Сільськогосподарські землі в Україні являють собою унікальне національне багатство нашого народу. Їх загальна площа становить 41,8 млн. гектарів, або 69,3% території держави. До складу земель сільськогосподарського призначення належать 32,5 млн. га орних земель (53,9%), 5,5 млн. – пасовищ (9,2%), 2,4 млн. – природних сіножатей (4%), 0,9млн. – багаторічних насаджень (1,5%) та 1,2 млн. та інших угідь (2%).
Україна належить до Європейських держав з найвищою розораністю земель, яка досягла 57,1% всього земельного фонду, в т.ч. 79,8% - сільськогосподарських угідь.
За землезабезпеченістю населення серед розвинених країн світу Україна посідає 3-е місце. Так, в Канаді на 1 жителя припадає 1,46 га ріллі, в Росії – 0,86, в Україні – 0,67, в США – 0,61 га, Болгарії – 0,56, Польщі – 0,36, Франції – 0,31, Німеччині – 0,14, Італії – 0,14, Китаї – 0,11, Великобританії – 0,09 га.
Під впливом високої господарської освоєності земельного фонду й екстенсивного використання продуктивних угідь в Україні посилюється деградація земель, ґрунти виснажуються, втрачається їх продуктивний потенціал.
В Україні 13,2 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. – вітрової, 10,7 млн. га мають підвищену кислотність, 3.9 млн. га – засолені і солонцюваті, 3,6 млн. га земель заболочені і перезволожені. Протягом останніх 25 років площа еродованої ріллі розширилася на 1/3 і щорічно збільшується на 90-100 тис. га. Вміст гумусу в ґрунтах країни знизився на 20%.
За цих умов особливого значення набуває невідкладна потреба в розробленні і реалізації заходів щодо підвищення продуктивності орних земель в країні, охорони сільськогосподарських угідь. Підвищення продуктивності орних земель призведе до підвищення урожайності. А урожайність в останнє десятиліття має тенденцію здебільшого до зниження.
Тільки з початку нового століття вдалося підвищити урожайність зернових і збільшити їх валові збори. Урожайність цукрових буряків і соняшнику не досягла рівня 1990 року. Валові збори цукрової сировини знизилися майже утричі.
Загальне виробництво продукції рослинництва з 1990 року скоротилося на 29,9%, тваринництва – на 51,4%.
Одна з основних причин такої ситуації – різке погіршення матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, зниження фондозабезпечення та фондоозброєності праці сільськогосподарських товаровиробників.
Вартість основних виробничих фондів з 2005 р. по 2008 р. зменшилася у 2,5 рази, в т.ч. машин і обладнання – з 19,1 млрд. грн. до 8,8 млрд. грн. Машинно-тракторний парк як один із важливих складових виробничих засобів сільського господарства має різко виражений негативний баланс. З року в рік збільшується списання тракторів і іншої техніки без поповнення новою.
Саме тому нині першочергового значення набуває вирішення проблеми активізації інвестиційного процесу для технічного оснащення аграрного виробництва. Зважаючи на це, в лютому 2004 року було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Ним передбачено створення умов щодо прискорення виробництва і підвищення якості тракторів та іншої техніки для сільського господарства на ринкових засадах.
Разом з тим, в Законі передбачено здійснення часткової (до 49%) компенсації вартості вітчизняної техніки й обладнання, що постачається с/г товаровиробникам машинобудівними підприємствами. Нині в сільському господарстві до технологічних потреб не вистачає 42% тракторів, а зернозбиральних комбайнів – 54%. Отже, одним із важливих чинників розвитку аграрного виробництва є значне поліпшення рівня технічного оснащення сучасними вітчизняними засобами, що сприятиме підвищенню ефективності використання земельних ресурсів.
Нині одним із першочергових завдань відродження родючості с/г угідь має стати нарощування виробництва вітчизняних добрив і збільшення у десятки разів їх внесення під посіви с/г культур. Щодо органічних добрив, то їх виробництво потрібно організовувати в кожному господарстві. Навіть при зменшенні поголів’я тварин.
Слід зауважити, що удобрення полів забезпечить високий ефект тільки за умови запровадження системи сівозмін.
В нинішніх умовах реформування земельних відносин важливо не допустити руйнування сівозмін, розширити застосування коротко ротаційного чергування полів.
