Недоліки цієї спроби М, Тугана-Барановського (який не був вузьким послідовником ні маргіналізму, ні класичної чи будь-якої іншої школи) виразити формально надзвичайно плідну і перспективну ідею взаємозалежності об'єктивних та суб'єктивних (за його термінологією) засад у вирішенні проблеми цінності і ціни долалися російськими і українськими економістами, як буде показано нижче, через розвиток засад власне маргінальної школи, шляхом застосування вищої математики та економіко-математичних методів.
Формування і розвиток в Україні власне маргінального напряму та його математичного відгалуження відбивали загальні тенденції, характерні для маргіналізму наприкінці XIX—початку XX ст. у цілому. Ці тенденції виявлялися передусім у прагненні його представників подолати крайній суб'єктивізм австрійської школи, її вихідного положення про граничну суб'єктивну корисність як основу ціни, поширити принцип маргінального аналізу на теорію витрат виробництва, «здержливості» та продуктивності капіталу (концепція граничної продуктивності Дж. Б. Кларка) та ін.
В умовах наростаючих процесів монополізації дедалі більше відчувалася потреба перенесення центру уваги у теоретичних дослідженнях з поведінки окремого господарюючого суб'єкта на розробку основ економічної діяльності фірми, товарного виробництва в цілому, проблеми ціноутворення, розподілу доходів (ресурсів) як умови забезпечення господарської рівноваги (збалансованості попиту і пропозиції) тощо. На це, до речі, звернув увагу ще у 80-ті роки XIX ст. Д. Піхно. У книзі, присвяченій виникненню перших монополій та огляду літератури з цього питання (Торгово-промышленные стачки. К., 1885), вчений, зокрема, наголошував, що «стачки» «слугують вираженням і провідником приватних і односторонніх інтересів, з тією лише різницею, що ці односторонні інтереси будуть діяти не поодиноко, а як масова організована сила».
Одним з найяскравіших представників маргіналізму в Україні був випускник Новоросійського (Одеського) університету, викладач Демидівського ліцею в Ярославлі, Петербурзького університету, професор (а з 1919 р.— академік Української Академії наук) Р. Орженцький. У його працях основні засади маргіналізму знайшли детальний виклад та власне оригінальне обгрунтування і розвиток.
Ґрунтовне викладення теорії К. Менгера в частині теорії цінності, визначення кількісної величини цінності граничною корисністю, виведення законів цінності (зниження, підвищення та співвідношення) як формальних законів свідомої діяльності, критика з позицій психологічної школи трудової теорії вартості класиків та інтерпретації її К. Марксом тощо міститься в першій науковій праці Р. Орженцького «Полезность и цена.Политико-экономическийочерк», виданій в Одесі у 1895 р.
Проблема цінності розглядалася і в магістерській дисертації Р. Орженцького«Учениео ценности у классиков иканонистов»(Одесса, 1896), в якій історія питання простежується починаючи з античної літератури (творів Аристотеля), дається історико-філософське обгрунтування психологічного напряму в дослідженні економічних явищ, високо оцінюється перевага пропонованого ним розуміння природи цих явищ порівняно з класичною школою політичної економії. Розкривається сутність теорії граничної корисності. Саме цю теорію вчений вважає тим ключем, що допомагає розкрити внутрішній зміст теоретичних концепцій, розроблених у руслі інших напрямів політичної економії: «Завдання правильної і всебічної теорії цінності полягало б, на нашу думку, в тому, щоб, виходячи з цілком правильних і в сучасний період більш або менш визнаних положень теорії граничної корисності, дати внутрішнє пояснення, показати основу всіх тих зовнішніх і емпіричних співвідношень та законів обміну, які розроблені і відкриті іншими теоріями».
