Основні напрями проведення інституційної реформи включають зміцнення законності, надання і забезпечення гарантій реальних прав власності, дотримання і виконання контрактів, норм, правил у суспільстві, розвиток неформальних правил, якісне вдосконалення існуючих інститутів, створення інститутів партнерства, організацій що координують і регулюють різноспрямовані інтереси соціальних груп у суспільстві.
Голян В.А. Проблеми формування інституціонального середовища національної економіки в умовах ринкових відносин// Актуальні проблеми економіки.-2006.-№5(59).-с 4-11.
Автором статті проблеми формування інституціонального середовища національної економіки. Проведена структуризація інституціональних перетворень у різних сферах відтворювального процесу. Увага акцентується на необхідності сучасного інституціонального забезпечення економічних відносин у сфері природо використання. Автор відзначає що колізії ринкових перетворень, які існують в сучасній практиці господарювання, вимагають розробки ефективного інструментарію та необхідність розбудови громадянського суспільства що потребує монтування в систему господарських відносин таких інституціональних ланок які прискорять процеси соціально-економічного піднесення та забезпечать поступове послаблення соціальних антагонізмів. Такі інституціональні ланки, генеруючи потреби і запити організованих груп суспільства мають отримати належне правове забезпечення і поступово включатися у відтворювальний процес.
Необхідною мірою політики інституціональних змін є те, що вони не повинні носити хаотичний, стихійний характер. Важливим завданням інститутів, які здійснюють трансформацію, є згладжування суперечностей в середині економічної системи суспільства.
Існуюча інституціональна структура національної економіки повною мірою не відповідає новим викликам економічних перетворень через наявність значного потенціалу системних суперечностей, що виникають через низку адаптованості до сучасних ринкових реалій інститутів, які залишились від командно-адміністративної системи централізованого управління та через слабку здатність активно вливатись у відтворювальний процес інститутів, породжених трансформаційними змінами.
Інститути не виконують своєї основної функції, тобто не забезпечують справедливих правил гри між основними суб’єктами економічних відносин.
Біль того, інституціональне середовище сьогодні таке , що спостерігається високий рівень трансакційних витрат, пов’язаних з неадекватною інформацією, слабкою реалізацією прав власності, а також наявністю бар’єрів для вступу на ринки нових учасників. За цих умов важливого значення набуває проблема вмонтування в інституціональну систему ринкових відносин інститутів, які ефективно впливають на розвиток ринків, тобто допомагають управляти ризиками при ринкових обмеженнях посилюють їхню ефективність.
Особливою актуальністю відзначають проблеми, пов’язані із формуванням ринкової інфраструктури шляхом створення інститутів, які сприятимуть розвитку ринкових відносин і підтримці ефективного функціонування окремих елементів продуктивних сил.
Одним із основних чинників соціально-економічного піднесення вважають інституціональне забезпечення механізму інноваційної моделі економіки.
В українському інноваційному середовищі наявні майже всі сучасні інституції поки що вони працюють не досить результативно, не завжди дієздатні на світових інноваційних ринках, проте мають потужний потенціал здатний вивезти українське суспільство на світовий рівень інноваційного розвитку.
Підсумовуючі викладене та враховуючі сучасні реалії національної економіки. Необхідно структурувати основні блоки інституціональних перетворень, які створюють правову і організаційну основу для побудови в країні громадянського суспільства та соціально орієнтованої економіки.
Особливої гостроти набувають системні перетворення, які принципово змінюють характер взаємозв’язків між суб’єктами економічних відносин. Насамперед, потребують значної корекції принципи формування нової управлінської вертикалі регулювання соціально економічних процесів у напрямку лібералізації та децентралізації при визначенні пріоритетів розвитку окремих регіональних утворень.
Таким чином, формування сучасного інституціонального середовища національної економіки має створити сприятливий полігон соціально-економічного розвитку. Від того, наскільки повноцінним буде інституціональне середовище окремих ланок господарської діяльності залежить реалізація економічних і соціальних пріоритетів. Маються на увазі інститути, які прискорюватимуть процеси інтернаціоналізації, комерціалізації, а також демократизації окремих сфер життєдіяльності. Одне з основних завдань, які мають виконувати сучасні інститути ринку - це забезпечення системи противаг між інтересами держави та підприємницькими структурами з метою формування сприятливого базису для високо ефективного розвитку продуктивних сил.
Пищуліна О. М. «Інституціональні пастки», функціонування ринку праці в Україні // Стратегічні пріоритети.-2009.-№4(13).-с 140-148
Автор розглядає питання інституціонального середовища як системи обмежень, що визначають розвиток пристосувальних механізмів ринку праці, формування інститутів праці з погляду державної політики, основні вади та « пастки» на шляху інституціоналізації, запропоновано шляхи прискорення процесів формування ринків праці.
