Ураховуючи обмеженість фінансових можливостей держави, регулювання доходів сільськогосподарських підприємств доцільно здійснювати поетапно на основі врахування галузевого і зонального підходів. Так, першочергової підтримки вимагають: 1) стратегічно важливі галузі (зернове господарство, буряківництво, льонарство та олійні культури), що забезпечують валютні надходження держави; 2) господарства, які перебувають у гірших природноекономічних умовах (Полісся, передгірські та гірські райони). Крім зазначених вище економічних важелів, для цих господарств доцільно запровадити систему державних дотацій на продукцію спеціалізації відповідних зон.
Зважаючи на високу зосередженість виробництва таких трудомістких видів продукції, як картопля, овочі, фрукти, ягоди і продукція тваринництва в особистих господарствах населення, цільову підтримку цієї форми господарювання доцільно здійснювати через гарантовану заготівлю продукції організаціями споживчої кооперації і переробними підприємствами, договірні ціни, організацію центровивозу.
2. Формування ефективної аграрної структурної і торгової політики. Перша покликана забезпечити раціональну галузеву структуру, розміщення спеціалізованого виробництва в регіонах з най-
сприятливішими природноекономічними умовами, підвищити економічну віддачу природних ресурсів і капіталу. Реструктуризація галузі має привести до рівноваги виробництва продовольства та його споживання і цим забезпечити чутливість сільського господарства до ринкової кон’юнктури, підвищити конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції. Метою аграрної торгової політики є регулювання ринку сільськогосподарської продукції. За всіма її видами держава зобов’язана забезпечити рівну доступність українських ринків кожному виробникові, організовувати систему ринкової інформації, розробити правила торгівлі.
3. Захист інтересів вітчизняних товаровиробників шляхом:
— стимулювання експорту конкурентоспроможної продукції, перш за все переробних галузей промисловості;
— здійснення політики захисту внутрішнього ринку від імпорту продовольства і матеріально-технічних ресурсів, для виробництва яких Україна має можливості, запроваджуючи тарифи на її відповідні вітчизняні різновиди. Тариф є доцільнішим порівняно з квотою, адже він підвищує ціну на внутрішньому ринку порівняно зі світовою тільки на розмір власне тарифу і ніколи не перевищує цього рівня. Тим часом при квоті будь-яке збільшення внутрішнього попиту спричинятиме необмежене зростання внутрішньої ціни, оскільки задоволення цього попиту за рахунок імпорту неможливе.
4. Активне сприяння держави охороні та підвищенню родючості ґрунтів, захисту довкілля; розвитку селекції, племінної справи і насінництва; здійсненню протиерозійних заходів, розвитку науки і здійсненню наукової діяльності у сфері агропромислового виробництва.
5. Розвиток соціальної сфери села, поліпшення умов життя на селі. Доцільно суттєво збільшити обсяги державних капітальних вкладень у будівництво житла, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шляхів з твердим покриттям, газових мереж.
6. Регулювання процесів приватизації землі і майна в агропромисловому комплексі, а також післяприватизаційних процесів. Сприяння реформуванню організаційних форм господарювання, що відповідають ринковим умовам.
Зазначені напрями державного регулювання і підтримки сільського господарства як ізольовані заходи малоефективні. Забезпечити умови для стабільного і високоефективного розвитку вони здатні тільки діючи в єдиній системі.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2004 рік» на державну підтримку і регулювання сільськогосподарського виробництва передбачено виділити 2442 млн грн (2444 млн грн) (в дужках вказані дані бюджету на 2003 р.), у тому числі на:
— державні програми селекції в рослинництві — 50 (39,4), тваринництві і птахівництві — 100 (70,5);
— часткову компенсацію ставки за короткостроковими кредитами комерційних банків, що надаються сільгосптоваровиробникам — 100 (75);
— фінансова підтримка агропромислових виробництв, що знаходяться в особливо складних кліматичних умовах — 20 (4);
— впровадження енергозберігаючих технологій в агропромисловому виробництві — 13(5);
— підготовка кадрів для АПК — 378 (253);
— часткова компенсація вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва — 257 (0);
— організація і регулювання діяльності установ у системі ветеринарної медицини — 244 (92);
— створення і забезпечення страхового запасу елітного і сортового насіння — 50 (10);
— фінансування витрат на закладання і догляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками — 100 (87);
— фінансову підтримку виробництва продукції тваринництва і рослинництва — 230,5 (191,5);
— протиепізоотичні заходи — 48 (52);
— фінансову підтримку селянських (фермерських) господарств — 12 (18);
— надання державного пільгового кредиту індивідуальним сільським забудовникам — 20 (7);
— фундаментальні дослідження наукових установ — 60 (50);
— прикладні наукові та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямів через механізм мікрокредитування — 12 (18);
— часткова компенсація вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва — 140 (0);
— часткова компенсація витрат сільськогосподарських підприємств з посіву ярих зернових культур — 50 (0);
— фінансова підтримка підприємств АПК через механізм здешевлення довгострокових кредитів — 120 (0).
Слід підкреслити, що останні три позиції включені до бюджету на 2004 р. вперше.
Внутрішньогосподарське планування тісно пов’язане із системою державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробника. З огляду на це економісти, менеджери, спеціалісти аграрних підприємств мають бути, по-перше, добре обізнаними з наведеною вище системою державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва; по-друге, мати навички прогнозувати розвиток окремих її елементів і, головне, ефективно їх використовувати як під час перспективного, так і поточного внутрішньогосподарського планування.