Проте у згаданій та ряді наступних праць (Понятие об экономическом явлений. 1903, Основныезаконы ценности и ихпрактическоезначение. 1904 та ін.) учений розвивав у власному оригінальному викладі переважно ті нові елементи та перспективні ідеї, які накопичувала саме австрійська школа більш ніж за двадцять років свого існування і які пов'язані передусім з іменами Ф.Візера та Є. Бем-Баверка. Слідом за цими вченими Р. Орженцький вводить у науковий оборот поняття об'єктивної оцінки, фактично — ціни («розцінки»), максимальної та мінімальної «розцінки», поділ благ на споживчі та продуктивні, поширює принцип граничної корисності на оцінку витрат виробництва згідно з теорією продуктивних благ (за цією теорією останні є лише майбутніми споживчими благами, які одержують оцінку тільки за кінцевим продуктом) тощо.
Таким чином, ні власна оригінальна трансформація ідей австрійської школи, ні глибоке філософське обгрунтування Р. Орженцьким у згаданих працях важливості і доцільності психологічного аспекту аналізу економічних явищ, передусім — цінності та ціни, все ж не виводили їх з кола вузько суб'єктивного трактування «австрійців». Величина цінності, стверджував учений, визначається «величиною почуттєвого стану» (ступеня відчуття задоволення або страждання), оскільки вона «являє собою вираз почуттєвого стану, який породжується впливом володіння або відсутності блага...».
З часом дедалі більшу увагу Р. Орженцького, як і більшості послідовників маргіналізму та математичної школи, привертає проблема взаємозалежності між ціною та витратами виробництва. Йому, зокрема, імпонував підхід до вирішення цієї проблеми, запропонований видатним російським ученим—економістом та математиком В. Дмитрієвим у його широко відомих на той час у науковому середовищі «Экономическихочерках»(Серия 1-я: Опыторганического синтезатрудовойтеорииценности и теориипредельнойполезности. М., 1904), В Дмитрієв пов'язав аналіз рівня суспільно необхідних витрат праці з питанням про співвідношення попиту та пропозиції і широко використав положення теорії граничної корисності, вважаючи надзвичайно важливим урахування психологічних передумов при економічному обгрунтуванні теорії ціни. Рівняння, запропоновані В. Дмитрієвим, базувалися на використанні одного з варіантів теорії витрат виробництва Д. Рікардо і так земної догми А. Сміта у варіанті розкладу ціни на заробітну плату та прибуток. Це дозволило йому дати математичне вираження залежності ціни від витрат виробництва, визначаючи величини заробітної плати і прибутку не в ціннісному вираженні, а у вигляді функціональних залежностей під технічних умов виробництва .
Систему рівнянь В. Дмитрієва для аналізу ціни використав і Р. Орженцький(Политическаяэкономия, 1909), розкладаючи ціну на заробітну плату робітників та середній прибуток.
З часом погляди Р. Орженцького розвиваються в напрямі розширення та поглиблення соціального обгрунтування економічних явищ та понять. У праці «Квопросу о природе психологических явлений и методе ихизучения», опублікованій в «Юридическомвестнике» у 1914 р., і економічна поведінка, і економічні явища, зокрема цінність (ціна), виступають уже не тільки як продукт суб'єктивно-психологічних факторів, а й як результат їхньої взаємодії з об'єктивними соціальними факторами, які включають і обмеженість ресурсів. При цьому соціальні фактори значною мірою обмежують економічний принцип поведінки індивідуума. Звідси й цінність «не визначається законами цінності, тобто цінність, або на практиці—ціни, не зумовлюються відданням переваг індивідуумів, «формуються на основі неіндивідуальних, а суспільних оцінок корисності благ». Проте, як справедливо зазначає один з відомих на Заході українологів І. Коропецький у праці «Асаdemic Есоnomics іп the Nineteenth-Сеntury Ukrain»(Selected contribution of Ukrainion Scholars to Есоnomics, 1984), Р. Орженцький широко цитує «Принципи економіки А. Маршалла відносно розуміння природи економічного явища як синтезу суб'єктивно-психологічних та об'єктивних соціальних факторів, але теорії ціни А. Маршалла уваги не приділяє. Перегляд власних поглядів Р. Орженцьким відбив їх еволюцію від засад теоретичної економії як точної абстрактної науки в бік уявлень, характерних для представників соціального напряму політичної економії.