· лідерство за якістю товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.
За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на послуги першої необхідності на товари (послуги), які монопольне виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встановлюються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.
2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:
1.Витратний метод («витрати + прибуток»).
2.Отримання цільової норми прибутку.
3.Оцінка споживної вартості.
4.Пропорційне ціноутворення.
5.Метод «очікуваного прибутку».
6.Метод швидкого повернення витрат.
За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц1) обчислюється за формулами:
Ц1 =С + П,
де С — собівартість продукції, грн;
П — величина прибутку в ціні, грн.
Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.
Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.
Ц2= С + П + ПДВ,
де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість;
ПДВ — податок на додану вартість.
Ц3=С+ П + АЗ + ПДВ,
де Ц3 — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;
АЗ — акцизний збір.
Ц4 = С + П + АЗ + ПДВ + ТН,
де Ц4 — роздрібна ціна продукції;
ТН— торгова націнка.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов'язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.
За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію,
Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, безпосередньо рівень цін не визначають.
Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї методики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:
Ц = Вам + (В пост + П заг /N)
де В зм — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;
Впост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн;
Пзаг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн;
N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.
Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення або заниження ціни.
Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки Із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:
Ц =f(Ц1, Ц2,…, Цn),
де n— кількість продавців аналогічної продукції;
f— функція цін на аналогічну продукцію.
Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.
Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої продукції на ринку.
Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину придбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).
На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб продати весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіальна віддалених ринках.
Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це - фінансова категорія, яка виражає грошові відносини між постачальниками І споживачами товару.
Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.
Підприємство визначає як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначення надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага по ставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть оплачені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поставок за бартером: змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спрогнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.
Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою;
В = Р*Ц,
де В — виручка,
Р— кількість реалізованих виробів,
Ц — ціна реалізації кожного виробу.
Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим .методом виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують за формулою:
Р=31+Т-32,
де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;
31— залишки кожного виду готових виробів на складі та від вантажених на початок планового періоду;
Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;
З2— залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.
Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, утому числі з урахуванням попиту і пропозиції.
Порядок обчислення обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в табл.
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для обчислення виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл.2).
Таблиця 2. Розрахунок виручки від реалізації продукції
| Номенклатура | Кількість продукції,шт | Повна собівартість,тис. грн | Вартість у вільних відпускних цінах,тис. грн | У тому числі | Вартість без акцизного збору і ПДВ, тис. грн | Прибуток (+) або збиток(-) ,тис.грн | |
| Акцизний збір,тис.грн | Податок на додану вартість,тис. грн | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| Основна продукція (товарний випуск) | |||||||
| А | 72 | 576 | 760,3 | - | 126,7 | 633,6 | +57,6 |
| Б | 12 | 180 | 225,2 | - | 37,5 | 187,7 | +7,7 |
| В | 24 | 288 | 362,9 | - | 60,5 | 302,4 | +14,4 |
| Г | 48 | 480 | 938,9 | - | 156,4 | 508,8 | +28,8 |
| Всього основної продукції | 1524 | 2287,3 | 273,6 | 381,2 | 1632,5 | +108,5 | |
| Всього реалізації основних видів продукції з врахуванням її залишків | 1614 | 2575,3 | 273,6 | 585,2 | 1716,5 | +102 | |
| Інші види продукції | 252 | 324,0 | +72 | ||||
| Загальний обсяг реалізації | 1866 | 2040,5 | +174,5 | ||||
Таблиця.3.Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації