Национальная экономика шпоры 2 (стр. 3 из 3)

Проміжні щаблі одночасно є і підлеглими, і командними. Організаційно-управлінські рішення можуть виглядати як наказ або розпорядження, після цього вони набувають силу закону. Багато рішень в організації буває у вигляді усних вказівок, завдань, побажань, керівних директив. Головна задача керівника полягає в тому, щоб організувати виконання такого рішення, забезпечити координацію та контроль виконання.

Контроль виконання рішень є кінцевою стадією управління. Він набуває форму зворотного зв'язку, за допомогою якого можна отримати інформацію про виконання рішення, досягнення організацією поставлених цілей.

За допомогою контролю не тільки виявляються відхилення від завдання, сформульовані в рішенні, але й визначають причини цих відхилень. Можна виділити і інші функції, які вирішуються за допомогою контролю виконання:

1. Діагностична функція - головна, провідна функція контролю. Спочатку треба уявити собі істинний стан справ, тобто поставити діагноз.

2. Функція зворотного зв'язку допомагає керівнику впливати на хід робіт.

3. Орієнтовна функція контролю дозволяє керівнику спрямовувати зусилля на об'єкти підвищеної уваги керівника. Ті питання, які випадають з поля зору керівника, не вирішуються підлеглими.

4. Стимулююча функція контролю близька до орієнтовної функції, але вона націлена на виконання та залучення до процесу праці всіх невикористаних резервів, у перше чергу резервів людського фактора.

5. Коректувальна функція. Керівник вважає, що він перевіряє роботу підлеглого, а насправді підлеглий вже перевірив на практиці ефективність рішення керівника.

6. Педагогічна функція. Виконавець буде сумлінно працювати, якщо контроль побудований ефективно, грамотно, вправно.

Контроль є об'єктивною необхідністю тому, що найоптимальніші плани не можуть бути реалізованими, якщо вони не будуть доведені до виконавців та за їх виконанням не буде налагоджений об'єктивний та постійний контроль.

87. Принцип ефективності В.Парето у розподілі благ.

У 1909 році італійський економіст В. Парето уточнює поняття ефективного розподілу ресурсів: ресурси розподілені оптимально або ефективно, якщо ніхто не може покращити свого стану, не погіршуючи стану іншого. З того часу економісти користуються визначенням ефективності за Парето або Парето - оптимуму.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб'єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Парето. Парето - оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Пояснимо поняття Парето - ефективності на прикладі моделі економіки з двома індивідами М і N, між якими розподіляється деякий обмежений обсяг ресурсів споживання (рис. 87.1). На осях відкладені рівні корисностей відповідних індивідів. Множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті обома учасниками обміну відображає межа можливих корисностей (UPC).

Межа можливих корисностей показує, якого максимального рівня корисності може досягти суб'єкт М за кожного з рівнів корисності суб'єкта N. Ця крива має від'ємний нахил, оскільки, згідно Парето - оптимуму, покращення стану одного індивіда обов'язково призведе до зменшення ресурсів споживання в іншого, тобто до погіршення його становища. Всі точки UPCвідповідають Парето - ефективним розподілам.

Рис. 87.1. Межа можливих корисностей

Проаналізуємо детальніше стан суб'єктів в різних точках кривої. Точка Fпоза межами UPC є недосяжною для обох індивідів внаслідок обмеженості ресурсів споживання. У точці А всі блага суспільства зосереджені у суб'єкта М, корисність якого досягає максимуму за даних наявних ресурсів, а учасник N не має жодного блага, його корисність є нульовою. У точці В ситуація протилежна - суб'єкт N володіє всіма ресурсами споживання, а ресурси споживання і корисність суб'єкта М дорівнюють нулю. Обидві точки А і В є ефективними за Парето, тому що в обох точках покращення для одного індивіда неможливі без погіршення стану іншого. Рух з точки А до точки В по кривій можливих корисностей надає безліч компромісних комбінацій, за кожної з яких все більша кількість благ перерозподіляється від суб'єкта М до N, при цьому стан М постійно погіршується, aN - покращується.Точка С не належить UPС і не є Парето - оптимальною, тому що, рухаючись до точки D, розташованої на межі можливих корисностей, можна значно поліпшити стан М без змін стану N, а рухаючись до точки Е можна поліпшити стан N без змін для стану М. Будь-яка точка межі можливих корисностей між Dі Е відповідатиме покращенню положення обох індивідів порівняно з точкою С. Отже, в точці С ресурси розподілені неоптимально, має місце недовикористання або розтрата ресурсів. Жодна точка, яка знаходиться під межею можливих корисностей, не буде ефективною за Парето.

