У загальному вигляді модель Портера-Ругмана-Даннінга є відображенням інституціональних підходів до оцінки основних складових сприятливого як для інвестора, так і для реципієнта інвестиційного клімату за умови інтеграції. Незважаючи на те, що модель у першу чергу орієнтована на оцінку основних складових сприятливого інвестиційного клімату на мікрорівні, перш за все це все-таки модель формування національної інвестиційної політики щодо ММК в умовах глобалізації. Інституціональні підходи до аналізу інвестиційної діяльності виділяють такі складові національного інвестиційного клімату, вплив на який з боку держави є основою керування участі країни в процесах ММК:
1. економічні: показники макроекономічного розвитку/ стан грошово-кредитної сфери/ національні економічні переваги/ розвиток базових факторів виробництва: праця, ресурси, капітал)/ стан внутрішньої конкуренції / участь країни в міжнародному поділі праці / стан супровідних і допоміжних галузей/ рівень транснаціональних зв'язків/ експортний потенціал країни;
2. інституціональні: інституціональна побудова суспільства / рівень ідеології / правова база / наявність груп соціально-політичного й економічного впливу і лобіювання / менталітет нації;
3. політичні: стратегія розвитку національної економіки / зовнішньоекономічна стратегія держави / політична ситуація у світі / рівень інтеграції держави в політичні об'єднання / рівень захисту національної економіки і національної безпеки / політичні рішення міжнародних організацій;
4. соціальні: стан, пріоритети і потреби соціального розвитку;
5. екологічні [4, с.151-159].
Узагальнюючи наведений вище огляд теорій, моделей і концепцій ММК, відзначимо таке. Особливості сучасної інвестиційної діяльності висувають ряд нових вимог до економічної теорії поглибленого вивчання макроекономічних, інституціональних факторів і суб'єктивної мотивації ММК. Загальним для усіх їх є зведення інвестиційного поводження до порівняльного аналізу різнобічних індикаторів інвестиційного клімату як у країні базування капіталу, так і в країні-реципієнті. За винятком теорії конкурентних переваг Портера, для кожної теорії характерний суб'єктивний підхід, заснований на приватних виявах, що мали місце, мотивації до ММК. Разом з тим можна з упевненістю стверджувати, що постулати практично всіх розглянутих теорій тією чи іншою мірою втілені в теорії порівняльних переваг.
2.Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу
Аналіз даних про накопичену на початок 2007 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко не рівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації. Загальна сума в $2,66 трлн. розподілялася в такий спосіб: 66,4% прийшлося на 10 найбільших країн-реципієнтів (в тому числі 44,4% - на п'ять країн); близько 17% - на 10 найбільших за обсягом ПІІ країн; 15% - на інші 50 країн. Іншим 111 країнам (включаючи Україну) дісталося в сумі тільки 1,4% [10, с.69].
У 2003 році дослідницька група англійського часопису «The Economist» підготувала доповідь про інвестиційний клімат у 58 країнах (з погляду великих міжнародних корпорацій і банків, що вибирають країну для вкладення інвестицій і підприємницької діяльності) і обнародувала рейтинг країн за рівнем їх принадності для іноземних інвесторів.
Як відомо, до найважливіших чинників, що визначають інвестиційний клімат і принадність для іноземних інвесторів, а отже і географічну спрямованість ПІІ, відносяться такі:
- стан національної економіки і рівень її розвитку;
- ступінь економічної і політичної стабільності;
- характер і результати проведення структурних перебудов, господарських реформ;
- ступінь економічної свободи, ризики підприємницької діяльності; рівень відкритості економіки і її інтегрованості у світове господарство;
- позиції країни на світових ринках, рівень її конкурентоспроможності.
Важливо відзначити, що в ринковій економіці (особливо в сучасних умовах) міжнародна конкурентоспроможність, яка являє собою інтегральний показник, може помітно змінюватися, що відображається на припливах ПІІ. Змінюються співвідношення навіть між країнами, що є головними за цим показником. Так, помітно підвищують свою конкурентоспроможність Великобританія (яка перемістилася з 15-го на 7-е місце), Канада (із 8-го на 4-те). Норвегія і Нова Зеландія, навпаки, втрачають свої позиції на світових ринках [10, с.70].
Аналізуючи географічну спрямованість і структуру ПІІ з урахуванням цих і інших чинників, доцільно виділити три категорії країн-реципієнтів:
- розвинуті,
- які розвиваються,
- країни з перехідною економікою.
Аналіз загальних статистичних даних про ПІІ, свідчить, що велика частина (майже 73%) ПІІ продовжує зосереджуватися в 26 розвинених країнах. Набагато менша частина (21%) припадає на 127 країн, що розвиваються. І зовсім мала частина (більше 6%) - на 28 держав із перехідною економікою. Найбільша і всезростаюча частина ПІІ зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53,6% у 1980-му році, 55,2% - у 1990-му і 56,3% - у 2003-му, що пояснюється успішним розвитком інтеграційних процесів, і в першу чергу - у рамках ЄС, який у 2003 році включав 15 країн - повноправних членів із загальною кількістю населення більше 370 млн. чол. і ряд країн - асоційованих членів [10, с.71].
