Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.
При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше вираження таке:
Y=AF(K,L,N)
У даній формулі А – це сукупна продуктивність факторів. З формули бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає також на 1%.
Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.
Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є переборення перешкод, породжених обмеженістю природних ресурсів і можливість досягнення дуже високих темпів економічного зростання. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової технології, потрібно в 3-4 рази менше витрат у порівнянні з витратами на видобуток такого ж обсягу палива.
Працезаощаджувальний вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку весь приріст виробництва досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.
Такий вид найбільш характерний для початкових періодів розвитку машинного виробництва – індустріалізації народного господарства.
Капіталозаощаджувальний вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягаються ощадливі витрати засобів виробництва. Ці процеси в найбільшій мірі стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва.
Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.
У противагу витратному екстенсивному нарощуванню виробництва, всебічна інтенсифікація забезпечує антивитратну траєкторію економічного зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 6), де приведені умовні дані.
На графіку видно, що швидше усього зростає обсяг національного доходу (НД), трохи повільніше збільшується випуск засобів виробництва (До) і чисельність робочої сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.
Нова якість економічного розвитку виражається у зменшенні витрат праці і засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.
Така структурна зміна – результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.
ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Іноді здається дивною бурхлива реакція, з якою економісти сприймають найнезначніші, здавалося б, зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки істотна різниця між чотирма і трьома відсотками економічного зростання? Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4% виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.
Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при однакових темпах економічного зростання різниця в життєвому рівні населення буде ставати усе більшої і більшою. Наприклад, дві країни Г и Д розвиваються однаковими темпами (5% у рік); але якщо в країні Г ВНП на душу населення складає 10 тис. грн , а в країні Д – 500 грн , то 5%-ий приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для країни Д – усього лише рівний 25 грн. у рік.
Очевидно також, що економічне зростання має більш важливе значення, чим стабільність.
Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.
Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:
1) кількість і якість природних ресурсів країни;
2) кількість і якість трудових ресурсів країни;
3) обсяг основного капіталу;
4) технології.
Ці чотири фактори економічного зростання можна об'єднати за назвою факторів пропозиції. Саме вони роблять зростання виробництва фізично можливим.
Загальне представлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей – мал. 1.
Ця крива щонайкраще відбиває максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, що може бути вироблена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості ресурсів і технологічний прогрес) зміщають криву виробничих можливостей вправо, що показано як зрушення від АВ до СД.
1) Але можливість економіки цілком реалізовувати свій виробничий потенціал обмежується факторами попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей може зміститися вправо, та дійсний рівень виробництва не досягає можливого. Інакше кажучи, крива реальної економічної діяльності знаходитиметься усередині площі, обмеженої кривою виробничих можливостей.
Приклад. Чистий приріст робочої сили в США складає 2 млн. у рік. Сам по собі цей приріст збільшує виробничі потужності, або потенціал економіки. Але для того, щоб збільшення економічного потенціалу виразилося в прирості виробництва, необхідно знайти роботу всім 2 млн. безробітніх, причому саме в тих галузях і підприємствах, де їхні здібності цілком реалізуються. Суспільство не має потреби ні в нових безробітних, ні в педіатрах, що працюють водопровідниками.
При всьому значенні факторів попиту і розподілу ресурсів основна увага в обговоренні проблем економічного зростання приділяється факторам пропозиції. Економічний зростання визначається факторами, що зміщають криву сукупної пропозиції вправо – мал. 2.
На мал. 2 збільшення сукупного попиту показаний як зсув кривій AD вправо, від AD1 до AD2. Це зрушення показує, що при різних рівнях цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте.
Можна сказати, що реальний ВНП у будь-який час визначається як працевтрати (у людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальне годинне вироблення на один зайнятого).
Або: ВНП = число відпрацьованих чіл.-годин х продуктивність праці.
Приклад. Припустимо, у господарстві зайнято 10 чоловік, кожний з яких відпрацьовує 2 тис. годин у рік (50 тижнів по 40 робочих годин у тиждень), так що загальне число відпрацьованих людино-годин складає 20 тис. Якщо середнє вироблення в розрахунку на людино-годину складає 5 доларів, то загальний випуск продукції або реальний ВНП, складе 100 тис. доларів (20 тис. х 5 діл.).
Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили й ефективність розподілу, сполучення і керування різними ресурсами. іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру поліпшення здоров'я, професійної підготовки, утворення і підвищення зацікавленості; у міру зростання забезпеченості машинами й устаткуванням, а також природними ресурсами; при кращій організації і керуванні виробництвом; при переміщенні робітників їх менш у більш ефективні галузі.
На практиці технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові машини й устаткування.
На перший погляд, хід технічного прогресу історично характеризується глибиною і стрімкістю. Газові і дизельні двигуни, конвеєри і складальні лінії приходять на розум як найбільш істотне досягнення минулого. зовсім недавно «чарівна лампа технології» випустила «джина автоматизації» і разом з тим усі можливі чудеса фабрики, що приводиться в рух одним натисканням кнопки. Надзвукові літаки, транзистори й інтегральні схеми, комп'ютери, ксерокси, контейнерні перевезення і ядерна енергія, не говорячи вже про космічні польоти, - це ті технологічні досягнення, що відносилися до області фантастики в недалекому минулому. Подібні нововведення сприятливо впливають на економічний зростання.