91. Причини та показники нерівності в розподілі доходів населення.

Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, найчастіше будують криву Лоренца (рис. 2.1). Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств (сімей) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій чи іншій країні.

Рис. 2.1. Крива Лоренца

Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім'ями України, тоді кожна їхня п'ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей — 40% доходу й т.д. Таку ситуацію графічно зображають бісектрисою. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу. Інший крайній випадок спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла (крива максимально віддалена від бісектриси). Реальна економіка звичайно являє собою дещо середнє між цими двома крайніми випадками. У 1998 р. в Україні на частку 20% населення з найнижчими доходами припадало 9,2% середньодушового грошового доходу, на частку другого квінтилю — 13,7%, третього — 18,2%, четвертого — 22,6% і частку 20% населення з найвищими доходами — 36,3%.

Для характеристики розподілу доходу між групами населення обчислюють коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його нерідко обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів.

106. Розподіл платежів за забруднення довкілля між державним та місцевими бюджетами.Співвідношенняміжчасткамивідрахувань, щоперерозподіляютьсянарізнірівнігосподарювання, длязазначенихвидівплатежівзаприродніресурсимаєтакийвигляд (%):

У держбюджет	В обласні, місцеві бюджети
за землю	30	70
за надра	40	60
за воду	80	20
за лісові ресурси	80	20
за рибні й ін. водні живі ресурси	100	—

115. Конкурентні переваги та конкурентоспроможність: зв’язок між цими поняттями.

Конкурентні переваги — сильні сторони підприємства, якщо вони забезпечують перевагу над конкурентами і є дуже важливими для цільового ринку. Виділяють три основні конкурентні переваги: організаційні; функціональні; основані на взаємовідносинах із зовнішнім середовищем.

До організаційних переваг належать: досвід маркетингової діяльності; оргструктура управління маркетингом, умови ефективної взаємодії маркетингової служби з іншими структурними підрозділами і т. д.

Функціональні переваги охоплюють показники діяльності в функцій маркетингу: знання споживачів, їхніх запитів і переваг у розрізі цільових ринків (сегментів); конкурентоспроможність товарів, ефективний розподіл, ефективна збутова політика, гнучка політика цін, дійова комунікаційна політика і тощо.

Переваг, основаних на відносинах із зовнішнім середовищем, можна досягти, якщо сформовані відносини оптимальної взаємодії із чинниками як макросередовища (політичними, організаційними, економічними структурами, соціальними органами та іншими), так і чинниками мікросередовища безпосереднього оточення (споживачами, постачальниками, маркетинговими посередниками, всілякими контактними аудиторіями і под.).

Рейтинг товару та методика його визначення

Для визначення конкурентоспроможності досліджуваного товару спочатку необхідно обрати серед ринкових аналогів базовий варіант, який найкраще задовольняє потребу споживача і з котрим порівнюватимуть даний товар.

Кількісну оцінку рівня конкурентоспроможності роблять через систему показників: одиничних, групових та інтегральних.

Спочатку визначають одиничні показники за кожним параметром як відсоткове відношення величини даного параметра оцінюваного виробу до величини того самого параметра базового виробу:

Паралельно визначають коефіцієнти вагомості (значущості) кожного параметра (Vі). Для того найчастіше використовують метод експертних оцінок. Далі розраховують групові показники:

для технічних параметрів — індекс якості:

для економічних параметрів — індекс ціни споживання:

Інтегральний показник конкурентоспроможності визначають за формулою:

Якщо к < 1, то аналізований товар поступається перед базовим товаром конкурентів; якщо А: > 1, аналізований товар має вищу конкурентоспроможність, ніж базовий виріб.