Крім того, з 2003 року після досягнення угоди між ЄС і країнами - членами ЄАСТ (Європейської асоціації вільної торгівлі, що включає чотири держави - Ісландію, Норвегію, Швейцарії і Ліхтенштейн) функціонує «зона вільної торгівлі», куди входять 19 європейських країн. У результаті ЄС стає найбільшим світовим фінансовим центром і найбільшим регіоном міжнародної торгівлі. Причому 40% - це внутризональна торгівля в рамках ЄС.
Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке накопичення ПІІ в країни регіону по двох каналах. У першому відбуваються зустрічні потоки інвестицій країн - членів інтеграції, тому що економічні межі між ними широко відкриті. По другому йдуть інвестиції з «третіх» країн, минаючи митні бар'єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом «троянського коня». Про це красномовно свідчить обсяг ПІІ, що збільшується, в економіку країн, що приймають до складу ЄС. Так, якщо за п'ять років (1980-1985) до прийняття Іспанії в ЄС загальна сума ПІІ в країні зросла тільки на $3,8 млрд., то в такі ж п'ять років - (1986-1990) після прийняття - на $57,34 млрд., а ще за такі п'ять років - на $62,6 млрд. З цій і інших причинах відбувається інтенсивне накопичення ПІІ в Португалії (починаючи з 1999- го), Греції (з 1981-го), а раніше - у Великобританії і Данії [10, с.72].
Процес приватизації став одним із важливих засобів величезних по вартості поглинань підприємств, у тому числі іноземними інвесторами. Загальна вартість злить і поглинань у Західній Європі зросла з $185,8 млрд. у 1995-1999 роки до $242,5 млрд. у 2002-2003-му. Цим також обумовлене зростання середньорічних припливів ПІІ до західноєвропейського регіону з $40 млрд. у першій половині 90-х до $99 млрд. у першій половині 2000-х. Водночас аналіз свідчить про високу географічну концентрацію ПІІ в цьому регіоні: 71% цих інвестицій припадає на п'ять країн, майже 18% - на чотири країни і ледве більше від 11% - на 10 країн, що залишилися [10, с.73].
Іншим, значним по накопиченню ПІІ регіоном, є промислово розвинена частина Північної Америки (США, Канада), на якій припадає більше 35% ($ 681 млрд.) загальної суми прямих інвестицій у всі розвинуті країни, у тому числі на США - більше 29% ($565 млрд., тобто трохи більше, ніж у 127 разом узятих країн, що розвиваються,). США традиційно займає головне місце серед країн - імпортерів капіталу. Особливо швидке накопичення ПІІ в США відзначається з 80-х років: за останні 23 роки обсяг приросту таких інвестицій ($482 млрд.) у 5,8 разів перевищив накопичену суму ПІІ за всю попередню (до 1980 року) історію держави. Зростає не тільки абсолютний, але і відносний розмір прямих інвестицій: питома вага США в загальній сумі ПІІ в розвиненій частині світу збільшилась з 22,2% у 1980 році до 28,7 у 1990-р. і 29,2% у 2003 р [10, с.73].Інша важлива тенденція - скорочення розірвання і навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США й інших розвинених країнах, в результаті чого на початку 2003 року за рівнем заробітної плати (включаючи платежі за святкові дні, різні соціальні платежі) в обробній промисловості США зупинились на 13 місці серед 19 розвинених країн: $14,6 в годину у порівнянні з $31,8 у ФРН, $21 у Японії. Додатковим важливим стимулом для прямих іноземних інвесторів у США є створення в 1994 році Східно-американської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику з загальною чисельністю населення 370 млн. чоловік і обсягом виробництва $7 трлн [10, с.74].
Визначаючи перспективи припливу ПІІ в США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві обставини. Перша пов'язана з корінними структурними змінами в американській економіці, спрямованими на формування «нової економіки», що базується на інформаційних технологіях, що істотно зміцнить позиції США на світових ринках. Інша обставина стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці: НАФТА повинна бути основою для формування зони вільної торгівлі на Американському континенті - ФТАА (Free Trade Аrea of America). Тому є всі підстави стверджувати, що США і далі будуть «відбирати» в інших країн ПІІ і будуть нарощувати їх у себе, загострюючи конкуренцію на світовому ринку ПІІ. Не випадково експерти по міжнародному руху ПІІ вважають, що в теперішньому п'ятилітті серед 100 країн, найбільш привабливих для іноземних інвесторів, США перемістяться із шостого місця, яке вони займали в 1998-2003 роках, на п'яте [10, с.75].