Успіх соціально-економічних реформ в Україні значною мірою залежить від ступеня інституціоналізації легальної економіки та ринків. При цьому в процесі виникають не тільки ефективні інститути, але поряд з легальними, інституціоналізуються також і тіньові ринки та процеси, які не сприяють економічному зростанню.
Слід враховувати, що загально світовий процес інституціалізації ринку праці в Україні має свою специфіку, протікає складно і суперечливо.
Посилення конкуренції, необхідність стимулювати продуктивність праці і економічну реструктуризацію включають гучного ринку, який би міг оперативно адаптуватися до потреб економіки, що швидко змінюється. Проте проблеми які породжує неінституціалізованний ринок праці поглиблюють кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню передумов для стабілізації і економічного зростання. На сучасному етапі розвитку ринку праці в Україні сформулювалася низка «інституціональних пасток», що стають на заваді ефективному функціонуванню ринку праці.
Однією з головних інституціональних перепон є існуюча інерційність зайнятості. Цей феномен має прояв у невідповідності динаміки зайнятості динаміці виробництва.
На інерцію зайнятості і повільність пристосування ринку до змін у попиті на працю впливають високі витрати обороту робочої сили, що є своєрідним гальмом на шляху її цілеспрямованого перерозподілу, тобто високі витрати, пов’язані з наймом та звільненням й надмірна зарегульованість трудових відносин обмежує гнучкість інститутів ринку праці.
Через надмірну разегульованість трудових відносин у формальному секторі нові робочі місця досить часто створюються на неформальній чи напівформальній основі. Саме тому зовні позитивні зрушення в структурі зайнятості населення камуфлюють процеси що свідчать про її примітивізацію.
По при високі витрати найму і звільнення український ринок праці демонструє інтенсивний «холостий оборот» робочої сили, за якою висока мобільність не веде до вдосконалення використання трудового потенціалу.
Однією з парадоксальних рис вітчизняного ринку праці стало домінування добровільних звільнень, в той час як країнах Центральної та Східної Європи основна частина вибуттів припадала на вимушені звільнення.
Інша «інституціональна пастка» - це недосконалість інституціонального механізму формування заробітної плати, що тех. Відмічає специфічні особливості України. Одним із проявів цієї тенденції є сталість існування надзвичайно високої еластичності зайнятості. Характерною рисою є інституціональна прив’язка фіксованої частки заробітної плати до мінімального рівня оплати праці. Природним інструментом підтримки нижнього порогу заробітної плати є її законодавчо встановлений мінімум.
Суттєвий фактор, що впливає на формування заробітної плати на ринку праці – відсутність інститоціаналізованної системи інформації про ціни на ринку праці, коли інформація залишається приватною справою окремих компаній і не оприлюднюється.
Наступною «пасткою» є неефективність інститутів трудового права в Україні застарілі норми трудового законодавства. Користуючись неефективністю механізмів правозастосування, українські підприємства також знаходять чимало неформальних або напівформальних засобів щодо мінімізації витрат на найом робочої сили, запровадження жорстоких умов зайнятості для надлишкових робітників, що призводить до їх добровільного звільнення. До вищесказаного слід додати і слабкість інститутів укладання контракту та ведення переговорів.
Таким чином, становлення ринку праці передбачає визначати нормативно-правове регулювання, стратегічне планування контроль і нагляд за здійсненням органами виконавчої влади повноважень, а також визначати професійні стандарти. Виходячи з тенденцій розвитку економіки та соц.. політики, мета державної політики в галузі розвитку ринку праці у найближчий перспективі мають бути створення правових, економічних і інституціональних умов, що забезпечать розвиток ефективного ринку праці.
Мірошниченко Т.Е. Інституційні підходи при формуванні параметрів ринку праці та напрямів його розвитку в сучасних умовах міжнародної конкуренції // Стратегія розвитку України.-2007.-№1-2.-с 172-176.
При формуванні й практичному впровадженні інституційних підходів щодо позитивного впливу на параметри ринку праці та напрямів його розвитку в умовах міжнародної конкуренції необхідно виходить з чітко визначеної системи пріоритетів державної політики у сфері зайнятості населення, наявного відповідного міжнародного регулятивного досвіду, зокрема – створення методик прогнозування і моделі ринку праці і зайнятості, розробки і упровадження програм розвитку провідних підприємств, а також потреб вітчизняної економіки особливостей наявного кадрового корпусу.