Конфузно для слуху звучить обурений лемент про збоченість таких людей, ще конфузніше спроби пояснити їхню жертовність жалюгідною меркантильністю або гіпнотичною залежністю. А найбільш образливо полягає в тому, що ці зойки перше за всіх і голосніше за всіх випускають ті, хто іменує себе християнами. Неначе Христос не говорив про те, що Царство Боже - не від світу цього. Неначе по існувало у християнстві подвижників, які відмовлялися від земних благ і умертвляли свою плоть, не було мучеників, які з упованням і почуттям радісного звільнення йшли на багаття і хрест.
Одне це непорозуміння ясно показує, які ми сьогодні бутафорські християни, як витіснилася й підмінилася в нас віра вертким угодовством й обачним пристосовництвом. Однак же, можуть мені заперечити, ці подвижники і мученики, ці тверді віруючі не були терористами і, крім себе, не вбивали й не замірялися вбити нікого іншого. А чи так насправді? А незліченні переслідування єретиків, релігійні війни й усі Варфоломіївські ночі нашої рідної християнської цивілізації? А ненависть, дії інших релігій і вір? А духовенство, яке іменем Отця і Сина благословляло зброю на взаємне побиття мільйонів?
Але нехай скажуть, що це історично обумовлені "втрати виробництва", результат нерозумної старанності й нездатності правильно тлумачити Заповіді Господні. Будь ласка, панове святенники, що споруджують храми і служать показні й безсильні молебні за мир між народами, я наведу вам щось з цих Заповідей, і спробуйте витлумачити їх як-небудь інакше. Розгорнемо Старий Завіт, священну книгу євреїв і християн, авторитет якої ніхто не сміє заперечити. Немає жодного сумніву, що ця велика книга сповнена найнепримиреннішої ненависті до всіх, кого сьогодні ухильно назнали б інакомислячими. І потрібно або визнати її правоту і слушність такого підходу - або, бажаючі бути послідовними у своєму нацифізмі, відсахнутися і зректися її.
"Я на них нагромаджу нещастя, зуживу стріли Мої на них. ...Надворі забиватиме меч, а в домах - жах: як юнака, так і дівчину, і грудну дитину" (Втор. 32:23, 25).
"Я вістря свого меча нагострю... відімщу Я своїм ворогам... Я стріли свої понапоюю кров’ю забитого і бранця... (Втор. 32:41, 42).
"...з тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставши при житті жодної душі" (Втор. 20:16).
"І побив Ісус весь край: гору... і узбіччя, і всіх їхніх царів, - не зоставив жодного врятованого, а кожну особу закляв, як наказав був Господь. Бог Ізраїлін" (Єг. 10:40).
"Так сказав Господь Саваоф... Тепер іди, і поб'єш Амалика і закляни усе, що його... І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти..." (1 Сам. 15:3).
Подібні цитати можна множити без кінця. Чи це не екстремізм? Або навіть справжній терор, але не від вродженого звірства й дикості, не від невтримного прагнення руйнувати, а навпаки - від непримиренного поділу добра і зла іі остаточної постанови викорінити зло раз і назавжди, зміцнити па землі добро і праве діло. От яка вона буває: тверда, послідовна, безоглядна віра, віра в дії.
Ні, християни не зреклися Старого Завіту; вони попросту не читають його (як, втім, не читають і Повий), обходячись особливим способом насмиканими і препарованими витягами. Тут є над чим замислитися, і наше невміння розуміти інших тісно зв’язане з нездатністю відкрито дивитися на самих себе. Це не виправдання тероризму, - це пояснення неминучості його появи (або чогось гіршого) у сформованих ненормальних умовах.
Згубна сліпота вразила сьогодні, як ніколи раніше, людину Заходу: вона втратила сприйняття цілого виміру.
Викинута відцентровою силою на плоску поверхню буття, вона стрімко й на перший погляд переможно освоює цю площину. Однак нескінченно розповсюджуючись ушир, вона й сама непомітно для себе зробилася двомірною і плоскою. Двомірна істота, якщо наочно представити таке, третього виміру (глибини, висоти) попросту не бачить. Люди трьох вимірів (у нашому випадку люди твердої і дійової віри), навіть найпримітивніші з них, їй незрозумілі, незбагненні. Вона бачить у межах своєї площини тільки плоский зріз, що рухається упоперек спільної магістралі, бачить, якісь діри, що залишає по собі цей зріз, не здогадуючись, що третій вимір іде кудись у глибину й не вміє не дірявити площину. І вона ніколи не зрозуміє, вона, така у власній уяві широка, і правильна, і толерантна, і начебто навіть гуманна, що може здаватися таким людям у своїй нестримній поверховій активності, у своєму нахрапистому експансіонізмі, що нав'язує всьому світу її спосіб мислення, її спосіб життя і її пріоритети, її плоскі, двомірні цінності, - може цілком щиросерде здаватися таким людям диявольським розбещувачем, породженням й осередком світового зла, у безкомпромісній боротьбі з яким не шкода віддати це тимчасове, це несправжнє життя.