі (ЗЗТ) розповсюджені у США. Вони розташовуються на їхній території, але юридичне знаходяться зовні їхнього митного простору. Це відносно нова версія вільних торгівельних зон вважається американськими фахівцями як один з механізмів зниження митних платежів і стимулювання зовнішньоторговельної діяльності.
Компанії, які діють у ЗЗТ, можуть відстрочити сплату зазначених платежів (або взагалі уникнути їх), знижувати тарифи на товари, які проходять через територію зазначених зон.
Ці товари можуть закуповуватися для збереження, перепакування, обробки тощо. Вони не виступають об'єктами формального митного контролю, однак у випадку доставляння із зони на митну територію США, вони підлягають проходженню митного оформлення на загальних засадах. Рух товарів через ЗЗТ може відбуватися у різних напрямках - одні товари імпортуються у зону і потім переправляються у третю країну або у США. Другі - вітчизняного виробництва - направляються у зону для їхнього "доведення" до експортної кондиції перед остаточним вивезенням за кордон і т.і.
На даний час основним стимулом створення зон таких типів являється можливість істотного зниження тарифів на комплектуючі вироби, які імпортуються для низки відповідних галузей, зокрема автомобільна промисловість.
Існує 2 основних типи цих зон -
1. GP (general purpose, GP) - зони загального призначення - це зони, які знаходяться під контролем митної служби США і законно функціонують зовні їхнього митного простору. Вони як правило розташовані у районах складування товарів, біля доків, промислових парків і аеропортів. Компанії мають право здійснювати свій бізнес в GP зонах на постійній чи тимчасовій основі. Їхні операції можуть включати і виробництво, яке переважно здійснюється у SP-зонах.
2. SP (special purpose, SP) - субзони спеціального призначення - зони, де окремим компаніям (типово - великим виробникам), які не можуть адаптуватися до умов і режиму СР, надається можливість приймати участь у зональній програмі.
На даний час у США існує більше 200 таких типів зон і субзон, створення і управління якими належить до компетенції управління ЗЗТ.
6) Зони підприємств.
Зони підприємств - це спеціальні території, на яких діючі підприємства отримують у місцевих або інших державних органів відповідні преференційні права. Вони створюються в економічно депресуючих районах великих міст з високим рівнем безробіття і як правило займають площу у декілька десятків квадратних кілометрів Преференційні права найбільш прийнятні для діяльності венчурних компаній (bisiness ventures) і включають стимули як податкового так і неподаткового характеру. До податкових відносяться - податкові знижки на виробництво, будівництво та торгівлю. До неподаткових - стимули до сфери управління, до стандартів довкілля
Строки дії преференційних прав у більшості зон складає - від 10 до 20 років.
6) Наукові парки.
Наукові парки - це райони з великою концентрацією високотехнологічних підприємств , які розташовані біля великих наукових установ. До необхідних передумов створення наукових парків (НП) відносяться :
- велика кількість інноваційних ідей,
- доступ до джерел венчурного капіталу,
- інфраструктура НДОКР і промисловості;
- відповідні умови життя та відпочинку тощо.
Еволюційною особливістю розвитку НП у США було те, що спочатку вони виникли спонтанно, як наслідки вдалого поєднання низки факторів -географічних, економічних, соціальних і т.і "Спонтанні" в результаті були найбільш ефективними. Це: Кремнієва долина (розташована біля Стендфорського університету (штат Каліфорнія); Дорога № 128 - біля Массачусетського інституту і Гарвардського університету; Дослідницький парк "Трикутник" у Північній Кароліні.
7) Технополіси Японії.
Японська програма "Технополіс" - концепція розвитку міст. Технополіс - це місто і територія, яка примикає до нього, де в органічній єдності розташовуються підприємства, високотехнологічні галузі промисловості, наукові установи, учбові заклади, які готують для технополіса наукові та інженерні кадри, а також житловий сектор з відповідною сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою.
Програма "Технополіс" переслідувала такі цілі:
- перерозподіл промисловості з центру на периферію;
переорієнтація промисловості на розвиток науковоємких та енергозберігаючих технологій:
- інтенсифікація наукових досліджень на території всієї країни за рахунок активізації діяльності університетів;
- прискорення інноваційних процесів тощо
З метою залучення приватних корпорацій до технополісів на їхній території передбачались різні заходи кредитного та податкового стимулювання. Наприклад, фірмам, які відносились до галузей "високих технологій" дозволялось списувати в перший рік 30% вартості обладнання і 15% вартості будівель та споруд тощо
Права, привілеї та обов'язки фірм, розташованих у вільних економічних зонах, з одного боку і адміністративна структура зони - з другого, визначаються компетентними органами (парламент, уряд) в кожній із країн.
Як правило, процедура встановлення вільної зони водночас порушує такі аспекти:
митні процедури;
різновидності керування;
системи фінансування і процедури позики;
умови доступу Іноземних фірм;
фіскальні суми заходи заохочення.
Вільні економічні зони, як правило, керуються і очолюються "автономними" або "напівавтономними агентствами", дирекція яких визначається державою. Однак бувають випадки, коли держава довіряє керівництво зоною приватному сектору. Виходячи з цього, можна апріорі припустити, що, сформований з політиків, рівно як і з промисловців комітет, може схвалювати потенційних кандидатів на розташування у вільній економічній зоні.
Також, можливо, що керування зоною буде залежати безпосередньо від міністерства.
В цілому, найбільшого успіху досяглиті зони, де, в більшості випадків, автономія дорадчого керування була найбільш широкою Це стосується зокрема Південної Кореї, в якій влада у зоні щодо прийняття інвестиційних запитів, видачі імпортних та експортних ліцензій, дозволу на будівництво, повернення
фондів і дозволу на перебування для іноземних фізичних осіб належала делегаціям від різних адміністрацій.
Така концентрація влади у руках єдиного і автономного керівництва відповідає теорії , що зветься "єдине бюро" - згідно з якою існує лише один орган для виконання регламентаційних зобов'язань і строк отримання будь-яких дозволів в такому органі значно скорочується.
Існування такої системи єдиного бюро має важливе значення для зарубіжних інвесторів при вирішенні ними питання іх розташування, тому що промисловець не змушений відвідувати значну кількість інстанцій (Міністерство фінансів, праці, планування, торгівлі і навіть у ряді випадків - охорони здоров'я, енергетики, транспорту тощо).
Звільнення підприємств вільної економічної зони від імпортного мита є ефективним стимулюючим засобом, оскільки воно приваблює іноземних інвесторів і звичайно не вимагає додаткових витрат з боку приймаючої країни. Некомплектні імпортоємні галузі, що розміщуються у зонах, у багатьох випадках не з'явилися б у приймаючій країні при відсутності таких зон. Ті фірми, які робили б капіталовкладення на внутрішній тарифній території за умови відсутності вільних економічних зон, найбільш вірогідно, отримали б вигоду від можливості відшкодування імпортного мита або угод про заставу товарів на митниці, які деякою мірою можуть становити альтернативу вільній економічній зоні у випадку, коли доводиться відмовитися від "територіального підходу".