МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права
Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини
| Допущена до захисту «____» _____________ 2008 р.Зав. кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права, доцент, кандидат юридичних наук,____________ В.М. Дрьомін | Дипломна роботастудентки 6-го курсу очно-заочного навчання Сущенко Любові ІванівниНауковий керівникдоцент, канд. юрид. наук С. О. Стефанов |
м. Одеса 2008 р.
З м і с т
Вступ. 3
Розділ 1. 8
Злочинність – загальносоціальна проблема. 8
1.1. Злочинність як форма порушення прав людини. 8
1.2. Сучасний стан злочинності в Україні 17
Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю.. 33
2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю.. 33
2.2. Справедливість як фактор боротьби із злочинністю.. 46
Розділ 3. Превенція як найбільш гуманна форма протидії злочинності 52
3.1. Поняття та сутність попереджувальної діяльності 52
3.2. Загальна та спеціальна превенція. 75
Висновки. 89
Список використаних джерел. 94
У сучасній вітчизняній юридичній науці сформувалася досить обґрунтована точка зору, згідно з якою побудову правової держави необхідно розпочинати з захисту і забезпечення прав людини. Теорія і практика прав людини має довгу і повчальну історію. Визначними віхами на її історичному шляху є, зокрема, Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Всезагальна Декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. та інші міжнародно-правові документи щодо прав людини.
Сучасна концепція прав людини, враховуючи всю її модифікованість і особливість, що зумовлені сучасним рівнем і характером світової цивілізації, спирається на багатий досвід людства, і передусім у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регуляції їх поведінки, їх місця, ролі та значення у навколишньому світі.
Проблеми здійснення та захисту основних прав людини є надзвичайно важливим завданням права. Визнаючи людину як найвищу соціальну цінність, держава повинна створити і гарантувати належні умови існування для всіх членів суспільства. Із розвитком світової думки все більшого поширення набуває твердження про соціальне призначення держави. Вже не оспорюється висновок про те, що держава існує для людини, а не людина для держави. Розуміння даних положень виходить із меж національного права на міжнародно-правову арену. З кінця минулого століття світове співтовариство намагається застосувати усі можливі форми та засоби впливу з метою забезпечення основних прав людини.
Важливою частиною гуманної спрямованості розвитку суспільства є визначення основних прав і свобод, їх змістовного наповнення, меж, можливостей обмеження. Дані питання є загальними для усіх держав. Враховуючи відсутність розбіжностей між сутністю людини в тій або іншій державі, визначення основних стандартів в галузі прав людини є насамперед, завданням міжнародно-правових інститутів. Не може відбуватися різне тлумачення в різних країнах таких основних прав як права на життя, працю, родину та ін.
Виключно важливе значення має той факт, що Конституція України має гуманістичне спрямування, закріплює на національному рівні основні стандарти прав людини. Так, ст. 3 проголошує, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Регулюванню прав та свобод людини присвячений також окремий розділ Конституції України.
Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними.
Однією з причин такого стану є, на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь–якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров’я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема – кримінально–правова політика держави у сфері протидії злочинності.
Держава у своїй діяльності в боротьбі зі злочинністю не тільки здійснює заходи по боротьбі з нею, а й у деяких випадках може створювати негативні криміногенні чинники і тим чи іншим шляхом сприяти виникненню окремих (нових) видів злочинів. Тому для раціонального й ефективного контролю за злочинністю потрібна загальна теорія (теоретична модель) впливу державної влади на злочинність.
Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи йде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка криміногенної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотного впливу на суспільство призвела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеного відтворення злочинності. Виникла необхідність в осмисленні дійсності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.
Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємопов’язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб’єктів повинна бути диференційована за рівнем, масштабами, функціями, засобами стримування. Між державною владою та злочинністю складаються неоднозначні співвідносини. Влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, яка їй загрожує. З іншого боку, державу презентують можновладці та підлеглі службовці. Існують дві перепони зростанню злочинності: а) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток суспільства і б)цілеспрямована протидія злочинності, яка традиційно зветься боротьбою зі злочинністю (в дисертації автор використовує назву “контроль за злочинністю”).
В умовах перехідного періоду Україна зробила впевнені кроки на шляху системного оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, сучасного цивілізованого розвитку. Одним із стратегічних пріоритетів цього процесу є послідовне утвердження демократичних засад суспільства, прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції, організованої злочинності, тіньової економічної діяльності.
Завданням кримінологічної науки є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження правопорушень, розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій. Вимагає подальшого розвитку кримінологічна теорія попередження злочинів, визначення правових основ цієї діяльності, кола суб'єктів та їх класифікації, дослідження рівнів попереджувальної діяльності, поглиблення наукового аналізу арсеналу соціальних, економічних, організаційних, управлінських, політичних, правових, психологічних та інших засобів попередження злочинів.
Науковому дослідженню проблем боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини присвячено ряд праць. До таких праць можна віднести «Соціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика)» Голіна В.В., «Державний контроль за злочинністю» Литвака О.М., «Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ» Лунеева В.В., «Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні» Митрофанова А.А., «Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією» Романюк Б.В., Глушкова В.О.
Деякі актуальні проблеми боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини в незалежній Україні знайшли своє відображення в статтях у періодичній пресі. Серед них можна відзначити статті Мелешко Н.П. «Преступность: проблемы правового реагирования», Тулякова В.О. «Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі».
Метою даної роботи є дослідження боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини. Мета конкретизується в завданнях, якими є виявлення сутності злочинності, з’ясування гуманістичних основ кримінально-правової та кримінологічної політики держав; дослідження рівня, структури, динаміки та географії злочинності, виявлення особливостей заходів боротьби із злочинністю з урахуванням дотримання прав людини. Обрану проблему автор досліджує за допомогою загальнонаукових методів – системного, функціонального, аналітичного та спеціально-юридичних методів – порівняльно-правового, історико-юридичного, формально-логічного та інших засобів наукового пізнання.
Дана робота складається із трьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений поняттю злочинності. В ньому йдеться про поняття, ознаки та сутність злочинності, розглядається проблема обґрунтування концепції державного контролю над злочинністю, співвідношення із поняттям кримінальної політики. Також досліджуються питання кримінологічної характеристики злочинності в незалежній Україні. Увага приділяється таким характеристикам злочинності як рівень, структура, динаміка та географія.