У зв’язку зі вступом України до СОТ і лібералізацією торгівлі з країнами-членами цієї організації, Росія висловила стурбованість можливістю зростання експорту Україною до Росії дешевих імпортних товарів. Тому можна очікувати застосування РФ додаткових заходів щодо захисту російського ринку. Під нові обмеження може потрапити м’ясна продукція, рослинна олія, цукор, спирт, а також деякі промислові товари, у тому числі продукція авіаційної промисловості, кольорової металургії, меблі.
Таким чином необхідно зробити наступні висновки:
Виходячи з проведеного аналізу платіжного балансу України слід зазначити про його незбалансованість та не повну забезпеченість необхідними фінансовими ресурсами.
Спостерігається скорочення показників по більшості основним статтям платіжного балансу. В результаті кризових явищ відбулось зниження світового попиту та цін на ринках, що призвело до скорочення обсягів експорту товарів та послуг. Імпорт скоротився внаслідок послаблення обмінного курсу та зниження внутрішнього попиту та в результаті відбулось зменшення дефіциту поточного рахунку.
В балансі доходів відбулось зменшення надходжень, що обумовлено скороченням оплати праці українських громадян за кордоном. Недовіра іноземних інвесторів щодо українських позичальників, девальваційні очікування обумовили значне від’ємне сальдо по фінансовим рахункам, а також обсяги інвестування.
Аналіз платіжного балансу Росії показав зменшення розмірів поточних та фінансових операцій внаслідок погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури й втрати довіри іноземних інвесторів.
Скорочення відбулось по таким статтям як рахунок поточних операцій; імпорт товарів та послуг; експорт послуг – внаслідок зниження ділової активності; оплата праці, що призвело до зниження використання праці іноземних працівників і скорочення доларового еквіваленту їх заробітної плати.
Внаслідок падіння відсоткової ставки на міжнародних фінансових ринках скоротилися інвестиційні доходи, а через вибачення органами державного управління заборгованості іноземним державам сальдо рахунку операцій з капіталом є негативним.
Існує як негативний так і позитивний вплив зовнішньоторговельних зв’язків між Україною та Росією на платіжний баланс. Внаслідок світової фінансової кризи та падіння виробництва в обох країнах, обсяги двосторонньої торгівлі впали.
РОЗДІЛ ІІІ
ЗАХОДИ ВРІВНОВАЖЕННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
3.1. Проблеми врівноваження платіжного балансу та методи їх подолання
Складаючи платіжний баланс, його статті поділяють на основні та балансуючі. До основних належать ті статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.
Поділ платіжного балансу на основні та балансуючі статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту,активу або надлишку. Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансуючих статей. Отже, формально платіжний баланс врівноважений. Саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.
Якщо платежі перевищують надходження за основними статтями, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей. Традиційно для цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це — тимчасовий метод врівноваження платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувати високі відсотки та дивіденди, а також суму позики. Існує і небезпека того, що іноземні кредитори одночасно у майбутньому можуть масово вилучити свої внески. Новим способом покриття пасивного сальдо балансу є короткострокові кредити, які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.
Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити, які обумовлені жорсткими вимогами проведення стабілізаційних програм МВФ.
Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.Сенс заключається в тому, що активну участь в цьому процесі беруть комерційні банки (особливо Євробанк) для покриття дефіциту платіжного балансу. Перевагою банківських кредитів у порівнянні з кредитами міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій є їх доступність і не обумовленість стабілізаційних програмами. Однак банківські кредити дорожчі й важкодоступнішідля країн, що мають велику зовнішню заборгованість.
До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу належать також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги.Тобто кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.
Однією остаточною альтернативою врівноваження платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів. Іноді Центральний банк країни може продавати частину своїх резервів та купувати на них національну валюту з метою підтримки її обмінного курсу. Таке використання резервів утворює статтю кредиту, оскільки резерви ніби надходять на баланс, одночасно залишаючи рахунок резервів. Отже, резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту з будь-якої позиції платіжного балансу. І навпаки, якщо з тієї чи іншої статті платіжного балансу утворюється додатне сальдо, то отримані кошти можна застосувати для формування резервів.
Іншими словами, скорочення офіційних резервів (додатне значення у статті офіційних резервів) показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни; зростання офіційних резервів (від'ємне значення у статті офіційних резервів) означає активне сальдо платіжного балансу. Головним засобом остаточного врівноваження платіжного балансу є резерви ВКВ; з 70-х років почали використовувати СПЗ, переказуючи їх з рахунка однієї країни на рахунок іншої у МВФ; з 1979 р. країни-члени ЄВС покривають тимчасовий дефіцит платіжного балансу також за допомогою екю (ECU).
Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі, або тривалі, дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок цих резервів, призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких меж, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту балансу. Крім того, якщо резерви витрачаються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри, і країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть спричинити хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, встановлення торгових бар'єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної валюти.
Остаточним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є й іноземна допомога у формі субсидій та подарунків.Наприклад, в 1947 р. 75% сукупного дефіциту платіжних балансів країн Західної Європи були покриті за рахунок допомоги США ціною економічних і політичних поступок. У сучасних умовах залучення допомоги особливе характерно для більшості країн, що розвиваються, платіжні баланси яких, як правило, дефіцитні.
Допоміжним засобом регулювання платіжного балансу є продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації скарбниці у центральних банках інших країн.
Платіжний баланс є одним із об'єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо «гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою, — на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Врівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.