- можливість розглядати орендні платежі як поточні витрати і зараховувати їх до собівартості продукції.
Безумовний зиск від лізингу мають ті підприємства, котрі через сезонний характер виконуваних робіт або разових замовлень не мають потреби в постійному використанні устаткування.
Щодо підприємств-виробників матеріальних цінностей (постачальники), то вони одержують негайну оплату своєї продукції, збільшують обсяг її продажів, розширюють потенційне коло користувачів.
Інтереси лізингової фірми полягають в одержанні відсотків за надане в кредит устаткування у складі лізингових платежів, плати за ризик морального застаріння устаткування; можливості здати те чи інше устаткування в оренду кілька разів.
Перераховані причини обумовлюють широке поширення цієї форми договірних відносин, які для перших є засобом фінансування капіталовкладень у прилади, устаткування, транспортні засоби, для других — каналом збуту продукції, для третіх – кредитною операцією.
Отже, з удосконаленням у світі економічних систем та фінансових операцій лізинг розглядається як новий вид фінансування, особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він є альтернативою банківського кредитування. Використання даної послуги дає змогу значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Тож, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств.
2. Види здійснення лізингових операцій
Лізинг як багатогранне економічне явище здійснюється у різних видах, які з розвитком ринкового господарства стають дедалі різнобічнішими.
Загальновживаним є виділення за масштабами поширення відносин внутрішнього та міжнародного лізингу. Суб’єктами першого є вітчизняні підприємства чи їх інтеграційні утворення. Міжнародний лізинг реалізується суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Це дає можливість вітчизняним підприємствам оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування зарубіжного походження.
Залежно від характеру лізингових операцій суб’єкти можуть практично здійснювати такі їх види – зворотні (компенсаційні), пайові (роздільні) та сервісні.
Зворотний лізинг характеризується тим, що підприємство продає лізинговій фірмі частину свого власного майна, одночасно підписуючи з нею договір про його оренду. Таким чином, підприємство, не використовуючи кредит, одержує додаткові кошти від реалізації свого майна, експлуатація якого не припиняється. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб’єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння.
Але найдоцільнішим є розподіл лізингу за видами з урахуванням строку використання об’єкта. За цією ознакою виділяють оперативний та фінансовий лізинг.
Визначення оперативного лізингу у законодавстві України є досить недосконалим, оскільки зосереджується головним чином на тому, що строк договору є коротшим, ніж строк фінансового лізингу. Взагалі оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Цей вид послуги дуже близький до оренди, лізингодавець може надавати майно у тимчасове використання кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.
Останнім часом найбільшого поширення набув фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Закон України "Про фінансовий лізинг" від 18 листопада 2003 р. регламентує правові й економічні відносини цього виду лізингу. Фінансовий лізинг тут визначається виходячи з критеріїв, які відрізняють його від оперативного, і вважається таким, якщо договір лізингу задовольняє одну з нижче перелічених умов:
1) строк лізингу перевищує період, протягом якого нараховується амортизація у обсязі принаймні 75% від первісної вартості, крім того, лізингоодержувач зобов’язується придбати лізинговий актив за визначеною у договорі лізингу ціною на момент закінчення строку дії договору ;
2) загальна сума лізингових платежів дорівнює первісній вартості лізингового активу або перевищує її;
3) лізингодавець нарахував амортизацію на об’єкт лізингу у обсязі принаймні 50% до моменту його передачі лізингоодержувачу, та лізингові платежі в договорі лізингу становлять принаймні 90% «звичайної ціни» на момент початку дії договору лізингу;
4) об’єкт лізингу був вироблений згідно з вимогами лізингоодержувача та не може бути використаний іншими установами завдяки своїм унікальним характеристикам (процедурним та якісним рисам) [12,c.8].
Це фактично довгострокова оренда з наступним переходом права власності до лізингоотримувача після закінчення строку дії договору.
Вигідність фінансового лізингу полягає у його специфіці, бо орендар фактично володіє активами, бере на себе усі ризики й має зиск. Можна сказати, що лише фінансовий лізинг повною мірою дає можливість відтворення основних фондів для підприємства, оскільки передбачає перехід права власності або викуп майна за залишковою вартістю по закінченню договору.
3. Зв’язок ефективності лізингових послуг зі складом їх учасників
Велике поширення лізингового бізнесу на ринку цілком залежить від рівня ефективності лізингових операцій. Ефективність останніх визначається впливом великої кількості об'єктивних та суб'єктивних чинників, починаючи від можливості вибору способів фінансування, складу учасників угоди і закінчуючи черговістю погашення окремих елементів лізингових платежів.
Узагальнюючим показником ефекту, який об'єднує економічні інтереси усіх сторін угоди, є лізинговий платіж. Його розмір безпосередньо залежить від кількох факторів, але одним із основних є схема здійснення лізингової операції, яка визначає фінансовий взаємозв'язок та склад усіх учасників.
Обов'язковим учасником лізингової операції є лізингодавець, у якості якого можуть виступати або підприємства-виробники об'єкту лізингу, або підприємства-виробники продукції, або самостійні лізингові фірми, для яких відповідна діяльність є статутною. Лізингові фірми створюються при активній фінансовій участі комерційних банків. Крім того, комерційні банки можуть самостійно бути лізингодавцями, оскільки лізинг має багато загального з банківськими операціями.
Іншим обов'язковим учасником угоди є лізингоодержувач, тобто підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, що потребує конкретного устаткування і має фінансові проблеми, котрі перешкоджають придбанню необхідного майна на власні чи позикові кошти.
На рис.1 наведено схему розробленого механізму здійснення лізингової угоди на прикладі майже традиційної ситуації, коли лізингодавцем майна виступає лізингова компанія або банк.
Відповідно до механізму угоди лізингова компанія за домовленістю з одержувачем лізингу купує устаткування підприємства, котре виготовляє об'єкт оренди. Розрахунок за наданий об'єкт відбувається одразу після надходження устаткування в розпорядження орендаря. Можливим є й варіант із виплатою попереднього порівняно незначного авансу з остаточним розрахунком після приймання устаткування. Якщо лізингодавцем виступає самостійна лізингова фірма, то вона використовує для оплати устаткування кошти, отримані в кредит у комерційному банку (звичайно на пільгових умовах), якщо ж у цій іпостасі виступає сам банк, то він використовує власний капітал.
3 42 6 7 1
8 51 - підписання лізингового контракту; 2 - придбання товару; 3 - постачання товару; 4 - приймання товару; 5 - кредитування комерційним банком операції придбання лізинговою компанією товару; 6 - оплата товару та постачання; 7 - виплата орендних (лізингових) платежів; 8 - повернення кредиту.
Рис. 1. Алгоритм лізингового фінансування [15,с.159]
Існує безліч інших схем, їх види безпосередньо залежать від кількісного складу учасників угоди. Структура лізингових операцій може передбачати участь сторін, які наведено на рис. 2.