Обсяги фінансування дефіциту за рахунок кредитів Національного та комерційних банків України у 1999–96 pp. становили 5 730,3 млн. грн., або 61,2% показника величини грошової маси наприкінці 2003 p.
Відомо, що процес фінансування урядових структур усіх рівнів не є процесом використання грошей у категорії капіталу. Відволікаючи гроші з реальної економіки, він з об'єктивних причин зменшував можливості щодо мультиплікації грошей та їхнього подальшого виходу на валютний ринок. Це теж один із факторів реальної ревальвації національної грошової одиниці.
Важливо також і те, що навіть у 2003 p. на фінансування дефіциту бюджету було спрямовано 1 345,6 млн. грн. кредитів Національного та комерційних банків. Немає сумніву, що використання таких значних кредитів у реальній економіці значно розширило б пропозицію гривні на валютному ринку і, насамперед, сприяло б її девальвації.
Підсумовуючи, можна зробити висновок – процес відволікання значних коштів із товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету скорочує пропозицію національних грошей у реальній економіці, тій, де створюється додана вартість – першоджерело процесу "розмноження" грошей. Це сприяє збільшенню ставок за кредитами у комерційних банках, внаслідок чого погіршуються умови кредитування товаровиробників і споживачів.
Збільшення обсягів взаємо заборгованості та згортання відтворювальних процесів у виробництві є не лише одним, а передусім неприємним наслідком такого значного фінансування дефіциту бюджету. Це зайвий раз підтверджує думку відомого економіста Н. Грегорі Менкью, який сказав, що стимулююча бюджетно-податкова політика у будь-якій країні призводить до зниження рівня національних заощаджень, що скорочує пропозицію долара і підвищує рівноважне значення реального обмінного курсу.
Надмірна протекціоністська політика щодо захисту вітчизняного товаровиробника. Обмеження імпорту тих чи інших товарів означає абсолютне (або відносне) скорочення його обсягів. Через це має зрости сальдо чистого експорту (у нашому випадку – скоротитися пасивне сальдо). Насправді ж, досягається нове значення рівноваги за рахунок зростання реального обмінного курсу.
З усього можна зробити головний висновок – стабілізація обмінного курсу гривні та зростання її реального обмінного курсу протягом 2003–97 pp. стали можливими за рахунок зміцнення ринкових механізмів самоорганізації економіки у лібералізованому господарському середовищі. Це забезпечує усталеність та передбачуваність валютного ринку та обмінного курсу.
Довготривалою макроекономічною тенденцією в Україні слід вважати стрімке зниження індексів зростання грошової пропозиції до набуття ними більш-менш поміркованих значень. Саме цей процес зумовив значне зниження темпів інфляції, що підтверджується результатами регресійного аналізу (див. табл. 8).
Надзвичайно високе значення параметра V вказує на щільний зв'язок між темпами зростання грошової пропозиції (агрегованої в показник Ml) та індексом зростання споживчих цін.
Таблиця 2.
Середньомісячні пропозиції грошей М1 та М3, та річні індекси та індекс інфляції протягом 1998–2003 pp.
Роки 1998 | Середньомісячна пропозиція грошей, Ml млн. гри. | Середньомісячна пропозиція грошей, МЗ млн. гри. | Річні індекси Ml | Річні індекси МЗ | Індекс інфляції |
1999 2000 2001 | 0,888 8,964 124,5 893,9 | 1,966 11,039 175,8 1344 | 1009% 1389% 718% | 561% 1593% 765% | 390,0% 2100,0% 10256,0% 501,0% |
2002 2003 | 3216 5220,7 | 5088 7503,4 | 360% 162% | 379% 147% | 281,7% 139,7% |
Рис. 5. Індекс інфляції за рік в функції від індексу грошової пропозиції М1
Для фінансистів-практиків важливість цього зв'язку полягає у тому, що включення ринкових механізмів регулювання грошової пропозиції (що відбувається починаючи з жовтня 2001 p.) забезпечуватиме і в поточному, і в наступному роках розширення грошової пропозиції головним чином відповідно до розвитку потреб реальної економіки. Останнє свідчить про подальше зниження темпів інфляції.
Залежність індексу інфляції від середньомісячної грошової пропозиції МЗ також досить щільна.