Особливого значення у підвищенні продуктивності орних земель набуває відновлення і розвиток зрощення і осушення в сільському господарстві. Через обмеження коштів значні площі зрошуваних і осушених земель належним чином не використовуються.
Таким чином, відродження продуктивності с/г угідь вимагає нині розроблення і здійснення комплексної системи економічних і технічних заходів.
5. Розвиток і ефективність різних форм господарювання в аграрному секторі.
В ході аграрної реформи впроваджена приватна власність на землю, проведено роздержавлення земель з передачею їх у власність колективним сільськогосподарським підприємства і громадянам, розпайовано землі колективних сільськогосподарських підприємств між працівниками і пенсіонерами з їх числа. Замість домінуючої колгоспно-радгоспної форми господарювання на рівноправній основі створені й розвиваються різні форми господарювання. Подальший розвиток одержали створені на приватній власності на землю й індивідуальній або сімейні формах організації праці особисті селянські господарства, створена нова форма – фермерство. Колективні сільськогосподарські підприємства і значна частина радгоспів реформовані у різні господарські формування ринкового середовища, побудовані на приватній і державні власності на землю у поєднанні з колективними формами організації праці.
В процесі реформування здійснено перерозподіл землі між сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами і особистими селянськими господарствами.
Слід зазначити, що за період реформ в Україні зменшилися обсяги виробництва продукції. Значний спад спостерігався в період з 1990 по 1999 р. – біль як вдвічі, що спричинено несприятливою для села ціновою податковою політикою та зволіканням зі створенням нових господарських структур.
На спад сільськогосподарського виробництва і зниження його ефективності значно вплинуло порушення інтеграційних міжгалузевих зв’язків, за яких новостворені у процесі приватизації організаційно-правові структури в переробній галузі, займаючи монопольне становище, намагаються забезпечити результативність своєї діяльності за рахунок сільськогосподарських товаровиробників, встановлюючи в односторонньому порядку занижені ціни на сировину.
З 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства реформуються у господарські структури ринкового типу. 1 квітня 2004 року було реформовано 11,8 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено 20,5 тис. нових господарських формувань ринкового спрямування, в т.ч.: 4,3 – приватних підприємств, 3,6 – фермерських господарств.
В останні роки активно розвиваються нові господарські формування, що створюються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими структурами, які інвестують кошти у виробничу і соціальну сферу села.
Після створення нових господарських структур з 2000 р. проявляються позитивні тенденції. Проти 1999 р. виробництво валової продукції сільського господарства в цілому по країні зросло у 2000 р. на 9,8%, у 2001 р. – на 21%, у 2002 – на 22,4%, у 2003р. (несприятливий рік) – на 8,9%, у 2004 р. – 23,7% .
Сільськогосподарське виробництво із збиткового перетворюється у прибуткове. Так, якщо у 2000-2004 роках сільськогосподарські підприємства мали збитки на 12,3 млрд. грн., то у 2005-2008 рр. одержали 2,4 млрд. грн. прибутку.
Аналіз ефективності правових форм підприємств за 2005-2008 роки показав, що фермери й особисті селянські господарства мають вищу прибутковість. Так, в 2005 і 2008 рр. рівень рентабельності виробництва в особистих селянських господарствах становив відповідно 43 і 22,3%, фермерських 15,7 і 20,2%, у сільськогосподарських підприємствах – 18,2 і 4,9%.
На рівень ефективності значно впливають фактори розміру землекористування підприємств та обсягів виробництва продукції. Так, збільшення площі ріллі в господарстві від 50 до 400 і 900 га забезпечує зростання комплексного коефіцієнта використання технічних засобів і зниження собівартості продукції.
В цілому з огляду на пройдений шлях у формування аграрного сектору можна сказати наступне:
- аграрна реформа, серед інших складових економічної реформи була науково обґрунтованою, теоретично дослідженою, нормативно забезпеченою і практично впровадженою;
- в Україні відпрацьовано власну модель реформування земельних відносин та аграрного сектора;
- створена багатоукладність виробництва на селі, функціонують різні рівноправні форми господарювання, побудовані на приватній власності на землю у поєднанні з індивідуальною, сімейною і колективною формами організації праці;
- створені нові сільськогосподарські підприємства ринкового спрямування, які в організаційному плані в результаті зростання мотивації праці мають більші можливості й перспективи ефективного господарювання;
- особисті селянські господарства значною мірою забезпечили трудову зайнятість селян як буферний фактор при зменшенні потреби сільського господарства в трудових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі;