В1 =30К1 -К21 - К1(І5- 1/2К1) =15К1 - 1/2К21,
отже, її гранична виручка
ГВ1 =В/К1= 15-К1.
Прирівнюючи ГВ1 до нуля, отримуемо К1 = 15. А за кривою реакції фірми № 2 (4), ми визначаємо, що К1 = 7,5. Фірма № 1 виробляє вдвічі більше від фірми № 2 і одержує вдвічі більше прибутку. Ініціатива дає фірмі № 1 перевагу. На перший погляд, це суперечить логіці: здавалося б, оприлюднювати першим обсяг свого виробництва є невигідним. Чому ж тоді ініціатива дає стратегічну перевагу?
Причина полягає в тому, що повідомити першим — означає довести до відома конкурента факт, що здійснився, — що б він там не робив, ваш обсяг виробництва буде значним. Щоб максимізувати прибуток, ваш конкурент повинен прийняти ваш значений обсяг виробництва як заданий і встановити для самого себе низький виробничий рівень. (Якби ваш конкурент збільшував обсяг свого виробництва, це призвело б до падіння цін, і обидві фірми програли б від цього. Отже, якщо тільки ваш конкурент не прагне “зрівняти рахунок” більше, ніж заробити грошей, для нього було б нелогічним виробляти великий обсяг). Такий вид “переваги ініціатора” має місце в багатьох стратегічних ситуаціях.
Моделі Курно та Стакелберга є альтернативними ілюстраціями олігополістичної поведінки. Те, яка модель доцільніша, залежить від галузі. Для галузі, яка об'єднує приблизно однакові за розміром фірми, жодна з яких не, користується значною оперативною перевагою чи становищем лідера, найдоцільнішою є модель Курно. 3 іншого боку, в деяких галузях домінує велика фірма, яка, як правило, є лідером у впровадженні нових товарів чи встановленні цін; прикладом цього є ринок комп'ютерів із лідером-компанією “ІВМ”. Тоді реалістичнішою буде модель Стакелберга.
1.4.ЦІНОВА КОНКУРЕНЦІЯ – МОДЕЛЬ БЕРТРАНА
Ми припустили, що наші фірми-олігополісти конкурують, визначаючи обсяги виробництва. Проте в багатьох олігополістичних галузях конкуренція виникає і в площині цін. Наприклад, для “Дженерал моторз”, “Форд” і “Крайслер” — це головна змінна, і кожна з цих компаній призначає свою ціну, не випускаючи з виду конкурентів. У цьому підрозділі ми скористаємося концепцією рівноваги за Нешем для дослідження цінової конкуренції, в галузі, яка виробляє однорідний товар.
Конкуренція цін на однорідні товари — модель Бертрана
Ця модель була розроблена в 1883 р. французьким економістом Жозефом Бертраном. Як і у випадку з моделлю Курно, фірми виробляють однорідний товар. Однак тепер вони замість обсягів виробництва визначають ціни. Як ми побачимо далі, цей факт може істотно вплинути на результат.
Повернемося до прикладу з дуополією, за якої крива ринкового попиту має такий
вигляд:
Ц=30-К,
Де К = К1 + К2 — також сумарний обсяг виробництва однорідного товару. Цього разу ми припустимо, що граничні витрати для фірми № 1 і фірми № 2 становлять 3 дол.:
ГВт1=ГВт2 = 3.
Рівновага Курно для дуополії, яка виникає у разі, коли обидві фірми одночасно вибирають для себе обсяги виробництва, становить К1 = К2 = 9. Ви можете також пересвідчитись, що в цій точці рівноваги ринкова ціна дорівнює 12 дол., так що кожна з фірм одержує прибуток в розмірі 81 дол. Тепер уявімо, що два дуополісти конкурують між собою, одночасно визначаючи свої ціни, а не обсяги. Яку ціну вибере кожна з фірм і скільки прибутку кожна одержить? Щоб дати відповідь, зауважимо, що, оскільки товар є однорідним, споживачі купуватимуть його лише у продавця з нижчою ціною. Звідси, якщо обидві фірми призначають різні ціни, фірма, ціна якої нижча, забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Якщо обидві фірми призначають однакову ціну, споживачам буде байдуже, в якої фірми купувати, отже, можна припустити, що кожна фірма в цьому випадку задовольнятиме половину ринку.
1.5.ТЕОРІЯ ІГОР ТА КОНКУРУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ
На відміну від чистого монополіста, або абсолютно конкурентної фірми, більшість фірм мають при прийнятті стратегічних рішень щодо ціни, рекламних витрат, інвестицій у нове устаткування та щодо інших змінних враховувати можливу реакцію конкурентів. Наприклад, чому фірми на одних ринках укладають таємні угоди, а на інших запекло конкурують між собою? Яким чином деяким фірмам удається перекрити вхід до ринку потенційним конкурентам? І як треба фірмам приймати рішення про ціни в умовах, коли попит і витрати змінюються або до ринку входять нові конкуренти?
Щоб відповісти на ці запитання, ми скористаємося теорією ігор, що дасть змогу поглибити аналіз стратегічних рішень, які приймаються фірмами. Застосування теорії ігор зробило важливий внесок у мікроекономіку.“ Насамперед треба з'ясувати, що таке гра та прийняття стратегічних рішень. По суті нас цікавить таке питання: якщо, на мою думку, мої конкуренти — мислячі особи і діють з метою максимізації власних прибутків, то як слід мені враховувати їх, поведінку, приймаючи рішення щодо максимізації власних прибутків?
Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі.
Прикладом кооперативної гри є торг між покупцем та продавцем із приводу ціни на килим. Якщо витрати на виробництво килима становлять 100 дол., а покупець оцінює його в 200 дол., то кооперативний результат даної гри є можливим, оскільки угода про продаж килима за будь-якою ціною в проміжку від 101 до 199 дол. максимізуватиме суму споживчого надлишку покупця та прибуток продавця, і від цього виграють обидві сторони. Інша кооперативна гра відбувається в галузі, в якій дві фірми обговорюють можливість спільних інвестицій у розробку нової технології (оскільки жодна з фірм не має достатнього обсягу “ноу-хау”, щоб досягти індивідуального успіху). Якщо фірми підпишуть контракт, згідно з яким прибутки від їх, спільного інвестування розподілятимуться між ними, то можливий спільний результат, від якого виграють обидві сторони. Прикладом некооперативної гри є ситуація, в якій дві конкуруючі фірми враховують можливу поведінку свого конкурента і самостійно визначають цінову та рекламну стратегію з метою здобуття частки ринку.
Зауважте, що фундаментальна різниця між кооперативною та некооперативною іграми полягає в можливостях договору. В кооперативних іграх зобов'язання по контракту можливі; в некооперативних їх бути не може.
Нас цікавитимуть переважно некооперативні ігри. Проте в будь-якій грі найважливіший аспект розробки стратегії — це розуміння точки зору вашого супротивника (за умови, що ваш опонент раціональна особа), виведення висновку щодо можливості реакції його (чи її) на ваші дії. Це може здатися очевидним -, звичайно, точку зору свого опонента потрібно розуміти. Проте навіть у простих ігрових ситуаціях люди часто ігнорують або неправильно розуміють позицію своїх супротивників та логічну реакцію, що випливає з цієї позиції.
Прикладом цього є гра, автор якої Мартін Шубік. На аукціоні продається доларова банкнота, проте у незвичайний спосіб. Особа, що призначає найвищу ціну, одержує долар в обмін на суму, яку вона згодна заплатити. Проте той покупець, чия ціна йде наступною, повинен також сплатити суму, яку він оголосив, але він не одержує взамін нічого.
Досвід показує, що студенти часто припиняють торг, коли аукціонна ціна перевищує долар за долар. Найчастіше події розгортаються так: один гравець оголошує ціну 20 центів, інший — 30 центів. Першій особі тепер загрожує втрата 20 центів, проте, за її підрахунками, вона, підвищуючи ставку, може одержати долар, а тому вона оголошує ціну 40 центів. Торг продовжується доти, доки двох гравців не підвищують аукціонну ціну до 90 центів за долар. Тепер тому студентові, що оголосив ціну 90 центів, доводиться вибирати: або призначати за долар ціну 1,10 дол., або заплатити 90 центів задарма. Найчастіше він підіймає ставку — і торг продовжується. В деяких випадках “переможцю” доводиться платити більше 3 доларів, щоб одержати 1 долар.
Як можуть студенти опинитися в такій ситуації? Вони просто не замислюються над тим, якою може бути реакція решти гравців, та над тим, як розгортатимуться події.
Як вибрати найкращу стратегію гри? Як визначити ймовірний результат гри? Потрібна теорія, яка б допомогла визначити, як раціональна поведінка кожного з гравців призводить до результату рівноваги? Деякі зі стратегій можуть принести успіх, якщо конкуренти роблять певний вибір, проте можуть зазнати невдачі у випадку, якщо вибір їх відрізнятиметься. Водночас інші стратегії можуть бути успішними незалежно від дій конкурентів. Щоб визначити ймовірний результат гри, треба постійно шукати “само реалізуючі” або “стабільні” стратегії. Домінуючі стратегії—стійкі, проте в багатьох іграх один або й більше гравців не користуються такими стратегіями. Отже, потрібна більш узагальнена концепція рівноваги.
Пригадаймо, що рівновага за Нешем — це набір таких стратегій (або дій), коли кожен гравець, знаючи дії свого конкурента, повністю реалізує свій потенціал. Оскільки жоден з гравців не має причин відхилятися від своєї стратегії Неша, ці стратегії стабільні. Це є рівновагою за Нешем, оскільки, знаючи рішення свого конкурента, кожна з фірм задоволена тим, що вона прийняла оптимальне рішення і в неї немає причин змінювати своє рішення.
За моделлю Курно, наприклад, кожна з фірм визначає свій обсяг виробництва, вважаючи обсяги виробництва своїх конкурентів фіксованими. Ми побачили, що в моделі рівноваги Курно у жодної з фірм немає стимулів в однобічному порядку змінювати обсяг виробництва, оскільки кожна фірма, маючи інформацію про рішення своїх конкурентів, покаже все, на що вона здатна. Звідси, рівновага Курно є рівновагою за Нешем . Ми також розглянули моделі, в яких фірми вибирають для себе ціни, приймаючи як задані ціни своїх конкурентів. І знову ж, в точці рівноваги за Нешем, кожна фірма одержує максимально можливий прибуток, знаючи ціни своїх конкурентів, і, таким чином, причин змінювати ціну в неї немає.