Тенденції щодо процесу розвитку грошової пропозиції у поточному 2004 p. зміцнюють позитивні тенденції минулого 2003 p. Банківська система продовжувала збільшувати грошову пропозицію помірними темпами і у квітні поточного року її показник становив 10 млрд. грн. Станом на 1 травня 2004 p. він дорівнював 10,2 млрд. грн. За умов низької інфляції – 4,7% за підсумками трьох місяців – та певного зростання курсу гривні грошова пропозиція МЗ збільшилася загалом на 109,1%. Порівняно з квітнем минулого року вона збільшилася на 142,1%.
За умов існування важкого податкового пресу в економіці у поза банківському обігу все ж таки збереглися мотивації щодо розширення обсягів майже стабільних національних грошей. Саме тому, на нашу думку, обсяг готівки поза банками збільшився до грудня 2003 p. на 117,9%, а до квітня – на 154,8%.
Порівняно з груднем 2003 p. обсяги строкових депозитів суб'єктів господарювання збільшилися на 134,2% і становили 432 млн. грн., громадян -на 125,4% і становили 751 млн. грн. Обсяги строкових депозитів "до запитання" збільшилися усього на 106,4%.
Нарешті, Україна повинна докласти серйозних зусиль, щоб залучити приватні інвестиції з країн далекого зарубіжжя. Як відомо, для цього треба створити сприятливий інвестиційний клімат, під яким розуміються економічна і політична стабільність, стале законодавство, пільгове оподаткування іноземних інвесторів, можливість конвертувати більшу частину одержаного прибутку в тверду валюту, різке обмеження апетитів корумпованих чиновників. Створити такі умови далеко не просто, але робити рішучі кроки в цьому напрямі слід уже тепер.
Як забезпечити високу ефективність обмежених інвестиційних ресурсів? Насамперед, вони повинні надаватися тільки тим підприємствам (групам підприємств), які виробляють конкурентоспроможну продукцію, що користується сталим попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках, або здатні в короткий строк освоїти її виробництво. Ці підприємства (групи підприємств) стануть центрами економічного зростання, які повинні витягти економіку України з кризи. Оскільки в умовах трансформаційної кризи інвестиційний процес пов'язаний з глибокою структурною перебудовою, то такі центри виникатимуть у різних галузях народного господарства. Ними можуть стати підприємства легкої та харчової промисловості з швидким оборотом капіталу, продукція яких користується сталим попитом; житлове будівництво; підприємства ВПК, які здатні виробляти високотехнологічну продукцію (як військового, так і цивільного призначення) з низькими витратами виробництва; підприємства, що випускають устаткування для видобування і переробки нафти й газу; багато підприємств енергетичного і важкого машинобудування, продукція яких може конкурувати із зарубіжними аналогами; тощо.
Переважна частина “зовнішніх” інвестиційних ресурсів повинна надаватися підприємствам (фірмам) на кредитній, тобто поворотній основи Надаючи інвестиційні кредити, інвестиційні банки (державний і комерційні, які, безумовно, виникнуть) повинні спиратися на результати конкурсів інвестиційних проектів та їх наукової експертизи. Що ж до інвестиційних ресурсів, які є в нових власників приватизованих підприємств (йдеться про власні, а не про позичені кошти), то їх ефективність значною мірою забезпечується автоматично, оскільки великі інвестори, ризикуючи своїм капіталом своїм капіталом, стануть здійснювати виключно ті інвестиції що обіцяють високу віддачу. Тому інвестиції кредит доцільно надавати за умови, що фірма візьме на себе фінансування значної частини капітальних затрат.
Список використаної літератури
1. Льовочкін С. В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання // Фінанси України. – 2000. –№12. – с. 25 – 33.
2. Вишлінський Г. Останній рік тисячоліття – рік несподіваного росту: макроекономіки // Україна Бізнес. – 2001. – №4.
3. Макроекономіка: Цілий рік напруженого застою // Україна Бізнес. – 2000. – 1 січня.
4. Геєць В., Возна А. Макроекономічна стабільність і криза пропозиції у перехідній економіці // Банківська справа. – 2004. –№7.
5. Ющенко В. А. Про основні засади макроекономічної стабілізації в Україні // Фінансова Україна. – 2004. –№10.
6. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономік стабільні власності переходу від економічної кризи до зростання // Вісник НБУ. – 2004. – №9 (вер).
7. Від макроекономічної стабілізації до економічного протекціоналізму // Урядовий кур’єр. – 1999. – (16 грудня).
8. Панасик Б. Макроекономіка: диспропорції та їх причини // Економіка України. – 2002. –№6. (червень).
9. Соменя Д., Волинський Г. Питання макроекономіки і стабілізації в Україні. // Економіка України. – 2003. –№7.
10. Самуельсон П. Макроекономіка (Підручник).