Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши[65] поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.
Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25.12.1992 №12 (п.9) роз¢яснив, що “під насильством, що не є небезпечним для життя та здоров¢я потерпілого, треба розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров¢я …”. Від противного робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.
З наведеного вище робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (чч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).
Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю[66]: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.
Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.
Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше нмдг) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше нмдг).
Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством[67], небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.
Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.
Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень[68]. Навіть з першого погляду не корисливий мотив – прагнення повернути майно, належне сестрі Охрименка, – не повинен вводити в оману. Тому що витребовувати належне тобі майно насильницьким способом стало протизаконним ще за часів Стародавнього Риму, коли віндикація замінила насильницьке переслідування боржника.
Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини[69].
Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.
Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин[70].
ДЖЕРЕЛА РОБОТИ:
1. Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958
2. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.
3. Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996
4. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.
5. Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.
6. Курс Советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.
7. Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.
8. А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4
9. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.
10. Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.
11. Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.
12. Бажанов М.И.Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С.166.
13. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.
14. Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4
15. Советское уголовное право. Часть общая. — М., 1972. — С.584.
16. Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9
17. Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С.669.
18. Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7
19. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3
20. Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124
21. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” – 2000. С.529
22. Кримінальний кодекс України. 5 квітня 2001 року.
23. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 07.07.1995 “Про судову практику в справах про бандитизм”.
24. Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 08.07.1994 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.
25. Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.
[1]Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высщей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958
[2] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.
[3] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996
[4] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.
[5] Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.
[6] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996