Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.
В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу, розкриваючи поняття вимагання.
Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.
Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Відповідно, дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.
Висновок: дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (ч.ч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).
Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини КК “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.
Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.
Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян).
Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством, небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.
Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.
Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень. Навіть з погляду на те, що Охрименко та Осипенко вимагали не своє майно, а майно сестри Охрименка, тобто на перший погляду не мали корисливих мотивів.
Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.
Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.
Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин. [19]
ВИСНОВКИ
Отже, бандитизм своєю теоретичною не розробленістю, відсутністю слідчо-судової практики, кваліфікації за вчинення даного злочину, стосується багатьох дискусійних питань, оскільки діяння, які ст. 257 КК криміналізує, багатогранні і вони вимагають ретельного вивчення, причому, в найкоротший термін, адже злочинність має властивість поширюватись та еволюціонувати, що потребує вчасної й ефективної протидії з боку суспільства та держави. [17]
З метою посилення боротьби з бандитизмом, органи внутрішніх справ повинні здійснювати заходи, серед яких необхідно виділити такі, як - створення спеціалізованих інформаційних систем на членів злочинних угруповань з їх реґіональними і міжнародними зв’язками (бандитських та інших озброєних груп, які займаються контрабандою зброї, вибухових пристроїв тощо), а також кілерів. Створювати і забезпечувати взяття на облік у систему "Насильство", поряд з іншими тяжкими злочинами, усіх зареєстрованих (розкритих і нерозкритих) бандитських нападів. Здійснювати заходи щодо оперативного встановлення приватних і державних спортивних клубів, секцій з оволодіння бойовими видами спорту, організацію постійно діючого контролю за характером і справжніми цілями їх функціонування, складом контингенту, що тренується і безпосередньо в них працює, вивчення джерел фінансування та їх походження. Своєчасно орієнтувати органи внутрішніх справ щодо встановленого маршруту пересування злочинних груп, членів яких затримано і заарештовано за вчинення бандитських, розбійних нападів та пограбувань. Ретельно перевіряти такі групи щодо їх причетності до нерозкритих злочинів, здійснення перевірки всіх осіб, які займаються касовими операціями і охороняють гроші, з метою отримання оперативної інформації щодо них. Проводити всебічний аналіз стану оперативно-розшукової роботи, передусім серед небезпечних рецидивістів — "злодіїв у законі", інших кримінальних і антисуспільних елементів, всебічно вивчати наявні оперативні матеріали на них. Забезпечувати регулярний обмін інформацією про вчинення бандитських та розбійних нападів та про осіб, які становлять оперативний інтерес, з метою координації роботи щодо розкриття цих злочинів.
Реалізація зазначених заходів допоможе підвищити рівень розкриття бандитських нападів зменшити витрати часу і зусиль працівників органів внутрішніх справ.[18]
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України (www.PRESIDENT.gov.ua) 2008 р.;
2. Кримінальний кодекс України (Офіційний сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua) 2008 р.;
3. Словник української мови. У 11 т. І.К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1970—1980;
4. Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” (офіційний сайт Верховного суду України www.scourt.gov.ua);