Крім балансування статей платіжного балансу з метою його врівноваження використовують також і економічні методи його регулювання. До них відносять: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика.
Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.
Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту й зміст імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення й супутньої загальноекономічної й фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.
Здорожуючи імпорт, девальвація може привести до росту витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін у країні й наступній втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.
У сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.
Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, уводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.
З метою регулювання платежів і надходжень по «невидимим» операціях платіжного балансу приймаються наступні міри:
- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;
- пряма або непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;
- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями й т.д.
- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.
Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на врівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і перебудові національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.
У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій таких, як бюджетно-податкова політика. Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулююча фіскальна політика в країні супроводжується зниженням обсягу національних заощаджень. Це призводить до позитивного сальдо фінансового рахунку і дефіциту рахунку поточних операцій. Стримувальна фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводжується дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунка поточних операцій.
Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.
Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів відносять: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.
Основним в регулюванні платіжного балансу є фінансова дисципліна держави й контроль умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансова дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, взяття на себе приватних зобов’язань, зокрема від надання гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмова від субсидування імпорту. Метою контролю за розрахунками є забезпечення балансу валютних надходжень і платежів при розрахунках по експорту та імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції.
Таким чином необхідно зробити наступні висновки:
Платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні данні про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він виступає макроекономічною моделлю, яка відображає економічні відносини між національною економікою та економікою інших країн.
Схема платіжного балансу була створена ООН в 1947 р. За її допомоги МВФ розробляє форми та принципи платіжного балансу. Нею користуються не тільки розвинені країни світу, а й ті, що розвиваються, або мають перехідну економіку.
Рахунок поточних операцій, рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій - це основні складові платіжного балансу. Товарно-фінансові потоки країни діляться на дві групи: реальні та фінансові потоки.
Платіжний баланс – це форма звіту про джерела коштів та їх використання, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна. Платіжний баланс має бути врівноваженим: надходження та вилучення повинні взаємно покриватися.
Традиційними методами адміністрування платіжного балансу виступають: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. Основним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.
Економічними методами регулювання платіжного балансу є: дефляційна, монетарна, фінансова та грошово-кредитна політика, девальвація, торговельний баланс.
Для уникнення кризи платіжного балансу країні необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на визначеному рівні. Платіжний баланс відіграє дуже важливу роль для країни. Він є об’єктом державного регулювання.
РОЗДІЛ ІІ
АНАЛІЗ ПЛАТІЖНИХ БАЛАНСІВ КРАЇН
УКРАЇНИ ТА РОСІЇ
2.1. Аналіз платіжного балансу України за 2007-2009 рр.
В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України
№ 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.
Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під керівництвом Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року.
З метою оцінки стану платіжного балансу Україниза 2009 рік проведемо його аналіз.
Таблиця 2.1.
Платіжний баланс України за 2007-2009 рр., млн. дол. США
| Статті платіжного балансу | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Рахунок поточних операцій | –5 272 | –12 763 | –1 801 |
| Баланс товарів та послуг | –8 152 | –14 350 | –2 022 |
| Експорт товарів та послуг | 64 001 | 85 612 | 54 253 |
| Імпорт товарів та послуг | –72 153 | –99 962 | –56 275 |
| Баланс товарів | –10 572 | –16 091 | –4 655 |
| Експорт товарів | 49 840 | 67 717 | 40 394 |
| Імпорт товарів | –60 412 | –83 808 | –45 049 |
| Баланс послуг | 2 420 | 1 741 | 2 633 |
| Експорт послуг | 14 161 | 17 895 | 13 859 |
| Імпорт послуг | –11 741 | –16 154 | –11 226 |
| Доходи (сальдо) | –659 | –1 540 | –2 440 |
| Поточні трансферти (сальдо) | 3 539 | 3 127 | 2 661 |
| Рахунок операцій з капіталомта фінансових операцій | 14 693 | 9 700 | –11 925 |
| Рахунок операцій з капіталом | 3 | 5 | 595 |
| Фінансовий рахунок | 14 690 | 9 695 | –12 520 |
| Прямі інвестиції (сальдо) | 9 218 | 9 903 | 4 654 |
| Портфельні інвестиції (акціонерний капітал) | 694 | 398 | –63 |
| Кредити та облігації | 23 105 | 12 412 | –9 139 |
| Середньо- і довгострокові кредити, облігації | 18 238 | 13 443 | –4 665 |
| Сектор державного управління | 1 059 | 8 | –1 118 |
| Надходження | 2 942 | 2 902 | 961 |
| Виплати | –1 883 | –2 894 | –2 079 |
| Банки | 10 526 | 7 586 | –3 272 |
| Надходження | 11 879 | 11 500 | 5 442 |
| Виплати | –1 353 | –3 914 | –8 714 |
| Короткострокові кредити | 4 867 | –1 031 | –4 474 |
| Органи грошово-кредитного регулювання | 0 | 0 | 0 |
| Банки | 4 497 | –1 559 | –4 372 |
| Інші сектори | 370 | 528 | –102 |
| Інший капітал | –18 327 | –13 018 | –7 972 |
| Готівкова валюта поза банками | –13518 | –12897 | –9713 |
| Помилки та упущення | –437 | 531 | 656 |
| Зведений баланс | 9 421 | –3 063 | –13 726 |
Поглиблення кризових явищ у світі та в Україні визначило збереження в 2009 році дефіциту платіжного балансу, насамперед, у частині фінансового рахунку. В цілому за 2009 рік дефіцит поточного рахункусуттєво скоротився – до 1.8 млрд. дол. США(1.5% від ВВП) порівняно з 12.8 млрд. дол. СШАв 2008 році (7.0% від ВВП) і в порівнянні з 2007 роком - 5.9 млрд. дол. США (4.2% від ВВП) ( див. тбл. 2.1. ).