Сфера економічних досліджень того часу була надзвичайно широка. Почесне місце у науковій спадщині представників суспільно-економічної думки в Україні в цей період займають історико-економічні дослідження, глибокі наукові розробки проблем сільськогосподарської та промислової статистики, демографії, економіки аграрного виробництва, теорії і практики сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів і кредиту тощо. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Воблий, Р. Орженцький, В. Косинський, О. Анциферов, Л. Федорович, Є. Слуцький, О. Русов, М. Рклицький, В. Падалка, О. Шлікевич, В. Варзар, А. Бориневич, В. Левитський, П. Фомін та багато інших.
Значне місце в наукових розробках учених-економістів займали проблеми монополій, економічної політики держа-. ви, імперіалізму, соціалізму та ін., пов'язані з переходом капіталізму у його монополістичну стадію. Глибокі дослідження нових явищ у суспільно-економічному житті породжують багату літературу з цих проблем. Створюються нові курси, які вводилися на початку XX ст. у вищих навчальних закладах—економічної політики (торгової, фінансової та ін.), державного господарства (державного бюджету, його джерел, доходів і їх розподілу), вчення про капіталістичні монополії, курси з економіки окремих галузей господарства тощо. Вагомий внесок у цю роботу був зроблений і українськими економістами. Так, автор першої в Росії праці про монополії (Торгово-промислові страйки.- 1885) професор Київського університету Д. Піхно розробив і читав курс про капіталістичні монополії; у розробці курсу «Синдикати й трести» разом з 1. Гольдштейном, П. Струве, М. Назаревським і іншими брав участь професор Харківського університету П. Фомін. Глибоке висвітлення питань державного господарства в контексті розвитку загальної економічної теорії, теорії фінансів тощо здійснив у відповідному курсі П. Мігулін. Докладний аналіз монополій та пов'язаних з їхнім розвитком нових соціально-економічних явищ був зроблений в ці роки у працях М. Тугана-Барановського, В. Желєзнова, М. Бернацького, А. Антоновича, Л. Федоровича й ін.
Особливо вагомі здобутки, що визначали собою характер і загальний рівень розвитку економічної думки в Україні у різних її відгалуженнях, були пов'язані з розвитком теоретичної, тобто політичної, економії. Досягнення у цій галузі знань багатьох українських учених, а також учених, що працювали у той час в Україні, не втратили свого наукового значення і сьогодні. Деякі з них увійшли і до скарбниці світової економічної культури. Тільки спираючись на вивчення і глибоке розуміння цієї теоретичної бази, можна дати об'єктивну оцінку поглядам на спеціальні та конкретні економічні проблеми, які хвилювали наукову громадськість в зазначений період і розроблялися у працях тих чи інших учених.
2. У сучасній російській та українській вітчизняній історико-економічній літературі до останнього часу творчість більшості визначних учених-економістів, що працювали наприкінці XIX—початку XX ст., оцінювалася в цілому негативно, а сам період розглядався як кризовий для всіх шкіл і напрямів суспільно-економічної думки, за винятком марксистського.
Досить однозначні оцінки наукової економічної спадщини кінця XIX—початку XX ст. пов'язані передусім з граничною ідеологізацією та політизацією вітчизняного суспільствознавства в цілому та історії економічної думки зокрема. Саме через це абсолютна більшість учених-економістів тієї доби—представників різних суспільних течій та політекономічних шкіл — віднесені до поміщицького, буржуазного або дрібнобуржуазного напрямів суспільно-економічної думки і проголошені тою чи іншою мірою апологетами буржуазно-поміщицького ладу.
Кризове ж становище немарксистської економічної теорії радянські науковці пов'язували або з переходом її представників з позицій «наукової» (тобто класичної, чи марксистської.—Л. Г.) на позиції «вульгарної» політичної економії», до якої були віднесені всі без винятку школи, або з так званою загальною кризою капіталізму. У другому випадку початок кризи немарксистської політичної економії з початку XX ст. переносився до часів першої світової війни та жовтневого перевороту.
Повертаючись сьогодні до багатої спадщини, що залишили нам провідні вчені тієї доби, слід передусім розібратися у характері того кризового становища, в яке дійсно потрапила політико-економічна наука в Росії та Україні наприкінці XIX—початку XX ст., у причинах і наслідках цієї кризи, а також визначити реальний внесок у розвиток вітчизняної і світової економічної теорії представників як марксистської, так і немарксистських течій, зіставити їх із здобутками й рівнем тогочасної і сучасної економічної науки. Передусім потрібно з'ясувати ті методологічні і теоретичні засади, на базі яких формувалася наукова економічна думка в Україні наприкінці XIX ст., якісні зміни, що відбулися в них і визначили основні течії подальшого розвитку економічної теорії.
Неоціненним джерелом для вивчення цих питань є ціла низка глибоких досліджень, зокрема українських економістів, з проблем історії економічних учень, що з'являються в цей період. Зважаючи на їх велике історико-економічне, пізнавальне та наукове значення, наведемо деякі з тих праць, які допоможуть розібратися і в особливостях формування основних політико-економічних напрямів та шкіл в Україні.
Насамперед це монографія М. Бунге«Очеркиполитико-экономическойлитературы»(СПб., 1895), написана на базі дослідження близько шести з половиною тисяч джерел; надзвичайно цікаві і глибокі розвідки з історії економічних учень та соціалізму ЛІ. Тугана-Барановського:«Современныйсоциализм в своемисторическомразвитии» (СПб., 1906), «Очерки изновейшейисторииполитическойэкономии и социализма» (СПб., 1906) та ін.; праці В. Желєзнова «Очерки политической экономии» (М., 1902) та «Главные направлення в разработкетеориизаработнойплаты» (К., 1904); монографія В. Левитського«История политическои экономии в связи с историейхозяйственногобыта», видана у Харкові у 1907 та 1914 рр.; відомий курс з історії економічних учень, що неодноразово перевидавався, П. Лященка та його ж «Очерки аграрнойэволюцииРоссии» в двох томах (СПб., 1908—1913); дослідження О. Миклашевського «История политической экономии.Философские,историческиейтеоретические начала экономии XIX в.»(Юрьєв, 1909); С. Булгакова «История экономических учений» (М., 1910) та «История социальных учений в XIX веке» (М., 1913); О. Русова«Краткаяэнциклопедияземскогодела в его историческом развитии» (К., 1914); К. Воблого «Начальний курс политической экономии. История, теория, финансы» (К., 1918) та ряд ін.
Ці й інші праці відбивають той напружений пошук науковців у галузі політекономічної теорії, який здійснювався на базі переосмислення світового та вітчизняного досвіду її розвитку, зіставлення різних методологічних та теоретичних підходів, виявлення їх залежності від конкретно історичних умов та пошуку загальних закономірностей цього процесу в цілому, а також у межах окремих шкіл та галузей наукового знання. Дослідження згаданих учених свідчать, що напрями і течії політико-економічної теорії в Росії та Україні в зазначений період формуються в напрямі тих основних політико-економічних шкіл, які склалися та розвивалися на Заході у другій половині XIX ст. Для того щоб краще зрозуміти характер цього процесу, його своєрідні риси та закономірності, нагадаємо про ці школи, звертаючись, по можливості, до їх оцінок українськими ученими-економістами.